— Слово честі,— мовив Іполит Матвійович, відчуваючи несподівану залежність від балакучого молодика, що став йому на дорозі до діамантів,— слово честі, я підданий РРФСР. Врешті-решт я можу вам показати паспорт...
— За сучасного розвитку друкарської справи на Заході надрукувати радянський паспорт — це така дурниця, що про це смішно говорити... Один мій знайомий доходив до того, що друкував навіть долари. А ви знаєте, як важко підробити американські долари? Там папір з такими, знаєте, різнобарвними волосинками. Треба дуже добре взнати техніку. Він вдало спускав їх на московській чорній біржі; згодом виявилось, що дід його, відомий валютник, купував їх у Києві і звівся нінащо, бо долари були все-таки фальшиві Отже, із своїм паспортом ви теж можете прогадати.
Іполит Матвійович, розгніваний тим, що замість енергійно шукати діаманти він сидить у смердючій двірницькій і слухає теревені молодого нахаби про темні справи його знайомих, ніяк, проте, не наважувався піти. Він відчував неймовірний страх на саму згадку про те, що невідомий молодий чоловік рознесе по цілому місту, що приїхав колишній предводитель дворянства. Тоді— всьому край, а може, іще і посадять.
Социальные закладки