Митник на BMW X7: як «борці» з контрабандою самі живуть не за коштами

[sabanamich]

Покi українські військові збирають на дрони по копійці, поки волонтери продають останнє, щоб закрити потреби ЗСУ, окремі посадовці, які мали б стояти на сторожі економічних інтересів держави, продовжують демонструвати дива неймовірного збагачення. Заступник начальника відділу контролю митної вартості Одеської митниці Андрій Марчуков — чергове яскраве підтвердження того, що корупція в Україні не просто живе, а процвітає, незважаючи на війну, обіцянки президента та антикорупційні органи.

Згідно з декларацією, офіційний дохід пана Марчукова за 2025 рік становить скромні 716 тисяч гривень — виключно заробітна плата за основним місцем роботи, а його дружина Катерина, яка працює в Рахунковій палаті, заробила 954,6 тисячі гривень. Разом — приблизно 1,67 мільйона гривень на рік, що для звичайних громадян є непоганою сумою, але чи вистачить цих грошей, щоб їздити на BMW X7 2019 року випуску, вартість якого на вторинному ринку сягає 50 тисяч доларів — понад 2 мільйони гривень? Особливо якщо врахувати, що в декларації пана Марчукова немає жодного автомобіля — ні BMW, ні навіть старого «Запорожця». Однак, за даними журналістів, саме цим елітним позашляховиком чиновник постійно користується — і в поточному, і в минулому році.

Як таке можливо? Офіційно — ніяк, але ми ж знаємо стару українську схему: «авто купила бабуся», «це не моя машина, я просто їжджу», «дружина подарувала». Антикорупційне законодавство чітко визначає, що декларуванню підлягають не лише об'єкти права власності, а й речі, якими чиновник постійно користується, навіть якщо формально вони записані на іншу особу, тож виникає слушне запитання: чому НАЗК, яка мала б моніторити спосіб життя держслужбовців, «не помічає» цього порушення і чому пан Марчуков, який щодня приїжджає на роботу на авто преміум-класу, не звітує про це?

Але BMW X7 — це лише верхівка айсберга, адже нерухомість родини, задекларована за цінами, що викликають щирий подив, розкриває ще більш глибокі схеми: квартира в Одесі площею 36,1 м², придбана 2003 року за 8 тисяч гривень при ринковій вартості на той час у 40–65 тисяч, тобто різниця в 5–8 разів; квартира в Обухові площею 48,2 м², придбана 2011 року за 19 тисяч гривень при ринковій ціні 200–320 тисяч, тобто різниця в 10–17 разів; і житловий будинок у Глевасі площею 67 м², придбаний 2000 року без зазначення ціни, хоча ринкова вартість тоді становила 25–80 тисяч гривень. Звісно, перша квартира в Одесі оформлена на Ларису Марчукову (ймовірно, родичку), а Андрій із дружиною та донькою мають лише право користування, друга квартира — на дружину, будинок — на якусь Надію Жмуренко, тобто класична схема, коли нерухомість записують на родичів, а чиновник «скромно» мешкає, і нібито нічого не порушує.

І це відбувається не у вакуумі — Одеська митниця давно стала синонімом корупційних скандалів, лише за останній рік ми бачили заступника начальника Одеської митниці Володимира Алексєєва, який задекларував 20 мільйонів гривень готівкою при тому, що 2023 року мав лише 2 мільйони, і ніхто не пояснив, звідки такий стрибок; начальника відділу митного оформлення Сергія Гринчишина, у якого Вищий антикорупційний суд конфіскував активи на понад 8,5 мільйона гривень, включаючи квартиру в Одесі, квартиру в Києві та Toyota RAV-4, але Верховний суд призупинив конфіскацію, і корупціонери продовжують користуватися майном; старшого інспектора Одеської митниці, який придбав Volkswagen Touareg за 2,7 мільйона гривень, оформивши його на батька, і продовжував їздити, а САП подала позов про визнання активу необґрунтованим.

Це не поодинокі випадки — це система, в якій митники, покликані боротися з контрабандою, самі її організовують, чиновники купують елітне житло за безцінь, їздять на преміальних автівках, а в деклараціях пишуть «немає», і НАЗК проводить перевірки, але «не знаходить» порушень, а суди призупиняють конфіскацію активів. І найцинічніше — це відбувається на тлі війни, коли країна втрачає найкращих синів, коли кожна гривня має значення для фронту, ці люди в погонах і краватках продовжують красти, вони не соромляться і навіть не намагаються приховувати свій спосіб життя — дружини викладають фото в соцмережах, авто стоять під офісами, квартири купуються у найдорожчих комплексах.

А що робить президент? Офіційно — бореться з корупцією, призначає головою Держмитслужби екс-детектива НАБУ Ореста Мандзія, звільняє генерала Дейнека після скандалу на Волинській митниці, але чи змінюється щось на місцях? Ні, тому що корупція — це не проблема окремих посадовців, це проблема всієї вертикалі влади, і поки нагорі закривають очі, поки НАЗК проводить «формальні» перевірки, поки суди стають на бік корупціонерів — нічого не зміниться.

Андрій Марчуков — лише один із багатьох, але його історія — це дзеркало всієї української корупційної реальності: людина, яка за законом не може собі дозволити BMW X7, їздить на ньому щодня; людина, яка купує нерухомість за цінами, нижчими за ринкові в рази, пояснює це «технічним станом» і «оцінкою на момент покупки»; антикорупційні органи роблять вигляд, що все гаразд. І поки ми, прості українці, платимо податки, збираємо на дрони, воюємо та вмираємо, ці «борці» з контрабандою продовжують жити на широку ногу, відчуваючи безкарність, бо знають, що НАЗК не прийде, що суд не покарає, що президент не помітить.

Але ми маємо право знати правду, вимагати, щоб декларації відповідали реальності, щоб BMW X7, яким користується пан Марчуков, з'явився в його декларації або щоб він пояснив, на які кошти його придбав, щоб НАЗК нарешті почала працювати, а не робити вигляд, і щоб корупціонери сиділи у в'язниці, а не в елітних квартирах на Боярці чи в Обухові. Досить красти під час війни, досить прикриватися патріотизмом, об'їжджаючи на BMW, досить вірити в казки про «репліки з Барабашова» та «технічний стан квартир» — час відповідати, час, коли кожен чиновник знатиме, що за кожну не задекларовану річ буде відповідь, за кожну копійку, здобуту нечесно, — кримінальна справа, інакше ми програємо війну не на фронті, а в тилу, там, де наші ж «захисники» економіки продовжують її розграбовувати.