Тема: 
Янукович не став Де Голем.Сообщение от stg
Формула «3+1» щодо співпраці України з Митним союзом, озвучена
Президентом Януковичем під час виступу у Верховній Раді України з щорічним
посланням до українського народу, мене відверто розчарувала. Скажу більше, наші геополітичні гойдалки, про які окремі українські політики вже давно говорять як про щось безальтернативне, вже починають набридати та дратувати. І якби тільки мене, то Бог би з ними. Але, що найгірше, наших партнерів і зі Сходу, і з Заходу.
Так і хочеться сказати: та визначитесь вже ви, нарешті, яким є магістральний шлях України. Вибір простий і складний одночасно: приєднання до Європейського Союзу, який є одним з найперспективніших ринків у світі, з населенням у 500 мільйонів громадян та сукупним внутрішнім валовим продуктом у понад 14 трильйонів доларів США? Чи визначати ключовою інтеграцію зі структурами - СНД, Митний союз, ОДКБ тощо, що лежать на Схід від українського кордону, в яких Росія з населенням близько 150 мільйонів осіб має обсяги внутрішнього валового продукту лише у 2,5 трлн. дол. США?
І якщо наш пріоритет – Європа, з високими соціальними стандартами, передовими технологіями, належним рівнем медичного обслуговування, дорожньою інфраструктурою (остання поїздка на Львівщину гнітюче вразила мене відсутністю доріг, а це ж – європейські ворота країни), якістю продуктів харчування, повагою до громадянських прав – то не озирайтесь вже назад, а йдіть уперед. Так, буде нелегко. Будуть тактичні втрати – але й без них ніяк. Вони нас зроблять лише сильнішими. І Схід наш стратегічний вибір теж переживе. Зрештою, численні російські компанії, які вдало працюють на українському ринку, тільки виграють від перспектив, які відкриються після створення Зони вільної торгівлі України з Європейським Союзом.
Я особисто до такої ризикованої, проте однозначно виграшної зі стратегічної точки зору гри повністю готов. І не лише я, але й, переконаний, чимало українських політиків, які підсвідомо розуміють необхідність зробити такий нелегкий, проте стратегічно вмотивований вибір.
А от радники Президента України, які вбачають великі перспективи України від приєднання до Митного союзу, від відмови від завершення процесу переговорів з ЄС щодо укладення Угоди про асоціацію, виявилися до цього не готовими. До речі, скажу, що Україна серед решти колишніх своїх сусідів по радянській комуналці, найбільше просунулась на шляху євроінтеграції. І тепер нас намагаються прив’язати до потягу, який навіть не починав рух на Захід. І ми знову втрачаємо час.
У сучасній світовій історії є чимало випадків, коли керівники держав йшли проти волі своїх радників, інколи навіть проти волі своїх начебто потенційних союзників і у руслі політики своїх начебто опонентів. Але стратегічно вони вигравали – і входили у підручники історії як епохальні політики, які розуміли перспективу і заради неї могли поступитися ситуативними вигодами. У нашому випадку це міфічна російська пропозиція щодо зниження ціни на газ в обмін на Митний союз. Хоча тут напрошується одна стратегічна перспектива – життя протягом кількох років в умовах ринкових цін, але запровадження енергозберігаючих технології, які дозволять вже за кілька років знизити обсяги імпортованого газу з нинішніх 40 до, наприклад, 20 мільярдів кубічних метрів.
Генералу Де Голю, який свого часу уособлював стару колоніальну систему, було важко прийняти історичне рішення надати у період з 1951 по 1962 років свободу численним колишнім колоніям Франції. Але він це зробив, і від цього Франція не втратила ні свого геополітичного впливу – вона є членом ЄС, НАТО, «великої вісімки» і «великої двадцятки», ні свого культурного світового простору, ні впливу на процеси у рідній Європі.
Так само і радники Віктора Федоровича мали б переконати його зробити нарешті історичний вибір на користь європейської інтеграції, не озираючись на можливі тимчасовi електоральні втрати та критику частини свого небідного, орієнтованого на східні ринки, оточення.
Але цього, на жаль, не сталося…
Олег Ляшко
Социальные закладки