Эхххх, опять о Польше

А когда поляки убивали украинцев, запрещали украинский во всех образовательных учреждениях Львова это как называется?
Корни.
Яскравим виявом радикалізації національної боротьби українців стала справа польського графа Анджея Потоцького, натхненника та організатора антиукраїнської політики. Як намісник Галичини він мав широкі права, котрі давали йому змогу бути не стільки конституційним австрійським намісником, скільки самодержавцем краю.
Зробивши Галичину своєю вотчиною, А. Потоцький привселюдно заявив, що тепер для українців влаштує друге Берестечко. Слово у графа не розходилося з ділом. Під час виборів до Галицького сейму 1908 р. у селі Коропець (нині Монастириського р-ну Тернопільської обл.), від якого балотувався граф Казимир Бадені, було вбито селянина Марка Каганця. Перед тим він звинуватив претендента на депутатський мандат у виборчих махінаціях, зокрема у викраденні бюлетенів. На очах у всього села до М. Каганця підійшло троє австро-угорських жандармів і багнетами закололи його. «Це була остання крапля, – писав у ті дні Гнат Хоткевич, – котра переповнила чашу народного терпіння». Одним із виразників глибокого обурення широких верств українства нестерпною сваволею галицької адміністрації став 23-річний студент Львівського університету Мирослав Січинський. 12 квітня 1908 р. він трьома пострілами смертельно поранив ката українського народу Потоцького. Ця подія дала сильний поштовх антиукраїнським настроям польських політиків. У Львові за абсолютного невтручання поліції відбулися українські погроми. Шалену антиукраїнську пропаганду почала польська преса.
Українські студенти вирішили зібратися на своє віче і обговорити план протидії. Віче було призначене на 9 год. 1 липня 1910 р. Дозволу на проведення зборів у приміщенні університету не було. Ректорат у таких випадках українським студентам постійно відмовляв. На віче зібралося понад 300 студентів-українців. Не встиг виступити перший промовець, як дійшла чутка, що поляки перекрили вихід з університету. Почалася жорстока сутичка між українськими та польськими студентами. Пролунали постріли.
Від ворожої кулі загинув українець Адам Коцко, чимало студентів отримали поранення. Поліція заарештувала 127 чоловік, серед яких не було жодного поляка, — всі українці.
Вбивство Адама Коцка і кривава розправа над українським студентством сколихнули Європу. На ім’я студентських організацій і матері А. Коцка приходили телеграми підтримки, співчуття й болю. Вперше за свою історію на події в Галичині відгукнулась Америка. Прогресивна преса Європи засудила дії польських шовіністів. У селах і містах розповсюджували листи із закликом продовжувати справу, за яку загинув Адам Коцко. На ім’я галицького намісника Бобжинського надходили резолюції і вимоги зборів та віч.
Таким чином, на початку ХХ ст. польсько-український конфлiкт iз боротьби мiж двома нацiональними елiтами, за словами Ореста Субтельного, вирiс у конфронтацiю мiж двома народами, що набирала загрозливих масштабiв.
Радикалізація національного руху — як українського, так і польського — неминуче ставила на порядок денний питання: хто стане господарем у Східній Галичині? Доки питання влади не було остаточно вирішене — поляки робили все, щоб там утриматися. З цією метою вони навіть порозумілися з росіянами. Польська адміністрація в Галичині мала підтримувати місцевих москвофілів, аби знищити український національний табір , діючи за принципом: «Пусьціць Русіна на Русіна». Така ситуація змушувала українців зміцнюватися ідейно й організаційно, щоб належним чином протистояти польським зазіханням.
Следствия:
http://lib.oun-upa.org.ua/gogun/pub03.html
Ну что вы. Там жертв было значительно больше. Мне всегда было интересно, на что надеялась АК в своих действиях на Волыни, будучи вдвое меньше по численности?
Вообще, думаю, что политики должны быть ответственны за свои решения. Не прими Пилсудский решения о коридоре польских сел, Польша бы не получила, быть самого страшного в своей жизни подарка – 100тыс. трупов от генерала Шухевича.
Вы же наверняка помните, что сказал Александр Невский по поводу людей пришедших на родную землю с мечом?
http://www.zn.ua/1000/1030/37668/
Немецкие оккупационные власти всячески подогревали ненависть между украинцами и поляками. Эрих Кох подчёркивал: «Нам надо добиться, чтобы поляк при встрече с украинцем хотел его убить, и чтобы украинец, увидев поляка, тоже хотел его убить»
И ещё один штрих к трагедии: пытаясь прекратить рознь, митрополит украинской греко-католической церкви Андрей Шептицкий обратился к римско-католическому епископу Твардовскому с просьбой издать совместное обращение иерархов к верующим относительно прекращения кровопролития, но Твардовский ответил, что церковь не может вмешиваться в политические дела. Украинская сторона издала послание под названием «Не убий!», которое в годы войны имело огромное влияние.
После того как украинская полиция на Волыни и Полесье ушла в лес к партизанам, немцы мобилизовали новую полицию преимущественно из польского населения.
Кроме того, на Волынь был переброшен польский батальон «Шупо», а немецкую жандармерию вывели из Волыни, создав благоприятную почву для перерастания межэтнического конфликта в кровавую резню. Юрий Киричук приводит следующие цифры: в Луцке все немецкие административные учреждения возглавлялись поляками. В генерал-комиссариате чиновников польской национальности насчитывалось 80%, в гебитскомиссариате — 60%, в центральном учреждении для торговли с Востоком — 60%, в хозяйственном банке — 30%. Как свидетельствовали пленные бойцы УПА, часто «немцы сами одевали шинели с тризубом и шли на польское село, сжигая его. Так случилось в Гуте Степанской. Немцев было человек 250. Детей бросали в огонь живыми».
Даже Никита Хрущёв, анализируя украинско-польские отношения на Волыни, писал: «Я думаю, это всё — дело рук немцев».
Социальные закладки