Вікторія Сюмар:
"Сьогодні, дивлячись на майже порожню лаву підтримки ще недавно всемогутнього керівника Офісу президента, я думаю не лише про нього.
Я думаю про феномен фаворитів.
Єрмак був класичним фаворитом . Без виборчого мандата, власної публічної легітимності, партії. Без політичної біографії, за яку відповідали б люди на виборах.
Але при цьому - з колосальною владою.
Саме з ним пов’язували кадрові рішення, чого вартує лише карколомна карʼєра його фаворитки Юлії Свириденко, його людини Олексія Кулеби, інші урядові кар’єри, призначення в Офісі президента, політичні домовленості, вплив на парламент, силовиків, дипломатію, медіа.
Навколо нього роками будувалася система особистої лояльності. І ось тепер ця система показала свою справжню природу.
Коли фаворит сильний — біля нього багато людей. Коли фаворит падає — усі раптом згадують, що просто проходили повз.
Бо політику насправді роблять не фаворити і не «5-6 менеджерів». Політику роблять команди, цінності, інституції й відповідальність.
А фаворити роблять інше: вони будують вертикаль страху й особистої залежності. І дуже дивуються, коли в критичний момент ця вертикаль виявляється не фортецею, а декорацією з піску.
Це урок не лише для Єрмака.
Це урок для всіх, хто в Україні знову й знову намагається побудувати абсолютну владу. Призначити “своїх” скрізь. Витіснити всіх незручних. Перетворити державу на систему особистих телефонних дзвінків. І рекомендації Вероніки Фен-Шуй…
В Україні це може працювати довго.
А потім — розсипається за один день.
Бо влада без інституцій — це не держава.
Це супермаркет без каси, де всі довго беруть із полиць, а потім раптом виявляється: на виході все одно доведеться платити. І тому про касу на виході треба думати ще при вході.
PS. Було: як ніким не обраний Єрмак в центрі поміж світовими лідерами на Саміті миру в Швейцарії .
Стало: як він однісінький і порожня лава підтримки в вищому антикорсуді…"
Социальные закладки