Igor Kovalchuk
25 сентября в 17:10 ·
Любіть себе та будьте здорові!
КОВАЛЬЧУК Ігор Семенович, хірург-мамолог, заслужений лікар України,Київський міський клінічний ендокринологічний центр
Тому, хто не хоче змінити своє життя,
допомогти неможливо. Гіппократ
Ці слова стародавнього цілителя ніколи не втратять своєї актуальності. Більшість з нас звикло жити за інерцією, бігти по накатаній колії, не дуже-то замислюючись про те, які несподівані повороти можуть виникнути на шляху. Власні бажання у нас нерідко перетворюються в порожні декларації, непідкріплені будь-якими продуктивними діями, спрямованими на їх реалізацію. Особливо це стосується здоров'я, увага до якого приділяється або за залишковим принципом, або коли грім вдарить. Здоровими хочуть бути, безумовно, все. Але, на жаль, далеко не всі готові не тільки працювати над своїм здоров'ям, а й просто щось поміняти в своєму повсякденному житті, виключити з неї те, що однозначно шкодить, стати добрішими до себе та до оточуючих, скорегувати пріоритети на користь здорового і духовного. Полюбити себе та насолоджуватися життям, а не існувати в полоні сурогатних цінностей та ілюзій.
Достовірне доведено, що людии, які ведуть активний спосіб життя (й у фізичному, й у соціальному плані), котрі зуміли реалізувати себе, відчувають душевний та емоційний комфорт в особистому житті, люблячі та улюблені набагато менше хворіють та набагато легше справляються з недугами. А накопичені образи та невміння прощати, озлобленість та агресія, невдоволення собою та оточуючими, переважання негативного сприйняття над позитивним підточують організм і сприяють розвитку хвороби. У жінок, до речи, головною мішенню такого способу поведінки та мислення є молочні залози.
Ще один дуже важливий момент — уміння любити себе. Любити себе та поширювати цю любов на оточуючих. Але не приносити себе постійно в жертву. Я не кажу про екстремальні ситуації, коли в силу обставин це виправдано, йдеться про повсякденне звичайне життя. На жаль, невміння любити себе, піклуватися про себе та своє здоров’я — ця риса характеру успадковується з покоління в покоління. Ні, не національна, а породжена ще радянською ідеологією, коли нехтування собою заради чогось більш значущого вважалося гідністю, культивувалося суспільною мораллю. Навіть покоління, яке виросло вже на пострадянському просторі, ще встигло увібрати в себе ці риси. А нелюбов до себе, жертвування собою породжує всі ті негативні прояви, про які ми говорили.
Отже, жінка повинна любити себе, прагнути до збереження і відновлення свого здоров’я. Культура відповідального ставлення до свого здоров’я повинна виховуватися з дитинства. І не на словах, а на реальному прикладі. Так дівчинка повинна бачити, як мама регулярно проходить профілактичні огляди, виконує рекомендації лікаря. До речі, система охорони здоров’я США включає й матеріальні стимули для турботи про здоров’я: у випадку ігнорування планового медогляду підвищується вартість за медичне страхування. У нас цього поки ще немає, але той факт, що, наприклад, лікування раку молочної залози, виявленого на ранній стадії, не тільки збереже здоров’я, але й обійдеться у 25–30 разів дешевше, ніж при задавненій хворобі, говорить на користь явної економічної вигоди.
Йдемо від стереотипів
Мастопатія — це найпоширеніший діагноз, який ставлять жінкам, що звертаються зі скаргами на які-небудь проблеми з молочною залозою. З цього приводу я завжди мав сумніви. Адже у перекладі з грецької (μαστός — «груди» + πάθος — «страждання, хвороба») мастопатія означає хворобу грудей. То чому тоді, наприклад, гайморит разом з іншими захворюваннями носоглотки не називають носопатією, а проблеми з шлунково-кишковим трактом животопатією? До того ж у 1984 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я було прийнято термін фіброзно-кістозна хвороба (ФКХ). Вона характеризується порушенням співвідношень епітеліального та сполучнотканинного компонентів, широким спектром проліферативних (пов’язаних зі розростанням тканини організму шляхом розмноження клітин) і регресивних змін тканин молочної залози. Якщо говорити про види ФКХ, то їх розрізняють близько 50 та об’єднують у дві великі групи — вузлову і дифузну. При вузловій ФКХ у молочній залозі виявляють ущільнення. При дифузній — у молочних залозах визначається безліч дифузних ущільнень. В окрему групу виділяють фіброаденоми, кісти, папіломи — доброякісні пухлини молочної залози.
Молочна залоза — дзеркало гормонального, духовного та фізичного стану жінки
Холод і голод — духовний, емоційний, фізичний, соціальний, політичний — ось головні причини захворювання молочної залози. Так, фізіологічно основна причина — це порушення гормонального балансу — надлишок естрогенів на тлі нестачі прогестерону. Також виділяють низку факторів, що визначають схильність до розвитку фіброзно-кістозної хвороби:
• вік після 40 років;
• розвиток доброякісних утворень у молочній залозі у родичів;
• ендокринні хвороби та порушення менструального циклу;
• стреси та пов'язані з ними порушення роботи гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової та надниркової системи;
• ожиріння, гіпертонія, цукровий діабет;
• аборти та викидні;
• пізня вагітність або пологи (після 30 років) ;
• відсутність вагітностей та пологів;
• відмова від годування грудьми.
Чи є ФКХ передракових станом? Однозначної відповіді на це питання немає. Все залежить від ступеня зміни тканини в конкретному місці, її проліферативної активності (схильності до онкоросту). Фіброаденома, як правило, не перетворюється в злоякісну пухлину (ступінь ризику 0,2–3%). Проте рак може розвиватися біля фіброаденом в осередку ушкодження і довгий час ніяк не проявляти себе, не виявлятися при пальпації. Головний же фактор ризику раку молочної залози — жіноча стать. У країнах Європи і Північної Америки в групу ризику потрапляє у 8–12% жінок. Тому при будь-яких відхиленнях від нормального стану молочних залоз необхідна консультація лікаря та відповідне обстеження. Нерідко й для того, щоб зняти помилковий діагноз.
Часто до мене на прийом приходять жінки, яких багато років лікували від так званої мастопатії, але, на жаль, безрезультатно. І з’ясовується, що проблема тут пов’язана із захворюваннями хребта або щитовидної залози, при яких біль віддає в молочну залозу. Це яскравий приклад вкоріненого підходу, коли намагаємося лікувати не людину і навіть не хворобу, а лише симптоми, при цьому не дуже вникаючи в їх можливе походження...
Ще одна типова категорія пацієнток приходить заключенням досліджень, в якому прописаний онкологічний діагноз. Жінки, звичайно ж, налякані та розгублені, заздалегідь готуються до гіршого, причому в більшості випадків абсолютно безпідставно. В ході подальших досліджень з'ясовується, що новоутворення, якщо воно і є, доброякісне та легко піддається лікуванню. У світовій практиці вже давно існує певна градація постановки діагнозу по шести рівням:
0- не можу оцінити,
1- без патологічних змін,
2- доброякісне новоутворення,
3- виглядає доброякісне, але потребує додаткового обстеження,
4- підозра на злоякісне новоутворення,
5- злоякісне новоутворення за даними УЗД або мамографії,
6 - діагностовано раніше онкологічне захворювання, яке моніторимо у динаміці.
Таким чином, від початкового припущення до остаточного висновку необхідно провести повний комплекс досліджень: УЗД, мамографія (при необхідності магнітно-резонансна та комп'ютерна томографія), лабораторні – біохімічні, на онкомаркери, імуногістологічні тести та інші. Причому, результати УЗД або МРТ, які проведені в діагностичному центрі широкого профілю або непрофільній клініці, можуть носити лише передбачуваний характер та послужити приводом для звернення в спеціалізований лікувальний заклад.
Для боротьби з недугою треба знати свій точний діагноз
До цього часу в наших медичних колах ведуться суперечки про те, чи варто говорити пацієнтові всю правду про його діагноз і, тим більше, про методи лікування. У радянські часи в програму підготовки лікарів входив курс під назвою «Лікарська таємниця». І стосувався він далеко не захисту права людини на збереження конфіденційної інформації про її здоров’я. Нас вчили, що ми не повинні говорити пацієнтам правду про їхні хвороби або стан, нібито для того, щоб у них не виникало страхів, фобій стосовно лікарів та лікарень. І зараз більшість наших лікарів не обговорюють із хворими подробиць їхнього стану, не вдаються в медичні тонкощі, вважаючи, що ті мало що в цьому розуміють.
Багаторічна співпраця з закордонними колегами змінила мої погляди на медицину, допомогла сформувати новий стиль спілкування з хворими. У Західної Європі та США лікарі не тільки відкрито повідомляють пацієнтам про їх діагноз, але й ділилися своїми припущеннями. Коли я якомога докладніше й доступніше розповідаю пацієнтам про їхні хвороби, можливі методи лікування та ймовірні результати, переважна більшість хворих абсолютно адекватно реагують на це і з цікавістю обговорюють всі питання. Відвертість лікаря дає їм відчути його повагу та ставлення до них як до рівних і небайдужих людей. Результат цього — відвертість та довіра пацієнта до лікаря.
Я впевнений, що фахівець повинен завжди підтримувати бажання пацієнтів проконсультуватися з іншими лікарями та зібрати якомога більше думок. Це в жодному разі не повинно розцінюватися, як недовіра до лікаря. Навпаки, це зводить до мінімуму помилку в діагнозі, від якої ніхто не застрахований.
У цій статті я навмисно не став загострювати увагу на суто медичних питаннях — їх треба обговорювати індивідуально, адже кожна жінка унікальна, як й її організм. А ось загальні рекомендації та корисні поради, в тому числі й відео про те, як правильно проводити самообстеження молочних залоз читайте на стор. …. , а також дивитися на сайті
http://www.breast.org.ua/.
https://www.facebook.com/igor.kovalc...nf&pnref=story
Социальные закладки