Дійсно, якщо говорити за фінансування, виборчу кампанію без грошей провести не можна.
В той же час, коли ми приймали в 96-му році Конституцію, у статті 19 ми чітко записали, що будь-яка посадова особа чи державний орган може діяти виключно в рамках закону, і не інакше. Тому для того, щоб виділити гроші на фінансування виборчої кампанії, необхідно вносити певні зміни до Закону про державний бюджет 2007 року. Без внесення цих змін профінансувати кампанію досить важко. І якщо звертаються до того, щоб профінансувати виборчу кампанію із резервного фонду, тут теж треба розуміти, що закон передбачає витрати резервного фонду не на виборчі кампанії, а витрачається він, як правило, коли, не дай Боже, стихійне лихо, якісь катаклізми тощо. Таким чином, повністю легітимно, за законом, лише парламент може прийняти відповідні зміни і профінансувати виборчу кампанію. Без сумніву, тут міг би дати роз’яснення Конституційний суд, який вже протягом дев’яти місяців мовчить, але, думаю, що тепер уже судді Конституційного суду підійшли до тої межі, за якою мовчання не буде сприйматися ніким – ані суспільством, ані політиками, та, врешті-решт, міжнародною спільнотою, яка жде відповідних рішень. Якщо ж ми будемо говорити по суті проблеми, то можна сказати, що якраз окремо проблема фінансування, і навіть сам указ по собі не є першопричиною виникнення великої, серйозної кризи. Першопричиною було, на мій погляд, у 2004 році внесення змін до Конституції, які розбалансували систему противаг і стримань, і, по суті, зробили два центри управління виконавчою владою. Тобто, ті зміни до Конституції змусили і Президента, і прем’єр-міністра воювати за повноваження аж до повної перемоги когось із них одного. І далі… Це ще можна було зупинити в 2005 році. І я тоді звертався до Віктора Ющенка, до Президента України, з відкритим листом, у якому просив сформувати Конституційну комісію, яка б змогла виправити ті недоліки, які були зроблені в 2004 році. Але цього не було зроблено. Були проведені вибори. І, в принципі, сталося те, про що я казав у 2005 році, – при таких змінах до Конституції ефективно функціонувати законодавча і виконавча влада не зможе, і, скоріше за все, парламент 2006 року буде достроково розпущений, що, в принципі, сьогодні і сталося. Всі ті події, про які ви говорите і які були зроблені, – це вже як сніжний ком: коли з вершини гори летить камінь – його ще можна зупинити, потім він чіпляє ще декілька каменів, і потім уже, в кінці, лавина несеться, яка змітає все на своєму шляху. Можна сказати, точно так же відбулося і у нас: спочатку прийняли за допомогою опозиції закон про Кабінет Міністрів, який має сумнівні речі і протиріччя певні з Конституцією, затим – переходи з опозиції в провладну коаліцію, розмови про трьохсот депутатів. Тому крок Президента був очікуваний. Він повинен був, очевидно, так зробити, хоча, якщо ми припиняємо достроково повноваження Верховної Ради України, але при цьому не посилаємося на статтю 90, в якій саме і йдеться про можливі варіанти розпуску Верховної Ради, зрозуміло, що виникає цілий ряд сумнівів, які повинен розвіяти Конституційний суд. Але справа навіть не в цьому. Якщо Конституційний суд визнає вибори, і вибори пройдуть, то після того, як до Верховної Ради прийдуть знову новообрані депутати, практично, розклад політичних сил не зміниться. Якщо провладна коаліція сьогоднішня набере більшість, то нічого не зміниться, крім загострення політичного, яке вже сьогодні зроблено. Якщо ж буде проблема, і вибори виграє опозиція, то вона буде мати, скажімо, 230-250 голосів у Верховній Раді, а вже опозиційна Партія регіонів буде тими ж самими засобами, що сьогоднішня опозиція, блокувати роботу парламенту, захоплювати електрощитові, і буде подальше загострення. Тому самі по собі вибори не вирішать сьогоднішній системний політичний конфлікт і кризу, тому що причина цієї кризи лежить не в складі парламенту, а в порушенні Конституції. Тому було б цілком логічно зробити те, що в 94-му році зробив Леонід Макарович і Верховна Рада України першого скликання, які прийняли спільне рішення про проведення дострокових виборів, добре до цього підготувалися, і зробили це. Я думаю, що було б дуже добре, якби політики сіли, врешті-решт визначилися, як можна виправити помилки, донесені в Конституцію, виправили їх, завершили конституційну реформу, а потім в перехідних положеннях, скажімо, написали б, що вибори до парламенту за оновленою Конституцією відбудуться, скажімо, в грудні цього року, а вибори до місцевих органів самоврядування відбудуться, скажімо, в березні наступного року. На жаль, такий сценарій в сьогоднішніх політичних реаліях майже фантастичний. Але я хотів би сказати, що переможців у конституційному протистоянні не буває. Тут може або суспільство виграти, або суспільство програти. І рецепт сьогоднішнього виходу з кризи дуже простий: сьогодні треба звернутися до досвіду, скажімо, тої ж самої Японії, Південної Кореї, Китаю, які показують: треба сконсолідувати максимально суспільство, і затим підпорядкувати інтереси політичних еліт інтересам суспільства, і все вирішується. Щиро дякую.
Социальные закладки