Показать скрытый текст spoiler
Відсутність достойних організаційних лідерів, ментальність українця ставити своє "его" вище за суспільні проблеми зробили нас безпомічними в боротьбі за свої права. Невміння організувати свою армію після краху Росії в 1-й світовій війні призвело лиш до голих емоцій проснувшогося народу. А армійський потенціал у нас був величезний, бо найбільш боєздатні частини на фронті (по свідченням ген. Корнілова) були з національно налаштованих українців. Синьо-жовті прапори, підняті цими солдатами, заполонили простір від Петербургу до Севастополя. Їх пробував об’єднати і зберегти П.Скоропадський, хоча, на відміну від Корнілова, у нього були інші плани використання цього потенціалу. Та невігластво Центральної Ради не дало скористатися цим опорним стовпом України в ті часи, зберегти його. А для цього треба було прикласти невеликі зусилля, щоб перешкодити більшовикам розвалити ці військові частини, які стояли на перепоні їхнім планам. Якби вдалося зберегти хоч третину того військового потенціалу, як це зробили західноукраїнці з Січовими стрільцями колишньої Австро-угорської армії, то на переговорах в Бресті українці б диктували всім свої умови. Після цього вхід в Україну був би закритий і для німців, і для Денікінів з Муравйовими, а Пілсудський не поліз би далі Сяну. Це все "аби" адресується нинішнім "проффессорам" з різних урядів, які тримають теперішню немічну армію на голодному пайку. Але залишимо це "аби" і перейдемо до тодішніх реалій.
Народний супротив в той час вилився в неозброєний патріотизм хлопчаків під Крутами, надлюдські потуги нечисельних Січових стрільців, які пробували собою прикрити всю Україну, незлагоджені дії багатьох отаманів, для яких своє "его" стояло вище за необхідність національної консолідації. Як я вже відмічав, Сірки з XVII століття трансформувалися в неефективних Н.Махно, які лишній раз підкреслювали невіглаську анархічність свого менталітету (гонору більше ніж розуму) з плачевними наслідками. До 30-х років ще боролися окремі осередки супротиву більшовикам (одним з таких було Холодноярське угрупування на Черкащині), але це були лиш ознаки відчаю, а не холодний розрахунок на позитивний результат. Отакий неконсолідований безлад опору дав можливість Москві знищити передовий загін українства в вигляді інтелігенції та справжнього господаря на землі (куркуль являв собою елемент відродження українського селянства після кріпосного права), а без них народ був вже зовсім неорганізованим стадом, яке легко вже було вести знову в напрямку до рабства.
Західна Україна була консолідованішою і з кращою організацією боротьби за своє майбутнє. Цьому сприяла більша цивілізованість Австро-Угорщини, наявність національно свідомої церкви та відсутність вже привитого рабського менталітету, як у українців з Росії. Але одних Січових стрільців, які до того ж були вже частково знесилені допомогою Києву, ви-явилось замало для боротьби з консолідованою Польщею. Тому Галичина, Волинь, Прикарпаття опинилися в її складі . А Закарпаття і Буковина не встояли перед мад'ярами і румунами відповідно. Пам'ять про той час ще довго залишалася в народі в вигляді пісень, залишених Січовими стрільцями. Серед них було багато освічених і талановитих людей, мелодії яких використовували навіть більшовики, покладаючи в них свої пропагандистські тексти, але, в силу своєї злодійської культури, вони до кінця своїх днів не визнавали цей плагіат.
Якщо Велика Україна конвульсивно продовжувала боротися з більшовиками вже без надії на успіх, то українці в Польщі це робили з певною стратегією і організаційним змістом. Започаткована Є.Коновальцем, почала розростатися Організація українських націоналістів. Парадокс в тому, що фундаментом поширення впливу цієї ідеологічної організації стала структура фактично створена колись поляками. Йдеться про Українську греко-католицьку церкву, яка стала з часом не містком польського впливу на українців, а джерелом опору цьому. ОУН стала першою організацією за всю історію України, яка професійно почала об'єднувати народ в боротьбі за свої національні права для напрямку в одному руслі. Ось чому її так не-навиділи більшовики і продовжує ганьбити сучасний Кремль, бо це була реальна перешкода ідеологічного впливу Москви на заплутавшого в трьох соснах українця. І хоча ОУН діяла фактично спочатку лиш на теренах Польщі, але не поляки реально пробували знищити цю організацію. Цим серйозно займалося лиш всюди проникаюче ЧК. І навіть розкол в цій організації на "мельниківців" та "бандерівців" не лишив ефективності її впливу на населення. Польща боролася з цим інородним для неї тілом відносно європейськими (по зрівнянні з Москвою) методами. Керівник реальнодіючої антипольської організації С.Бандера був лиш посаджений за грати, звідки його потім ненадовго звільнили німці. А ось Москва в це й же час членів вигаданої нею ж міфічної організації під назвою СВУ (С. Єфремов і інші українські інтелігенти) взяла і просто розстріляла, як поступила і з кобзарями, полоненими польськими офіцерами і масою інших невинних людей.
Ради об'єднання з Великою Україною "західняки" в 1939 році зустрічали більшовицькі війська з радістю. Вони не відчували в повній мірі суть цієї імперії. Щось злегка чули про голод, деякі репресії, але все це міряли по польських мірках. Але до 1941 року істина становища вже почала проявлятися. Вони зрозуміли, що попали в лапи ще більшого поневолювача ніж поляк. Завдяки цьому прозрінню вже німецькі війська (все ж Європа) зустрічали з надією. Але й ця ілюзія тривала недовго. Почався супротив і німцям, тому С.Бандера разом з іншими сподвижниками попав вже за німецькі грати. Невдоволення діями німців серед народу все більше зростало, тому було прийнято рішення створити військову організацію для захисту населення від них. Так виникла легендарна Українська повстанська армія, діяльність якої до цих пір вивчають в багатьох військових академіях розвинутих країн. Не маючи ніякої підтримки зовні (партизанам Й. Тіто, Армії Крайовій в Польщі, французькому Руху опору допомагали Англія та США), а лиш покладаючись на своє населення та агітаційну підтримку ОУН, УПА пішла на неординарні кроки свого становлення в 1942 році. Зброю та поліпшення свого військового вишколу вони брали в німців, засилаючи хлопців на тимчасову службу до них, щоб через деякий час повертати їх до своїх лав. Але такий спосіб тривав недовго, бо німці скоро розкрили цей хід. Тому були організовані і свої осередки навчання початківців, а зброю приходилося добувати боями. Основою дієвості УПА були: патріотизм, достатня дисципліна, розумна організованість.
Поставивши під свій контроль рідні терени (німець остерігався розгнуздано себе вести там), вони почали поширювати свій вплив на всю територію України. Київ (в Бабиному яру полягло багато упівців), Харків, Дніпропетровськ, Суми, Донбас мали свої осередки. Ще хлопчиком в Кременчуці я чув про спосіб спалення зібраної німцями для відправки пшениці представниками УПА (тоді я ще не знав цієї назви) - запаленими стрілами. Там же я чув спогади сп'янілого єврея про його звитяги лікарем в упівських схронах. Правда, потім він мене підгодовував цукерками, щоб я не розбазікав про це нікому. Але найбільше я дізнався правди про УПА від одного старенького земляка з Москви. Для цього я навіть їздив туди "по книжки" з Харкова, де навчався в 60-х роках. Лиш після смерті цього патріота–земляка я дізнався, що він служив в КГБ, але залишився душею зі своїм народом. Від нього я дізнався, що для спільної дії проти німців С.Руднєв (комісар в з'єднанні Ковпака) наполягав на координації дій з УПА. Але для Москви це був ворог навіть більший ніж німці, тому Руднєв "загадково" загинув і цієї координації не відбулося, хоча УПА і залишила деякий коридор для проходу ковпаківців на Карпати. Більшовики старалися робити все, щоб німці знищили цю структуру опору їм. Для прикладу, вони заслали свого провокатора-диверсанта Кузнєцова для вбивства малозначущого військового чиновника Німеччини, щоб збільшити реакцію німців проти УПА. Для москалів боротьба з гітлеризмом була менш важливою ніж збереження контролю над другими народами. Тому вони й не надали допомоги повсталій під проводом Армії крайової Варшаві, тому старалися вбити непокірного їм Й.Тіто, тому в наш час вони вже можуть обніматися з бувшими гітлерівськими вояками (хвала за християнське прощення), але продовжують люто ненавидіти вояків УПА. До негативу діяльності УПА я відніс би лиш нецивілізовані методи їхньої боротьби з Армією крайовою, під час якої постраждало багато цивільного населення як з польського так і з українського боку. Хоча таким же невіглаством відповідали і поляки.
До відходу німців Західна Україна вже знала хто іде їм на зміну. Одні гори трупів по НКВДистських в'язницях 1941 року людям це нагадували. Тому не дивиною стало те, що УПА повернула проти них зброю. Зав-дяки підтримки народу, патріотизму та відмінній дисципліні цей супротив продовжувався аж до 1952 року, хоча в 1947 році велика частина цих з'єднань маршем через Чехословаччину пробилася на захід Європи.
В рядах УПА крім українців діяли борці різних національностей - від євреїв, які спасалися від німців, до дітей російських полковників, яких останні, тікаючи від німців, кинули напризволяще на окупованій ними території. Для прикладу, один з таких зукраїнізованих дітей російських комісарів під псевдо "Астра" застрелився в 1947 році в схроні, оточеному НКВДистами. Дещо подібне УПА, але в набагато менших масштабах, діяло на території Прибалтики під назвою "зелених братів".
Ця кров, пролита воїнами УПА (чванливий Захід Європи називав це безглуздям), виявилася не марною. Вона показала дієвість шевченкового "борітесь - поборете" хоч якійсь частині українського народу, який став своєрідним П'ємонтом України. Жаль тільки, що на даний час у нас бракує особистостей величини Є.Коновальця, С.Бандери чи Р.Шухевича, які створили це чудо європейського рівня - УПА, на прапорах якого стояло гасло "Волю народам, волю людині". І тільки наш ворог чи доморощений невіглас дозволить кидати камінь в сторону цих достойників - патріотів. І питання про УПА не ділить Україну на Схід і Захід, а воно ділить нас на цивілізованих людей і постімперських затурканих рабів. Мій батько, який пройшов всю війну офіцером Красной армії, і я, вирісший на Слобожанщині, схиляємо голови перед цими людьми і пам'яттю загиблих їх побратимів. Ще й після ліквідації УПА ці люди боролися в більшовицьких ГУЛАГах, спочатку поставивши під свій контроль там злодійський елемент, який грав по більшовицьких правилах, а потім піднявши бунти такого масштабу, що Москва була вимушена закрити ці концтабори. Москва ще довго пробувала викорінити цей незламний дух Західної України. Один з варіантів такої політики - штучно підтримувати безробіття в цьому краї і запровадити вербовку переїзду в інші регіони Союзу. Але це тамтешній люд нейтралізував дуже просто - десь заробляти, але жити повертатись додому. Закінчуючи огляд діяльності УПА, я хочу підкреслити жаль, що постімперським невігласам ніколи не зрозуміти близькість по духу Жанни д’Арк і молоденької зв'язкової з УПА, яка теж пожертвувала своїм життям ради свободи цих невігласів.
І після сталінщини український народ продовжував виділяти з маси пострабів розрізнені постаті своїх Дон Кіхотів, які не мирилися з невіглаством та деспотизмом Московської імперії. До таких можна віднести В.Симоненка, В.Стуса, П.Григоренка та багато інших "шестидесятників". Крім загальновідомих була маса малопримітних супротивників цього режиму, до яких може себе причислити і автор. Ця маса виростала навіть на несподіваній для влади площині. Якби Щербицький з Лобановським (теж космополіт промосковського напрямку) розуміли який зміст вкладають масові болільники в матч «Динамо» - «Спартак», то ці «інтернаціоналісти» вряд чи так старалися. А Москва це прекрасно розуміла, тому не дозволяла включати футбол в рамки так званої Спартакіади народів. Одне словосполучення «збірна України по футболу» нею прирівнювалось майже до рівня страшилки ОУН. Ось тому єдиний раз, коли Москва дозволила такий варіант Спартакіади, Лобановський при наявності в складі збірної України (80-і роки) цілого сузір’я талановитих футболістів, демонстративно провалив її виступ. Символу об’єднання не повинно було існувати. А ця роз’єднаність і неможливість ефективно реалізуватися в плані допомоги своєму народові приводила цих невидимих непримиренців до відчаю типу того, який погубив п. Гірника на могилі Т.Шевченка в Каневі. А все тому, що організаторів типу творців ОУН і УПА у нас вже не було. діяти по принципу "партійний квиток + кум, сват", хоча навіть
Тема: 
Сообщение от bobbob
Супротив України в ХХ столітті.
Шановный, вы как-то зажилили ответ по поводу нейтральных территорий
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки