Маніфест колись російськомовної українки
Одного дня,
на свій день народження, вирішила – говоритиму тільки українською. Та цей текст, який вже давно мені болів, написала на захист російської.
Відверто кажучи, мені,
корінній киянці, боляче та образливо чути постійні напади на російську мову в моїй країні.
Російська мова не загрожує українській. Російська – це мова вулиці. Широкої, повнолюдної – але вулиці. Вона кинута на поталу юрбі і
має всі шанси стати таким собі парлансом, вуличною формою спілкування, яка навіть не матиме писемного вираження.
Саме до цього йде, оскільки
більшість дітей з російськомовних родин не вивчають російську у школі. А значить, вони не знають як грамотно писати і говорити.
...
Автор не є борцем за права російської в Україні. Свідома того, що країна на даному історичному етапі не може дозволити собі роздавати російській будь-які інші права, аніж права мови меншини.
Я за єдину державну мову в Україні – українську. Я купую своїй дитині книжки виключно українською. Заради неї я вивчила українські народні колискові. Моя дитина піде тільки до україномовної школи.
Я свідома повзучої русифікації, яку провадить нинішнє українське керівництво, і засуджую її. Я вважаю, що кожен державний службовець має складати суворий іспит з української мови. Але у мовної ситуації в Україні є зворотній бік.
...
Адже на тлі болісних нарікань на відсутність україномовних середовищ для дітей, дозвілля, роботи, випадків образ українців через їхню мову,
я хочу нарешті сказати вголос: я, донедавна російськомовна українка, через свою мову почувалася у своєму середовищі чужою і зазнавала утисків та образ.
...
Моя теперішня директорка з Луцька. Але навіть і без того моя робоча мова – українська, адже я працюю в українському аналітичному центрі.
Та
мій попередній керівник дозволила собі обізвати мене москалькою за те, що я під час перерви на каву говорила російською з російським дипломатом.
Я узагалі часто стикаюся з упередженням щодо того, що усі російськомовні українці – або проросійські, або узагалі непатріоти, або у кращому випадку якісь недоукраїнці.
Але так склалося, що в Україні, окрім тих, хто говорить українською, є люди, які спілкуються російською. Це наслідок історичних обставин. І
перш ніж кидати у них каміння, зважте на те, що ці люди при народженні не обирали собі мову, якою говорили у їхній родині.
...
У блозі популярної української письменниці читаємо: "Коли я була маленькою, ми 3 місяці жили в Росії. Перша мова, якою я заговорила, була російська, і
мої галицькі дідусі-бабусі ледь не з’їли моїх батьків за моє "Птічка, птічка, іді ка мнє" і "Спасіба". Ну чому за російську мову треба когось їсти?
...
І якщо за усіх вищеописаних вихідних умов – російськомовна школа на додачу до російськомовної родини – людина усе ж таки відмовляється від російської у своєму житті, то це означає, що у нашому суспільстві триває найсправжнісінька українізація. Така довгоочікувана та необхідна.
Тож, люди, не цькуйте російської. Це мова, а мова заслуговує на повагу.
Катерина Зарембо, для УП
Тема: 
Сообщение от Natika
Социальные закладки