Сообщение от Реалист.
В те мрачные времена, когда за цветы, возложенные к памятнику Шевченко, сажали, а за украинскую речь хватали прямо на улице и отправляли на Колыму...
| ||
Тема: Языковая проблема - 3D
В те мрачные времена, когда за цветы, возложенные к памятнику Шевченко, сажали, а за украинскую речь хватали прямо на улице и отправляли на Колыму...
Не понял? Это совсем не выводы, это попытка продемонстрировать вашу великолепную логическую цепочку на всю голубую планету... Надо теперь распространить, пущай нам завидуют...
Прямо за речь на Колыму? От блин гады, и шо сидят?В те мрачные времена, когда за цветы, возложенные к памятнику Шевченко, сажали, а за украинскую речь хватали прямо на улице и отправляли на Колыму...
Украинский язык появился не десять лет назад и не не двадцать и не сто. На его образование ушли десятки тысяч лет. Когда, древние народы ушли осваивать мир, за 10000 лет они обогнули земной шар и вернулись на земли с которых ушли. Но туда куда они вернулись их звали украинцы т.е те кто пришли с окраин земли
У вас есть. Вот и учите. Помню твой сероводород на украинском. Вчи мову, невiглас.
Слава українським українцям української України!
Иными словами у украинцев никто их имя и имя их земли не крал?
Таки Окраина..., а не Вкраийина (Шева ошибался....)....
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
В те мрачные времена, когда за цветы, возложенные к памятнику Шевченко, сажали, а за украинскую речь хватали прямо на улице и отправляли на Колыму...
...когда Герой Украины И.Драч писал донос на Героя Украины В.Стуса...
Стандартно...перешел на личности...от такой исконный лубокЪ...))
А Ви, я так розумію, вже даєте уроки?
За скільки років подолали, бо Азаров за 20 ще не зміг?
"Новороссы" - биологические остатки Российской империи...
Да тебе я смотрю никто для общения уже и не нужен...Сам с собой....Удачи!...когда Герой Украины И.Драч писал донос на Героя Украины В.Стуса...
Шо ви имеете мине ответить? Или сделаем вид, что вас тут не стояло?
💙💛
Якщо у свободи є ім’я. То це ім’я — Україна! © Урсула фон дер Ляйен
О чем ты, коммунист? Ты уже не пишешь "дерибаССовская"?
Слава українським українцям української України!
На какую такую личность? Разъясняю смысл. Прежде чем поучать, неплохо бы самому овладеть предметом. А то твой украинский это... "хрену к нему не хватает."
Слава українським українцям української України!
Надеюсь, что урок освоил. Теперь надо переходить к обучению писать де Рибас. Сам не осилит, свидомисть не дает.
💙💛
Якщо у свободи є ім’я. То це ім’я — Україна! © Урсула фон дер Ляйен
Персоналії
КОСТЕНКО ЛІНА ВАСИЛІВНА
(нар. 19.03.1930, м. Ржищів Київської обл.)
Видатна поетеса, її лірика була однією з духовних опор покоління шістдесятників.
Народилася в родині вчителів. 1956 закінчила Московський Літературний інститут ім. Горького. Поетеса. Перші книги К. „Проміння землі“ (1957), „Вітрила“ (1958), „Мандрівки серця“ (1961) були новим словом в українській поезії, що повертало літературу з ідеологічних шорів „партійности“ до сфери мистецтва.
На початку 60-х Л. брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 піддавалася критиці за „аполітичність“, був знятий з плану знімання фільм за сценарієм К. „Дорогою вітрів“. 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба в дусі погромної березневої зустрічі М.Хрущова з діячами літератури й мистецтва („Ми проти мирного співіснування в сфері ідеології“) сказав: „Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І. Драча, Л.Костенко“. Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 з друкарні знімають книжку віршів „Зоряний інтеґрал“, книжка „Княжа гора“ знята з верстки. Фільм за сценарієм К. і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники“ — про українських поетів, які загинули на війні, знятий у 1964, - на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою „Хто повернеться — долюбить“, що К. відмовилася від авторства.
У ці роки вірші К. публікували журнали в Чехословаччині, ґазети в Польщі, і тільки зрідка в Україні. Її вірші ходять у самвидаві.
1965 К. підписала лист-протест проти арештів української інтеліґенції. Була присутня на суді над М.ОСАДЧИМ і М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами ГОРИНЯМИ К. кинула їм квіти. Разом з І.ДРАЧЕМ звернулася до редакції журналу „Жовтень“ (тепер „Дзвін“) і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б.ГОРИНЯ як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення. У Спілці письменників України (СПУ) в травні 1966, де таврували „націоналістичних відщепенців“, частина молоді влаштувала овацію К., яка відстоювала свої позиції і захищала І.СВІТЛИЧНОГО, П.ЗАЛИВАХУ, М.Косіва і Б.ГОРИНЯ.
1968 К. пише листи на захист В.ЧОРНОВОЛА у відповідь на наклеп на нього в ґазеті „Літературна Україна“. Після цього ім’я К. в радянській пресі не згадується. „Пасаж мовчання“ стає повним. К. працює „в шухляду“, проявляючи твердість і безкомпромісність: жодного слова на славу КПРС, Леніна вона не написала.
1973 К. попала в „чорні списки“, складені секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Тільки в 1977, після відходу В.Маланчука, виходить збірка віршів „Над берегами вічної ріки“ і в 1979, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах „Маруся Чурай“, що пролежав без руху 6 років. Роман приніс К. справді всенародну славу. Разом зі збіркою „Неповторність“ (1980) він 1987 був відзначений Державною премією ім.Т.Шевченка. Виходять збірки віршів „Сад нетанучих скульптур“ (1987), книга для дітей „Бузиновий цар“ (1987) „Вибране“ (1989).
Поезію К. І.СВІТЛИЧНИЙ відніс до „зірок першої величини“. К. — лауреат премії ім. Петрарки (1994).
К. живе в Києві. Мати двох дітей.
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
Той шо?
КОСТЕНКО ЛІНА ВАСИЛІВНА
(нар. 19.03.1930, м. Ржищів Київської обл.)
Видатна поетеса, її лірика була однією з духовних опор покоління шістдесятників.
Народилася в родині вчителів. 1956 закінчила Московський Літературний інститут ім. Горького. Поетеса. Перші книги К. „Проміння землі“ (1957), „Вітрила“ (1958), „Мандрівки серця“ (1961) були новим словом в українській поезії, що повертало літературу з ідеологічних шорів „партійности“ до сфери мистецтва.
На початку 60-х Л. брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 піддавалася критиці за „аполітичність“, був знятий з плану знімання фільм за сценарієм К. „Дорогою вітрів“. 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба в дусі погромної березневої зустрічі М.Хрущова з діячами літератури й мистецтва („Ми проти мирного співіснування в сфері ідеології“) сказав: „Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І. Драча, Л.Костенко“. Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 з друкарні знімають книжку віршів „Зоряний інтеґрал“, книжка „Княжа гора“ знята з верстки. Фільм за сценарієм К. і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники“ — про українських поетів, які загинули на війні, знятий у 1964, - на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою „Хто повернеться — долюбить“, що К. відмовилася від авторства.
У ці роки вірші К. публікували журнали в Чехословаччині, ґазети в Польщі, і тільки зрідка в Україні. Її вірші ходять у самвидаві.
1965 К. підписала лист-протест проти арештів української інтеліґенції. Була присутня на суді над М.ОСАДЧИМ і М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами ГОРИНЯМИ К. кинула їм квіти. Разом з І.ДРАЧЕМ звернулася до редакції журналу „Жовтень“ (тепер „Дзвін“) і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б.ГОРИНЯ як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення. У Спілці письменників України (СПУ) в травні 1966, де таврували „націоналістичних відщепенців“, частина молоді влаштувала овацію К., яка відстоювала свої позиції і захищала І.СВІТЛИЧНОГО, П.ЗАЛИВАХУ, М.Косіва і Б.ГОРИНЯ.
1968 К. пише листи на захист В.ЧОРНОВОЛА у відповідь на наклеп на нього в ґазеті „Літературна Україна“. Після цього ім’я К. в радянській пресі не згадується. „Пасаж мовчання“ стає повним. К. працює „в шухляду“, проявляючи твердість і безкомпромісність: жодного слова на славу КПРС, Леніна вона не написала.
1973 К. попала в „чорні списки“, складені секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Тільки в 1977, після відходу В.Маланчука, виходить збірка віршів „Над берегами вічної ріки“ і в 1979, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах „Маруся Чурай“, що пролежав без руху 6 років. Роман приніс К. справді всенародну славу. Разом зі збіркою „Неповторність“ (1980) він 1987 був відзначений Державною премією ім.Т.Шевченка. Виходять збірки віршів „Сад нетанучих скульптур“ (1987), книга для дітей „Бузиновий цар“ (1987) „Вибране“ (1989).
Поезію К. І.СВІТЛИЧНИЙ відніс до „зірок першої величини“. К. — лауреат премії ім. Петрарки (1994).
К. живе в Києві. Мати двох дітей.
А отакэ....оцей...отой...
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
тренируйте понимание мови
будет проще вывески читать
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
я живу... (по крайней мере 2/3 своей жизни прожил) в Одессе и у большинства тут таки родной - русский
ну а разве вопрос в изучении? Вы давно от снов и фантазий к реальности перешли, самодавокдуркозванопсевдореалист?
разве? Вы мне тут понтов не стригите, аквариумный акробат типа будящего гуппи...А у нас в Одессе есть городской язык - одесский. Учите
А если серьезно, то "одесский язык" есть лишь миф, понтов заради. Учите, дарагой, таки историю, если уж не знаете "одесского языка".
А вот лично мне, лично Вас, совсем в облом учить жевать бабл гам не из Вики
Министерство образования приготовило еще одну поучительную историю, включенную в учебник для 8-го класса – «Пісні Марусі Чурай». Так как рассказывать об этой Марусе почти нечего, то авторам пришлось поведать детям правду – жила в XVII веке на Украине некая «поэтесса-песенница», баловавшаяся незамысловатыми стишками. Еще она «чекала з війни Гриця, але він скорився волі матері й одружився з Галею. Ображена дівчина його отруїла... Невдовзі дівчина з туги померла, проте залишилися в спадок нащадкам її безсмертні пісні – окраса українського народу.
Увічнюючи образ талановитої піснетворки в історичному романі у віршах «Маруся Чурай», Ліна Костенко писала: «Це дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа».
Что же это получается – у украинского народа душа злобной полусумасшедшей отравительницы? Так, что ли? Ну, может, Авраменко и Дмитренко под вакарчуковской крышей так и считают. Но у меня другое мнение. Несмотря на все усилия отравителей душ, украинки в массе своей по-прежнему достаточно приятные дамы, хотя Минобразования и делает титанические усилия, чтобы направить их на примере Маруси Чурай в другую сторону – на скользкую дорожку истеричных душегубок, живущих по принципу: «Так не доставайся же ты никому!».
(с) Бузина
ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ...
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала.
Інша дівчина чорнобривая,
Та чарівниченька справедливая
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала,
Як прийшов вівторок — зілля ізварила,
У середу рано Гриця отруїла.
Надвечір в четвер Гриценько помер,
А прийшла п'ятниця — поховали Гриця.
У суботу рано мати дочку била:
— Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?
— Ой мати, мати, жаль ваги не має:
Нехай же Грицьо двох не кохає!
Нехай він не буде ні тій, ні мені,
Нехай дістанеться сирій землі.
Оце тобі, Грицю, я так ізробила,
Що через тебе мене мати била!
Оце тобі, Грицю, за теє заплата —
З чотирьох дощок темная хата...
💙💛
Якщо у свободи є ім’я. То це ім’я — Україна! © Урсула фон дер Ляйен
Ваши права
Социальные закладки