Мовну проблему в Україні вирішать нові закони
Сегодня в 09:38 | Ірина Бережна
Значна частина російськомовних громадян України хотіла б, щоб Президент Віктор Янукович вольовим рішенням ввів російську мову як другу державну. Однак, діюча влада вчинила більш гнучко - вона намагається зняти існуючі заборони для російської мови та інших мов меншин.
Влада не зобов'язала використовувати російську мову, а почала надавати можливості для її вільного використання. Теж саме вона робить і з іншими мовами національних меншин. Адже радикалізм та волюнтаризм, в тому числі й у мовній політиці - не те, що потрібно сьогодні Україні.
Радикалізм та волюнтаризм, в тому числі й у мовній політиці - не те, що потрібно сьогодні Україні.
Збалансована мовна політика повинна стати пріоритетною. Чи призведе ця тактика до остаточного вирішення мовної проблеми? Безперечно, але лише за умови мінімізації політичних спекуляцій та створення адаптованої до європейських стандартів законодавчої бази.
Одним з таких зусиль стало створення, а також дискусія навколо законопроекту «Про мови в Україні», зареєстрованого у Верховній Раді 7 вересня цього року за №1015-3, спільного авторства представників Пратії Регіонів, Блоку Литвина і Комуністичної Партії. Наразі його знято з порядку денного, але невдовзі він туди повернеться.
Нині чинний закон «Про мови в Українській РСР» був прийнятий ще 21 рік тому. Хоча він і корегувався у 1995-му та 2003-му роках, але все рівно залишається безнадійно застарілим. Головне досягнення нового законопроекту в тому, що нині діючий принцип національної належності замінюється принципом вільного мовного самовизначення.
Саме такий підхід відповідає європейським стандартам. Якщо відкинути політичну демагогію та поглянути на цей проект закону об’єктивно, можна зрозуміти, що його прийняття є надзвичайно важливим кроком для України, як для демократичної, європейської держави.
Тим часом, за відсутності оновленого закону про мови, в ряді областей України місцеві органи влади, апелюючи до Європейської хартії, почали надавати російській мові статус регіональної. Зокрема це відбулось в Донецьку, Запоріжжі, Севастополі та в інших східних містах, де найбільша кількість російськомовних громадян.
Відповідно до положень Європейської Хартії, надавати мові певний статус можуть тільки органи центральної влади. Саме центральна влада країни визначає, яка мова та в якому регіоні потребує надання певного статусу.
Однак, всі ці рішення без винятку були скасовані в судовому порядку. Оскільки, відповідно до положень вищезгаданої Європейської Хартії, надавати мові певний статус можуть тільки органи центральної влади. Саме центральна влада країни визначає, яка мова та в якому регіоні потребує надання певного статусу.
Що ж до імплементації рішень центральної влади, то це, звісно ж, прерогатива місцевої та регіональної влади. Отже, щоб в майбутньому упорядкувати мовну політику, варто, щоб такі рішення приймалися виключно вповноваженими на те органами на основі чітко працюючого Закону «Про мови в Україні».
Повернемося до 1992 року, коли 5 листопада в Страсбурзі була підписана Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Вступила Хартія в дію для нашої держави з 1 січня 2006 року – через 18 років (!) після свого створення. Очевидно, що прийняти певний прогресивний міжнародний документ – не означає зробити державу прогресивною з цього питання.
З часу набрання чинності Хартії пройшло вже майже 5 років, а робочого плану з її імплементації нашою державою так і не створено. Не було прийнято жодного законодавчого акту, спрямованого на реалізацію взятих Україною зобов’язань щодо Хартії! Передусім, відсутній правовий документ, який би визначав повноваження, принципи та механізми її реалізації.
Нормотворці Хартії виявилися передбачливими, попередивши таку бездіяльність. В ній чітко вказано, що держава, яка ратифікувала даний договір, подає Генеральному секретарю Ради Європи на періодичній основі доповідь про політику, яку вона проводить та про заходи, які вживає.
Першу офіційну доповідь Україна подала в 2007-му. Разом з нею 17 травня 2007 року був наданий незалежний Громадський звіт, підготовлений Громадським рухом «Російськомовної України». Однак, тільки останній не боявся говорити про проблеми. Він включав в себе повну картину невиконання Хартії у всіх сферах суспільного життя України.
Комітет експертів Ради Європи у травні-червні 2008 року відвідав Україну з дослідницьким візитом і отримав додаткову інформацію щодо невиконання положень Хартії, що включає перелік з більш ніж 80 Законів України, які забороняють регіональні мови та мови меншин в Україні, звіти незалежних європейських адвокатів з порушення прав людини у сфері використання рідної мови.
Як наслідок, у липні 2010 року Україна отримала жорсткі рекомендації Ради Європи:
- розвивати регіональні мови і мови меншин у сфері освіти;
- змінити існуючі межі офіційного використання мов меншин на адміністративному рівні;
- посилити роль регіональних мов і мов меншин в культурі, на ТВ та у кінематографі.
Рекомендації достатньо чіткі та прямолінійні, такою має бути і їх реалізація. Для цього доцільно Уряду в найкоротший термін розробити Програму заходів та дієвих механізмів по впровадженню норм Хартії та виконанню Рекомендацій Ради Європи. Але, нажаль, досі не визначено єдиного органу, наділеного повноваженнями координації і контролю за станом імплементації положень Хартії в Україні, співпраці з цих питань з відповідними Комітетами Ради Європи.
Чи може українська влада й надалі ігнорувати процес виконання вимог Хартії? Безперечно, ні, адже під загрозою руйнація міжнародного іміджу країни, якій так старанно та поступово оновлює діюча влада.
Всі мовні проблеми, які стали резонансними в Україні – мають вирішуватися невідкладно. І робити це потрібно швидким та якісним вдосконалення законодавчої бази, а не політичними баталіями. Адже, правова урегульованість мовних відносин у суспільстві є передумовою вирішення головного завдання української державності - інтеграції всіх громадян в єдину мультикультурну націю.
Тема: 
Сообщение от Natika
Социальные закладки