Показать скрытый текст Хто зробив Львів українським містом?
Леонiд Соколов
За Львовом зміцнилася слава "найбільш українського з українських міст". Саме звідси Україну постійно вчать, як їй бути насправді Україною, а не "Малоросією". Але цікавий факт: сам Львів став українським містом відносно недавно і виключно завдяки радянській владі, яку галицькі націонал-патріоти при кожній слушній нагоді клянуть на чому світ стоїть. У переліку цих звинувачень важливе місце займає русифікація - пришли, мовляв, "москалi-окупанти i русифiкували українське мiсто Львiв". Наприклад, у 30-х роках у Львові проживало всього лише декілька сотень вихідців з Росії, а до 1989 р. число росіян в місті досягло 127 тис. чоловік; до 1939 р. у Львові не було жодної російської школи, а через 50 років їх налічувалося 24. Ось вона - русифікація "українського Львова"! А дехто навіть скаржиться, що "москалі" зайняли розкішні квартири в престижних районах міста, виселивши звідти... українців.
І притока російського населення, і поява російських шкіл при радянській владі, все це було. Але чи проходив цей процес в збиток українцям? Чи супроводжувався він скороченням чисельності українців в місті, пониженням їх соціального і професійного статусу? Та і чи був взагалі Львів українським містом до встановлення в Галичині радянської влади?
27 січня 1938 р. на засіданні статистичної комісії "Наукового Товариства iм. Шевченка" у Львові д-р Володимир Огоновській виступив з доповіддю на тему "Національна, соціальна і професійна структура населення Львова по перепису населення 9.12.1931 г." Текст цієї доповіді був опублікований у 1938 р. у вигляді брошури під назвою "Львiв у цифрах". На основі даних, приведених в цій брошурі, загальна чисельність населення міста за станом на 9.12.1931 р. складала 312.231 чоловік. За конфесійною ознакою це населення розподілялося таким чином: греко-католиків 49.747 чол. або 15,9%, православних 1.077 чол. або 0,3%, римо-католиків 157.490 чол. або 50,5%, моїсеєвих (тобто юдаістів) 99.595 чол. або 31,9%, інших 4.322 чол. або 1,4%.
Що стосується розподілу за національною ознакою, то слід врахувати, що національність тоді, як і раніше за часів Австрії, визначалася по розмовній мові. Склад населення Львова "Щодо мови найближчої" виглядав так: українців 24.245 чол. або 7,8%, русинів 10.892 чол. або 3,5%, поляків 198.212 чол. або 63,5%, євреїв 75.316 чол. або 24,1%, інших 3.566 чол. або 1,1%.
Тут потрібне пояснення, чому окремо вказана чисельність українців і русинів, і що це означає. У минулому термін "росіяни" був узагальнюючою назвою для великоросів, малоросів, білорусів, тобто для всіх східних слов'ян, що жили колись на території стародавньої Русі. (У Росії після революції 1917 р. більшовики залишили назву "росіяни" тільки за однією з гілок російського народу - за великоросами, а українців і білорусів офіційно визнали окремими народами, чим надали неоціниму послугу місцевим націоналістам.) Також і корінне населення Галицької Русі називало себе русинами, росіянами. У другій половині XIX в. у середовищі галицьких русинів відбулося розмежування на так званих старорусинів, які, залишаючись на грунті історичної традиції, визнавали себе частиною єдиного російського народу (поляки називали прихильників цього руху "москвофілами") і на молодорусинів або українофілах, які прийняли ідею окремості малоросійського (українського) народу. Поступово українофіли відмовилися від назви "русини", спочатку іменуючи себе русинами-українцями, а потім і просто українцями. За часів Австрії термін "українці" не признавався офіційно як позначення національності і служив назвою певного політичного руху в середовищі галицьких русинів. Тільки в ході Першої світової війни, коли галицько-російський ("москвофільский") рух у Галичині був розгромлений, австрійські владоможці визнали термін "українці" як позначення національності. Але після Першої світової війни галицько-російський рух знову відродився, і у Польщі у 1931 р., як бачимо, уживалося і те і інше найменування. Переважали тоді вже українці, які у Львові більш ніж удвічі перевищували число тих, хто продовжував вважати себе русинами.
В той же час за даними перепису населення 1931 р. у трьох воєводствах - Львівському, Тарнопольському і Станіславівському загальна перевага українців над русинами була не така велика, оскільки серед греко-католиків в цих трьох воєводствах до українців себе зарахували 1.660.826 чоловік, до русинів - 1.116.166 чоловік. Також вимагає пояснення той факт, що в сумі чисельність українців і русинів менше чисельності греко-католиків. Це наслідок того, що національність визначалася по мові, і означає, що решта греко-католиків подала своєю розмовною мовою польську і зараховані до польської національності. Цим же пояснюється те, що євреїв менше, ніж осіб моїсеєвого віросповідання, а поляків більше, ніж римокатоликов.
Серед мешканців Львова людей, що свідомо вважали себе українцями, було всього лише 7,8%, але в підрахунках, проведених д-ром В.Огоновським за основу прийнята конфесійна ознака, і термін "українці" застосовується до всіх греко-католиків, що складали, як вказано, 15,9% всього населення Львова.
Яка ж була тоді соціальна і професійна структура населення Львова? Кількість грамотних серед поляків і євреїв старше 10 років досягала у Львові 92%, серед українців - 77%. Серед працюючих українців 73% були трудівниками фізичної праці, серед поляків - 50%, серед євреїв - 32%. Працівників розумової праці серед працюючих поляків і євреїв було по 20%, тоді як серед українців тільки 7%. Поляки у Львові переважали в адміністрації (71%), на транспорті і в зв'язку (76%), у сфері освіти і промисловості. Євреї домінували в торгівлі - 62%; поляків в торгівлі було зайнято 27%, українців 11%. У адвокатурі, нотаріаті, серед практикуючих лікарів євреї складали 71%, тоді як українці по 7%. Зате 45% всіх українців було зайнято в домашній прислузі, євреїв - 4%. З працюючих українок домашньою прислугою працювали 64%, з працюючих польок - 25%, єврейок - 5%. Що стосується найбільш багатих жителів міста, тих, які використовували найману робочу силу, то вони з членами сімей складали 6% всього населення міста, 11% єврейського, 4% польського і 2% українського населення.
Підводячи підсумки, доповідач так характеризував положення українців у Львові: "Отже, українці у Львові - це, в основному, молодий, вільний, напливаючий(?-следствие двойного перевода – А.Х.), не дуже грамотний, переважно робочий елемент. На 30.000 всіх українців і українок, які заробляють у Львові, є 9.700 слуг, 2.000 сторожів, 1.400 некваліфікованих робітників і 9.000 кваліфікованих робітників і ремісників. Окрім домашньої прислуги, українці ніде не мають великого числа, а що стосується 11% в торгівлі, то там на 4.000 українців половина сторожів... Про інтелігентні професії і говорити нічого. Ще в промисловості українські робочі і ремісники грають деяку роль, але як наймана сила".
Кожен, хто здатний об'єктивно проаналізувати наведені цифри, легко зрозуміє, яке місце займали українці у Львові в 30-х роках XX століття. За національним складом Львів був тоді польський-єврейським містом, а жодною мірою не українським. Українці поступалися полякам і євреям не тільки в чисельності, але і значно відставали від них по своєму соціальному і професійному рівню. До речі, про фешенебельні квартири в престижних районах, звідки нібито виселили українців. Якщо до 1939 р. там і з'являвся українець, то хіба що як прислуга. Скаржитися на виселення могли б поляки і євреї, які займали тоді ці квартири. Але львівських євреїв під час німецької окупації винищили гітлерівці. Після війни радянська влада змусила львівських поляків виїхати до Польщі. Так місто втратило свій польсько-єврейський характер...
Зараз галицькі націоналісти називають радянську владу "москальською", російською владою, прагнучи звалити на росіян всю відповідальність за репресії сталінських часів. Проте, як би хто не намагався це представити, радянська влада не була за своєю суттю російською владою. Про це свідчить і доля галицьких русинів.
Не дивлячись на великі втрати, понесені галицько-російським рухом під час Першої світової війни, у 30-х роках ще більше мільйона галичан вважали себе русинами, росіянами, частиною російського народу в старому, традиційному значенні цього поняття. І якби влада, що прийшла на землі Галицької Русі в 1939 році, була російською владою, вона, за логікою речей, повинна була б всемірно підтримати галицько-російські організації, сприяти розповсюдженню ідеї російської єдності в Галичині. Проте ці організації були закриті, а радянські чиновники всіх галицьких русинів примусово, проти їх волі, записали українцями. Звичайно, у 1939 р. радянський режим закрив і галицько-українські організації, що існували на той час. Але українські націоналісти мали могутню базу за кордоном, де і продовжили свою діяльність. На радянській же Україні влада доклала всіх зусиль, щоб знищити навіть пам'ять про існування галицько-російського руху, про людей, які, піддававшись переслідуванням з боку польських і австрійських властей, зберігали вірність ідеї національно-культурної єдності Русі. Таким чином, то, чого не змогли зробити поляки, пригнічуючи "москвофільство" в XIX столітті, чого не змогли зробити австрійці, посилаючи в роки Першої світової війни десятки тисяч галицьких русинів на розстріли і шибениці, за колючий дріт Талергофа і в каземати Терезина, то зробила радянська влада - остаточно викорінила у свідомості галичан ідею російської єдності...
У міру будівництва в післявоєнному Львові промислових підприємств, відкриття нових учбових закладів, населення міста росло, причому переважно за рахунок галичан, вихідців з сільської місцевості, які, здобуваючи у Львові освіту, спеціальність, поповнювали ряди робочого класу і інтелігенції. Так саме при радянській владі Львів перетворився на українське місто, де українці стали чисельно переважаючою національністю, а в професійному відношенні виділялися не кількістю домашньої прислуги і сторожів, а зайняли гідне місце в індустрії, науці, освіті, медицині і т.д.
Оцінка дій радянської влади в Галичині не може бути однозначною. Можна розглядати це як своєрідний історичний парадокс, але є фактом, що радянський режим, що нещадно боровся з українським націоналізмом, практично виконав ті основні завдання, вирішити які своїми силами галицькі націоналісти були не в змозі.
Він відірвав Галичину від Польщі і виселив поляків, ліквідував галицько-російські організації і записав всіх галицьких русинів українцями, створив промисловість і науку, підготував для них місцеві національні кадри, а потім спокійно зійшов зі сцени, піднісши на прощання націоналістам подарунок у вигляді "Незалежної Української держави" і, зокрема, залишивши після себе дійсно "українське мiсто Львiв".
На башті міської ратуші тепер синьо-жовтий прапор, пам'ятники радянської епохи в основному знесені і вулиці перейменовані, "москалів" з керівництва вичистили, добивають російські школи - успіхи в наявності! Ось тільки промисловість Львова неухильно скачується до того рівня, на якому вона знаходилася за часів Польщі, і тисячі галичан, покидаючи "українське мiсто Львiв" з його синьо-жовтими прапорами і перейменованими вулицями, знов освоюють професію домашньої прислуги в країнах Заходу.
Все-таки в 30-х роках львівському українцеві для того, щоб найнятися чорноробом або прислугою до поляка, не треба було, принаймні, оформляти закордонний паспорт, а зараз доводиться. І все через цих "клятих москалів" - відірвали Галичину від Польщі, ось тепер українці і маються...
Тема: 
Сообщение от Сірко
Завжди було цікаво, як народжуються такі нісенітниці. Але давайте вернемо назад..
Социальные закладки