Судовий позов громадянина до нинішньої сурогатної державної структури

[Прокір]

Для загальної інформації про процеси в нинішній Україні я викладаю суть свого позову проти держави Україна для аналізу та обговорення. В звязку з тим, що Позовна заява розміщена на 13 сторінках тексту, я її розміщу по частинах. Після викладення тексту я буду повідомляти про долю цього позову, бо перші дві спроби були невдалими. Перший раз позов не прийняли, бо, на думку суду, Позовна заява була написана не на "діловій українській мові", зсилок на яку немає в ЦПК, як і відповідних державних норм. До речі, цю відписку про мову складав якийсь грузин з суду, мабуть великий знавець "ділової української мови". Другий раз "відфутболив" позов якийсь Ісаєв по причині того, що я не заплатив відповідачеві по позову судовий збір, хоча останній при позові про "відшкодування шкоди через бездіяльність держави" згідно закону не сплачується. Та цей фарисей знайшов причину потрібності мені платити, бо я крім відшкодування шкоди вимагаю від держави ще й ВИКОНАННЯ НЕЮ СВОЇХ КОНСТИТУЦІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ. Тому я вимушений був заплатити за просування цього позову 551грн, хоча це не гарантує, що черговий паразит не знайде іншу причину відмови.

До Вищого адміністративного суду України
Позивач – ПІБ, адреса, телефон.
Відповідач – держава Україна в особі Президента України – 01220, м Київ, вул. Банкова, 11
Третя особа- представник Кабінету міністрів України, 01008, вул. Грушевського 12/2, м Київ.
Копії – Моніторинговий комітет Ради Європи та ЗМІ.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
До суду звертається людина, яка пройшла всі варіанти культури суспільного життя, від сталінщини до нинішнього постколоніального невігластва. Пройшла вона й репресії за те, що загорнула необачно шкільний підручник в газету з портретом «вождя всіх народів», була кльована сірою соціальною масою в стилі «білої ворони» протягом шести років навчання в інституті, тому що мала «нахабність» спроби зберегти своє «я» і не вступати в комсомол. Пожертвувала своїм благополуччям та кар’єрою в СА, тому що категорично відмовлялася вступати в «партію», чим психологічно протиставляла себе тій же «сірій масі». Ця особистість мала «нахабність» виступати публічно проти вводу імперських військ в Прагу-68, Кабул-79, писати Горбачову через газету «Правда» про абсурдність його «пєрєстройкі» (газ. «Правда» від 24.03.88р), а також приклала достатньо зусиль до спроби побудови в Україні цивілізованої держави. І ось зараз на 71 році свого життя ця людина приходить до гіркого висновку, що її зусилля по відношенню спроби побудувати в Україні цивілізоване суспільство виявилися по суті марними. Співвідношення сил серед жителів України майже не помінялася за 50 років. Основна маса населення продовжує складатися з постколоніального жлоба, цього цивілізаційного мутанта, вирослого зі сталінського раба. А невеликий відсоток так званих «свідомих» на рівні 60-х років продовжує спробу в стилі дон Кіхота витягти Україну з лабет культури невігласької московської імперії. Зараз можна навіть констатувати, що права людини менш захищені нинішньою сурогатною державою, ніж це було при пізніх більшовиках, коли можна було хоч пожалітися в партком і коли діяла ще імперська партійна вертикаль. А зараз Україну добиває така культурна риса, як повна ПРАВОВА ТА МОРАЛЬНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, яка пронизала всі гілки нашого життя, починаючи з цивільних відносин між батьками й дітьми і закінчуючи повною невідлагодженістю конституційних норм взаємовідносин держави та громадянина. Якщо в 1988 році більшовицька влада відреагувала на мою критичну статтю відносно проблем тодішньої держави бесідами зі мною протягом трьох днів спеціально присланого з Москви кореспондента владної центральної газети з послідуючим виходом передової статті в ній на тему «почему советский інженер не верит в перестройку» та реакцією на цю думку від райкому до ЦК компартії України, то зараз по суті подібні звернення нинішня влада просто викидає в смітник під назвою «архів» без належної реакції згідно Конституції. Останнє приводить до накопичення негативних емоцій в безправного народу та послідуючому викиду їх на черговому Майдані.
А скаржитися громадянину на дії цієї держави є багато в чому. По суті нинішню державу зліпили ті ж люди з бувших більшовиків, які успішно своїм деструктивом та невіглаством довели до краху більшовицьку імперію. Всю свою культурну гниль перенесли і в нову структуру, знищивши в деякій мірі лиш одне – відповідальність перед партійними босами. Як результат, ці політичні пройдисвіти зробили за останні сто років дві величезні афери з пограбування народу. Спочатку матроси Желєзняки відібрали капітал у власників начебто для народу, а через сто років такі ж Кучми-Ахметови через приХватизацію позбавили народ право на цю химерну власність. А той же народ продовжує перебувати в безправному гетто, лиш іноді вириваючись на неконструктивні бунти-Майдани, бо змайстрована Кучмами-Ахметовими сурогатна держава виявилася не регулятором цивілізованих відносин між громадянами в суспільстві з метою покращень умов життя кожного громадянина, а банальним інструментом для збагачення пройдисвітів, які володіють важелями управління цим інструментом.
На даний час для України (йдеться про країну з її народом) є два найстрашніші вороги – зовнішній ворог з колоніального минулого, який не полишає надії зберегти контроль над її ресурсами, та сурогатна державна машина, яка своїм деструктивом доводить ідею державності до краху. Про першу загрозу в час, коли йдуть реальні бої з ворогом, та деструктивну роль в ній сурогатної державної машини тут не будемо детально розглядати в силу невчасності. А ось про деструктивність державного апарату по відношенню до внутрішньої політики позивач хоче акцентувати в цьому позові, бо цей аспект є навіть страшніший для народу України ніж агресивність імперського варвара. Йдеться про те, що Конституція цієї сурогатної держави існує в вигляді фігового листка, а насправді суспільство живе по «пойняттям» постколоніального жлоба, де регулюються відносини не цивілізованим правом, а величиною нахабності, безвідповідальності та цинізму, що веде швидкими темпами наш народ до зникнення, як культурного суб’єкта на карті нинішньої цивілізації (мінус 10 млн за 24 роки це стверджують). Фактично справжня еліта нації донищується частково зараз на фронті боротьби з зовнішнім ворогом, де вона перемелюється в окопах ворожими «Градами» та неспроможністю Відповідачем її ефективно використати, а інша загнана в безправне гетто без можливості реалізувати ефективно свій потенціал на благо народу. В цьому позові Позивач хоче акцентувати на сурогатності нинішньої державної структури, її майже повної безвідповідальності перед демосом взагалі та Позивачем конкретно, що підкреслює не демократичність нинішнього фактично феодального суспільства, бидлу з якого вдається лиш інколи з допомогою «коктейлів Молотова» пробувати відвоювати свої громадянські права. Позивач не обмежується в цьому позові скаргою про свою злиденну пенсію, а хоче висвітлити проблеми громадянина України в загальній площині та притягти до хоч якоїсь відповідальності за невирішення цих проблем владу цієї сурогатної держави, а також в силу ст. 5 та 38 Конституції прагне внести свій вклад в покращення стану в державі. Отже позивач тут виступатиме в ролі представника того безправного гетто, яке створили керівні феодали для задоволення своїх жлобських потреб. Через суд він хоче «достукатися» до влади, що не зміг напряму згідно ст. 40 Конституції. Для чистоти експерименту по перевірці можливості малозабезпеченого громадянина України захистити свої права він не опирається на допомогу професійних юристів, яких він не взмозі найняти на свою пенсію в 1280 грн. Як доказ попереднього почнемо розгляд захищеності конституційних прав Позивача та як Відповідач виконує свої обов’язки по ст. 102 та 106 Конституції відносно «додержання Конституції та гарантування прав і свобод людини».

[Прокір]

Продовження

Ст. 1 Конституції. Демократією в Україні й не пахне, бо немає чітких норм відповідальності влади перед народом. Навіть такий злодій, як Янукович, не поніс покарання за свої злочини. А сурогатні державотворці типу Кучми розвалили промисловість України, не зумівши ефективно для народу використати її потенціал, і після цього «пожинають лаври» в вигляді накопичених за час служби в державній структурі багатств та різних незаслужених пільг та привілеїв. І з такою несправедливістю народ не може нічого зробити по причині відсутності необхідних конституційних важелів. Соціальною при наявності Феофанії для владних феодалів і відсутності навіть фельдшерів в масі населених пунктів, при різниці в статках в п. Порошенка та Позивача, яка не відповідає різниці в їх здібностях та бажанні давати користь суспільству, теж неможливо назвати. Правовою нашу державу не можна назвати в силу наданих в позові доказових матеріалів. Для прикладу, позивач відсидів за ґратами 3 доби з фіксуванням його портретів та відбитків пальців в МВС, бо суддя Печерського райсуду поставив право Позивача згідно ст. 34 Конституції на громадянський протест нижче за те, що його плакат «зіпсував» зовнішній вигляд столиці на вулиці Банковій.
Ст. 34. За своє право писати книгу (можливе надання її суду для ознайомлення по його запиту) згідно своїх знань та поглядів, а також її поширювати Позивач був неодноразово битий політичним опонентом з владними повноваженнями, про що неодноразово заявляв в державні органи (від райвідділу міліції до Президента) і на що не отримав ніякої реакції. (Дивись додаток №2, №3, №18).
Ст. 38. Громадяни фактично ізольовані від важелів в управлінні державними справами. Для доказу дивись невдалі спроби реалізації їх багатолітніх потуг для встановлення закону «Про імпічмент Президента», про знищення олігархату в Україні чи зняття недоторканості з безвідпо-відальних політиків чи суддів . Для чергової правки Конституції правителі держави більше поглядають на п.Меркель, Венеціанську комісію, пані Могеріні, хоча й ті так і не змогли привести до адекватної відповідальності своїх Берлусконі, ніж на волю свого народу. Тому й виникають періодичні Майдани, як єдина зброя за свої права хоча би на рівні встановлення відносин типу «Хартії вольностей» Англії ХІІІ століття.
Ст. 40. Мертва по своїй суті. За роки дії Конституції я не отримав ні однієї обґрунтованої відповіді від владних структур на свої звернення. Приклади цього надані в додатках до заяви та сотнями екземплярів лежать в архіві Позивача. Єдиний раз за 20 років я отримав хоч щось адекватне на моє звернення типу додатку № 6, але й на цей раз підняту проблему державний орган пробував перекласти на іншого «дядю» (додаток № 19), а той «дядя» по своїй ліні та малоінтелектуальності поховав хорошу ідею в зародку (додаток №20). А інколи доходило до абсурду в спробі отримати від держави «обґрунтовану відповідь» - на мій запит до Президента про проблеми простоюючих заводів, масового безробіття, непотрібності цій державі своїх інновацій відповідь був вимушений давати по причині бюрократичного перефутболювання звернення… дільничий міліціонер, якому надали можливість вирішити проблему інновацій в державних масштабах (додаток № 21). А підписав цю абсурдну відписку сам начальник РУ ГУМВС, тим самим своїми грудьми прикрив Президента від лишніх трат посадових нервів діючого пасічника, але при цьому не виправив граматичні помилки свого малограмотного та малоосвіченого підлеглого.
Ст. 41. Всупереч цій статті бувшу загальнонародну власність фактично розікрали пройдисвіти, а народ залишився ні з чим. Для прикладу, так званий іменний «Приватизаційний сер тифікат» Позивача лежить десь в архівах Уповноваженого по правах людини при ВР (додаток № 4), а його відповідна частка майна зникла в невідомому напрямку. Фактично позивач був «протиправно позбавлений власності». Для доказу зворотного я прошу знайти хоч 10% населення України, яке б отримувало дивіденди від приватизованого майна (дивись для порівняння Чехію) фактично розкраденої промисловості. «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності» - вже майже 20 років я не можу скористатися простоюючими технологічними потужностями маси заводів для перевірки та впровадження в реалізацію своїх інноваційних машинобудівних проектів (додаток №5). Заводи держава фактично знищує, навіть не спробувавши знайти якогось ефективного користувача цих технологічних фондів, не контролюючи ефективність їх приватизації. Навіть мої спроби використати простоюючі цехи для навчання дітей-сиріт та покриття дефіциту робітничих професій не було підтримано державою (додаток №6). Так Позивач хотів теж реанімувати цех в/ч А- 2070 для користі держави та й самого Міністерства оборони реалізацією свого проекту в ньому. В відповідь «не положено» від лінивого та безвідповідального чиновника в погонах (додаток №22). Як доказ попереднього дивіться руйнуючісь в бездіяльності цехи заводу, на території якого знаходиться суд.
Ст. 43. Сурогатна держава позбавила мене права на працю, на яку я вільно погоджувався. І це при наявності потреби в моїх проектах та моїй професійній діяльності для простоюючих підприємств, при масовому безробітті в державі, при злиденності державного бюджету, при катастрофічному дефіциті в зовнішній торгівлі України, коли крім сировинних продуктів типу соняшникової олії та примітивного металу нам вже нічого поставляти. Тільки за 2014 рік експорт української продукції впав на 30%. Крім того своїм невіглаством держава відбила в мене, як і в тисяч інших творчих людей, бажання творити й далі винаходи. Як результат, в Україні винахідництво впало за 30 років в 20 (!) разів, тому українські винахідники й вимушені торгувати на ринках китайським непотребом, а китайці навпаки успішно торгують колись розробленою українцями продукцією. І це при деклараціях наших сурогатних правителів відносно їх намірів побудови передової цивілізованої держави, в якій головним продуктом економіки повинен бути інтелект-туальний продукт. А все тому, що «держава НЕ створила належних умов для повного здійснення громадянами права на працю». Навіть в Конституції не визначено суб’єкт державної структури, який би відповідав за ефективне використання природних, промислових, наукових, людських ресурсів для суспільства України. Як результат такої безвідповідальності можна відобразити в співвідношенні такого важеля держави, як гривня до світових валют. Відповідальних за знецінення її з 1,8 за американський долар до 24 просто не знайдете. А таке знецінення просто показує безвідповідальність державних чиновників перед народом, коли такі, натворивши шкоди на своїй посаді, безнаказано зникають на незаслужений відпочинок з незаслуженими пільгами та іншими дарами від держави.
Ст. 55. По суті в Україні немає цивілізованої судової системи, яка б захищала права та свободи громадян. Цей позов є лиш спробою доказати зворотне задекларованому в Конституції. Доказ перший. Україна є рекордсменом по кількості позовів її громадян в Страсбурзький суд по правах людини, які не знайшли відповідного захисту в своїй державі. В одному лиш 2014 році подано 13600 скарг.

[Прокір]

В доказ останнього мажор, який коло м. Лівобережна вбив жінку, розгулює на волі. А хлопці з ПС, які дали по писку імперцям з Донбасу, які втекли до Закарпаття, сидять за гратами. Пєтя зі своїм Шокіним-Пшонкою руліт.

[Прокір]

Порошенко та Шокін закінчили перевірку діяльності "Беркуту", всіх тих генералів та політиків, які довели Україну до такого жалюгідного стану, перевірили всі причини, як національні багатства попали в руки кучки пройдисвітів..., пересадили всіх цих злочинців, а тепер взялися за найголовніших своїх ворогів, але не ворогів України.

Генпрокуратура вважає за необхідне провести масштабні перевірки політичної партії "Правий сектор" і низки громадських рухів самооборони.