– Небажано носити з собою хліб у кількості понад одноденний раціон. Ціла буханка хліба, яку ви можете отримати, можливо, на кілька днів, спричинить таку подію, що всі перехожі зупинятимуться і дивитимуться на вас.
Це про чорний хліб.
Я можу сміливо сказати, що моє життя опинилося б у великій небезпеці, якби я був помічений у володінні лише однією скибочкою
білого хліба. Такого тут не бачили з 1928 року. Тут, де вирощують пшеницю!
П’ять днів тому хазяйка, яка керує моїм «домом» і бере щоденний пайок на мою хлібну картку, щодня стоїть у чергах за 800 грамів хліба (за що вона отримує частину мого невикористаного хліба), якимось чином загубила мою картку. Тож я встав рано (радше не спав зовсім) і поїхав до Луганська. Там я купив дві буханки темного пшеничного хліба в магазині «Торгзін», який відкрився місяць тому. Там стояв такий величезний натовп, що, хоча була лише друга година дня, висіла табличка «зачинено» і стояв міліціонер біля дверей.
Мій безпосередній начальник – прораб – отримує 425 рублів на місяць. Його пайок, який він отримує централізовано, – це всього лише 800 г хліба для себе + 1 кг для його родини. Решту, як і все тут, потрібно купувати на ринку за ринковими цінами. Уявляєте, як живуть ці чотири людини?!
А що з робітником, який отримує не 425, а всього 130–180 рублів на місяць? Чи секретар, який отримує 175–250 рублів, чи інспектор зі своїми 220–260 на місяць?
Я найщасливіший працівник тут, бо до мене цей «красивий» опис не стосується. Я маю, щоправда, лише 400 рублів на місяць, але забираю свої продукти харчування з
магазину для іноземців. Молоко там коштує 1 рубль за літр; вершкове масло – 7 рублів за кілограм, а не 50, як на ринку; цукор – 2 рублі за кг, а не 70 рублів і так далі. Мої 400 рублів з магазином дорівнюють 4000 рублям без магазину.
https://www.radiosvoboda.org/a/lysty-z-donbasu-30-kh-rokiv-dzheri-bermana/31429604.html
Социальные закладки