. У штаті Коннектикут, США, в містечку Гантингтоні, неподалік від так званого «Заводу Сікорського», я випадково познайомився з літнім подружжям Свириденків — Боголюбом та Світланою. Вони добре знали Ігоря Івановича, а нині підтримують досить близькі стосунки з Ігорем Ігоревичем та іншими нащадками генія.
— Ким вважав себе Сікорський? — запитав я пані Світлану, коли дізнався, що вона тривалий час працювала з дружиною винахідника в одній фірмі.
— Не знаю, ким він себе вважав до війни, — щиро відказала ця жвава жінка, яка, до речі, цього року взяла діяльну участь у III Конгресі українців. У повоєнний же час наша діаспора робила все, щоб Ігор Іванович цілком усвідомлював себе українцем. Ми з ним не розмовляли російською. І не лише з принципових мотивів: практично не знаємо її досі. Тож Сікорський дедалі частіше вживав не англійську, а українську. Надто якщо ми затівали дискусію про майбутню самостійну Батьківщину. В кожнім разі, коли він помирав, усвідомлював себе американцем за громадянством і українцем за походженням та менталітетом.
Социальные закладки