Тема: 
Мысль о заигрываниях с Гитлером не выкристаллизовалась и стала крута, как пасхальное яйцо....Сообщение от Реалист.
Зачёт.....
| ||
Мысль о заигрываниях с Гитлером не выкристаллизовалась и стала крута, как пасхальное яйцо....
Зачёт.....
Тема про бандеру ?...Давайте туда.С удовольствием послушаю ваши перлы и там....
У тебя как обычно, глупые выводы. Но ты продолжай играть на трагедии. Может и тебе вручат медальку Мазапы.
Ирина Ефимовна Терещенко, 92 года, голод пережила в с. Перегоновка Кобеляцкого района Полтавской обл., сегодня живет там же
До коллективизации наша семья жила бедно, но концы с концами кое-как сводила. Отец был глухой, мать — немая (батрачила, онемела в детстве после хозяйских побоев). Земли — десять соток у хаты, десять — за селом.
Помню, было у нас четыре овцы. В конце 20-х умер от тифа отец. Насела нужда. Мать ходила по людям, батрачила, да нас с собой таскала. В 1929 году началась коллективизация. Как образовали колхоз, наемный труд запретили. В школу не ходила: не было возможности. Два года посещала ликбез. Летом скирдовали, зимой молотили. Норма была: взрослым 250 выходов на работу в год, детям — 50. Было трудно, но про голод никто не думал.
В 1931 году началась выкачка. Это значит, что у крестьян насильно забирали хлеб в счет плана сдачи. А в 1932 году прошел сильный град. На полях — недород, и государство вывезло из села все. Тогда и начался голод. Более или менее держались лишь те, кто имел какую-то скотину. Для нашей семьи голод начался еще раньше: мы были бедные, без отца. Щедрые люди сперва делились, после стали отказывать. Вырезали скот, затем переловили кошек с собаками. Мама не выдержала первой. Сколько могла — ходила меняла домашние тряпки на зерно, нас спасала. Потом слегла. Руками показывала, как ей жить хочется. Когда умерла — записали «от старости». А ей было сорок лет.
Ви не тратьте дарма сили, та давайте щодо голодомору...
А відмиватись мені немає від чого, бо навіть Ви (коли ще писали більш тверезо) відмічали, що я льотчик (полярний)!!!
Гитлер и Сталин, сатрапы одной породы, заигрывание с друг другом, восторг от методов управления, поставки сырья, пакт, совместные парады, раздел Европы, имперские амбиции, полувоенный режим, то что сатрапы делали на оккупированных территориях, методы которыми эти мерзавцы управляли, все очень похоже.
Есть отличия, Сталин более бездарен и при этом не менее жесток, он невероятно варварски относился к народам империи, людей никогда не считал за людей, превратив их в рабов, разменивая и убивая в угоду интересов своего режима миллионы людей в мирное время, репрессии, голодомор, лагеря, чистки, казни.
Про войну я вообще не говорю, бездарность и скотское отношение к собственным солдатам и мирным гражданам вылились в итоге в невероятно масштабные людские потери.
Попытки оправдать режим Сталина сегодня среди некоторых россиян, а у нас ярых, как правило, украинофобов, находит отклик как синдром утраченного величия, как глупая и совершенно обескураживающая для всего цивилизованного человечества попытка найти точку опоры в нынешней действительности.
Победили в войне народы населявшие империю, а Сталин останется в мировой истории как палач и людоед.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Троцкий подчеркивал, что "Сталин, лишенный творческого воображения, изобретательности, окруженный крайне серыми людьми, явно подражает Гитлеру, который импонирует ему своей изобретательностью и смелостью"
Одним из примеров такого подражания Троцкий считал чистку в большевистской партии, идея которой возникла у Сталина после успешной чистки, учиненной Гитлером над оппозицией внутри нацистской партии в 1934 году. Этот вывод подтверждается воспоминаниями В. Кривицкого о высоких оценках, которые Сталин давал Гитлеру за его беспощадную расправу с оппозицией и превращение Германии в "сверхдержаву"
А. Розенберг записал в своем дневнике свидетельство Риббентропа о том, что во время приема последнего в 1939 году "Сталин провозгласил здравицу не только в честь фюрера, но также и в честь Гиммлера как гаранта порядка в Германии".
Гитлер в кругу своего ближайшего окружения также оценивал Сталина "очень высоко, но прежде всего как тирана".
Гитлер открыто признавался, что он многому научился у Сталина, в частности, осуществив после взятия власти "унификацию всей немецкой прессы (подобно тому как это сделал Сталин в СССР)"
"Сталину социальная сторона жизни совершенно безразлична. Что касается его, то народ может сгнить" Гитлер.
Глубоко презирая советский народ, Гитлер одобрял методы, применявшиеся по отношению к нему Сталиным, и заявлял, что "на восточных землях можно добиться цели, лишь действуя совершенно беспощадными методами a la Stalin"
оять за старое ? чужие мысли ?...хотя Троцкий в вопросах сталина это голова....врядли мы найдем его воспоминания о совметсной игре в шахматы.
коммуняка ты.перекрашенный как пасхальное яйцо.
Понравилось? Сверху мое, ниже цитаты, наслаждайся родной...)
та я и не читал то толком,ввел в поисковик первуюпопавшуюся фразу...и нашел источник.Когда ты пишешь многа букаф можно и не читать....пафосная каша не твой конек.
Понятно, зависть заела, ты же больше одного предложения не можешь, настучишь пять слов и все, лавэ в кармане, красавцы просто...
к троцкому ?
Слив засчитан!!!
«Я бачила Голодомор 1933-го»
Мені випало бути свідком страшних подій у нашій країні в тридцяті роки минулого століття.
У 1933 році мені було 10 років, і я усвідомлювала усе, що відбувалось навкруги, хоча ще не могла дати всьому оцінку.
Моя сім’я проживала в м.Шепетівці, де я народилася і пішла до школи. Із газет і від шкільних наставників ми знали, що на селі проводиться колективізація, що тепер не буде приватної власності, а тільки — державна, колективна, і що це потрібно нашій державі для побудови соціалізму.
Звичайно, ми були зразковими піонерами і щиро вірили у справедливість цих гасел. Ми вважали, що живемо в найкращій країні, у нас щасливе дитинство і за це піклується рідна комуністична партія і уряд. У той же час діти за кордоном, де панує капітал, голодні і дуже бідують. Тому нам важко було пояснити те, що відбувалось навкруги, коли почалась колективізація.
Люди, родичі яких проживали у селі, розповідали, що селян змушували вступати до колгоспу і віддавати усе, що вони нажили власним трудом: землю, худобу, знаряддя, а також працювати там за мізерну плату — не грошима, а 200 грамів зерна на трудодень. Окрім того, вони не мали права залишати місце проживання і виїздити у міста для працевлаштування.
Звичайно, у селах були й заможні селяни, але у більшості — такі, яких називали середняками, які були хорошими господарями і забезпечували потреби сім’ї власною працею. Ця категорія людей не бажала працювати у колгоспі, де панувала зрівнялівка й низька оплата праці.
Весна 1933 року була тяжкою і для жителів нашого міста. Продуктових магазинів у місті було дуже мало, їх можна було перелічити на пальцях, і в той же час полиці були порожніми. Пам’ятаю, що там можна було побачити тільки оцет, сурогатну каву, «іржаву» тюльку. Іноді завозили цукерки, які звалися подушечками, або драже. Хліб був тільки раз на день, а іноді з запізненням, внаслідок чого утворювались величезні черги. Мати прокидалась о 6-й годині ранку, щоб дістати буханку чорного глевкого хліба, якого не вистачало на всіх. Додому приходила знесилена, бо у черзі добре нам’яли боки. У магазинах зникли мука, крупа, олія та інші ходові продукти. На базарах стояли пусті лавки, бо селяни не завозили більше свої продукти на продаж.
Життя нашої сім’ї стало дуже скрутним. Навесні ми висадили в городі картоплю, квасолю і у нас майже нічого не залишилось. Раніше ми купували овочі на ринку. Тепер він пустував. Мені в школу мама давала скибку чорного хліба, намащеного яблучним повидлом, яке вона заготовила ще восени минулого року.
Деякі діти приходили до школи голодними і без домашнього пакунку. Довелося ділитися. Зате хлопці, батьки яких працювали на залізниці, приносили шматки макухи і давали нам. Ми її гризли з великим задоволенням. Макуха — це спресовані відходи різних злаків з домішками макових зерен, які йшли для годівлі коней, як казали наші хлопці. А про це вони чули від батьків.
Від недоїдань у батька розпухли ноги і він мусив змінити взуття. Іноді, коли я приходила зі школи, у матері не було що дати мені їсти, то вона відсилала мене до батька на роботу, щоб я там з ним пообідала. У рахунок зарплати їм давали талони на обід: миска супу, де плавало декілька крупинок перловки та почорніла картопля, на друге — каша ячна, чи перлова, заправлена смаженою цибулею. Таке меню не змінювалось.
У місті почали зникати собаки та коти, кури та різна живність. У нас із шести курей залишилось тільки троє. Ми їх не випускали на подвір’я і вони перестали нестись. Усі запаси муки, круп та інших продуктів закінчились і мати була у відчаї. За гроші, які приносив батько, нічого не можна було купити. Залишилось тільки трохи пшениці, яку мати приховала з осені для курей. Але що з неї можна було зробити? Мати пробувала варити кашу, товкла зерно. Але від цієї каші у нас боліли животи.
Через декілька днів батько роздобув жорна і ми почали молоти пшеницю. Я також навчилась це робити. Але це не вирішувало проблеми з харчуванням. У залізничній школі, де я навчалася, їдальні не було, бо й сама школа розташовувалась у двох будиночках, які були не пристосовані для навчання.
У місті з’явилася нова крамниця, яка звалась «Торгсін». Там можна було придбати різні продукти харчування, але не за гроші, а в обмін на золото. У матері зберігалось декілька прикрас, які дарували їй на весілля і як посаг, — персні, брошки, ланцюжки. Вона занесла їх у «Торгсін» і обмінювала на перлову і ячну крупу та на олію. Там був багатий вибір продуктів, але для них треба було принести більше золота, яке приймалося на вагу, як брухт. Для мене і сестри вона залишила один перстень і сережки з рубінами. Однак незабаром довелося розпрощатись і з сережками. Батьки обміняли їх на теличку, яку вирішили залишити у нас, як майбутню корову.
Населення міста було позбавлене не тільки продуктів харчування, а й інших засобів, необхідних для життя. Ми лягали спати ще зарання, бо не було гасу, щоб запалити лампу. Не можна було купити мила для прання. Деякі почали самі готувати мило з каустичної соди і якогось смердючого жиру незрозумілого походження. Воно було напіврідким і дуже смерділо.
Неможливо було купити взуття, одяг, матеріал для пошиву. Я ходила у чобітках, які колись виносила моя сестра, а батько сам латав дірки на них.
Але те, що розповідали люди про життя у селі, було жахливим. Селяни майже скрізь чинили опір, не маючи бажання йти у колгоспи. У таких людей робили обшуки, забирали речі, худобу — все, що наживалось роками тяжкою працею. Виганяли з осель і виселяли з села, забороняючи їм селитися у містах. Для здійснення наказів партії та уряду з міста направлялися уповноважені — члени партії та активісти. У деяких селах в результаті сутичок були жертви з обох сторін.
Так, влітку 1933 року я була свідком, як ховали убитих в одному селі уповноважених громадян — І.Шварца та М.Котика. Розлючені селяни жорстоко розправились з цими людьми, які стали жертвами протистояння. Їх з почестями ховали у міському парку і згодом поставили пам’ятник з чорного мармуру. Ми вірили, що в цьому винні куркулі, які шалено протидіють колективізації, яка є благом для народу і єдино правильним шляхом для розвитку соціалістичного сільського господарства. У місті залишились вдови з неповнолітніми дітьми, а в селі — жертви покарання та голоду.
Незважаючи на заборону, багато голодних людей з’явилось у місті. Серед них були і діти. Вони шукали порятунку, але міські жителі не могли їх прогодувати, бо самі потерпали від голоду. Проте вони мали свої хати і майно. А нещасні селяни були позбавлені усього, навіть сімей, бо у багатьох рідні уже померли з голоду.
Якось до нас прийшла дівчинка років 15 з Плесни. Вона була дуже виснажена і квола. Мати дала їй поїсти. Вона поїла і зразу ж заснула, сидячи. Коли прокинулась, то розповіла, що батьки її померли, а вона зосталася сама. Хату забрали, бо батько не хотів йти до колгоспу. Раніше вони жили добре. Батько мав коней, корову, свиней, тримали гусей і качок. У неї були ще старші сестра та брат. Хтось із сусідів по- заздрив і доніс, що вони куркулі, хоча наймитів не тримали, а все робили самі. Навесні батька забрали і він не повернувся. Брат відмовився йти у колгосп і втік, боячись розділити долю батька. Незабаром захворіли мати і сестра, а потім померли. Дівчина залишилась безпритульною. Звали її Пріською, тобто Параскою. Вона прожила у нас декілька днів.
Першого вересня розпочався новий навчальний рік. Я уже була в 4-му класі. Коли я повернулася додому, то не застала вже Пріськи. На моє запитання мати сказала, що вона пішла від нас. Я спочатку обурилась і сказала:
— Мамо, це ти її відправила?!
Мати помовчала і сказала:
— Я не знаю, чим вас нагодувати. Так, я сказала, щоб вона пішла до інших людей і там пожила. Світ не без добрих людей, а я не маю можливості. Я дала їй дещо з одежі, трохи харчів. Як Бог дасть, так і буде. Мені також тяжко на душі...
Нам вдалося без втрат пережити цей тяжкий період життя. Ми ще не знали, скільки важких випробувань чекає на нас попереду, скільки людей незабаром загинуть — у роки репресій та Великої Вітчизняної війни. Але це вже інша тема.
Г.ОНАЦЬКА. м.Шепетівка.
Реалист мимо теории специального голода.
Она бачыла что было совмем плохо.«Я бачила Голодомор 1933-го»
из всего текста единственное что говорит о конкретных умерших,и то:"Заболели"...тиф гулял по стране...Незабаром захворіли мати і сестра, а потім померли.
еще интересно, дети продолжали ходить в школу.Голодоморщики идиоты ? учить детей и тут же желать им смерти.
Опять не прочитал, и вперед поливать, давай как то, учись читать что ли.
Фальшивка.
Это не детские воспоминания.....
я усвідомлювала усе, що відбувалось навкруги, хоча ще не могла дати всьому оцінку.
Дело даже не в этом... рассказ подтверждает наличие голода - чего, впрочем, никто и не отрицает.
Но из него не следует, что голод был создан умышленно для истребления украинцев...
Совершенно верно..
И "не могда дать оценку", что совершенно показательно для 10-летнего ребёнка.
Но в тексте наряду с воспоминаниями и идёт разбор и оценка...
ну давай,давай зацитируй воспоминания девочки о людях которых она знала которые умерли от голода.Рассказки бабушки о сталинском заговоре подчерпанным из Огонька 1989 гоа не в счет.
ну оценить она могла и в наше время...после прессинга и наводящих вопросов журналиста...хотя я думаю что тут реально ее так это только имя и город проживания.
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки