Олексій Данилов: По-перше, я проти безвідповідальності, яка сьогодні існує в країні. Я можу сказати, що політичної кризи немає. Є криза моралі й криза безвідповідальності політиків за державу. Зверніть увагу: всі виборюють електорат. Одна сторона, друга сторона. І ніхто не каже, що треба виборювати державу. Урешті-решт її треба почати будувати.
Сьогодні проблема в державі, яка існує, – це проблема, яка залишилася нам у спадок після 2004-го року, коли з одного боку вибори проводив Вашингтон, з іншого боку вибори проводила Москва. Одна й інша сторона були зацікавлені, щоб на полі України йшла ця гра, і ця гра продовжується. Що ми будемо мати з вами, якщо ми будемо проводити зараз дострокові вибори? Невже Україна об’єднається врешті-решт? Ні. Як були на одному боці прихильники однієї політичної сили, на іншому боці – прихильники іншої політичної сили. Я можу сказати, що мені шкода, що я від жодного політика ані в секретаріаті президента, ні у Верховній Раді, ні в Кабінеті Міністрів не почув слова “Косово”. Зараз дуже багато людей здивується: а до чого тут Косово? А я можу відповісти. Ви знаєте... Ви знаєте, я бачу по ваших обличчях. А на жаль, наші політики цього не знають. Вони цього не беруть до уваги, що це питання, яке сьогодні повинно обговорюватися на кожному засіданні.
...
Ксенія Ляпіна: Дякую, шановні колеги. І хочу нас усіх примирити. Насправді в нас значно більше спільного, ніж тих розходжень в окремих моментах, які тільки що дискувалися. Я дуже поважаю Сергія Головатого і його європейськість і поважаю його окрему думку, але маю натомість надію, що він так само буде поважати мою – іншу – думку. Я, до речі, не є прихильником імперативного мандату. Але я хочу сказати зараз про інше. Мені сподобалося, що ми почали говорити про справжні макротеми – і дуже завдячую цим колезі з БЮТу, – що насправді є сьогодні визначальні. Але хочу зараз сказати не як політик, може, а як трошки аналітик. Треба подивитися на ситуацію і проаналізувати, в чому найбільші ризики, а в чому ці ризики менші, бо зараз ми всі заполітизували: одні призивають туди, другі призивають сюди. І громадянин уже не може просто розібратися, куди його призивають, чому йому йти туди чи сюди. Давайте подивимося на ситуацію як вона є.
Абсолютно згідна з паном Даниловим. Він сказав, що на теренах України йде геополітична війна. І Україна тут, на жаль, – м’ячик, а не гравець. Але я хочу підкреслити, що ця гра йде, незважаючи на те, є в нас вибори чи ні. Вона йшла до виборів, вона йшла після виборів, вона продовжується зараз. Геополітичні впливи на Україну посилюються. І, власне, це ми і спостерігаємо на тому, що зараз відбувається з посиленням коаліції. Мій коментар до того, що казав пан Головатий. Я тисячу разів була б проти імперативного мандату, якщо б бачила відповідальних політиків. Скажіть: ви бачили в Європі ситуацію, коли приходить політична сила під певною програмою, з певними гаслами, з певними якимись обіцянками своїм виборцям, утворює коаліцію – наприклад, у німецькому парламенті, – веде довгі переговори – до речі, також не короткі – про створення коаліції кількох політичних сил, а потім п’ять чоловік кажуть: «Ви знаєте, ми маємо трохи іншу політичну думку, ми пішли до іншої політичної сили – і таким чином вона утворить якусь незрозумілу коаліцію, тому що в неї ніби не хватає голосів, але наші п’ять голосів утворять коаліцію»? Скажу відразу: не було таких варіантів.
Сергій Головатий: Було. Є. щоденно. Щомісячно.
Ксенія Ляпіна: Я думаю, що, пане Сергій, ви зараз просто намагаєтеся виправдати свою думку, тому що інакше Ангела Меркель ніколи не стала б канцлером, якщо б її депутати робили те саме, що роблять наші депутати. Але питання не в цьому. Вони просто несуть політичну відповідальність – не юридичну, нема там заборони їм це робити.
Савік Шустер: Нет. Ангела Меркель не стала бы канцлером, если б она не договорилась с другой стороной.
Ксенія Ляпіна: Правильно. Але зі стороною, а не з окремими депутатами. Я хочу підкреслити: з політичною силою. Так само, як прописано зараз у нашій Конституції: переговори ведуть політичні сили на підставі консолідації політичних позицій. Так стають владою. У нас усе відбувається трошки по-іншому.
У нас зовнішні геополітичні впливи перекроюють той ландшафт політичний, який склався шляхом вибору громадян. І це факт. Розумієте? Погано це чи добре? Комусь подобається, комусь – ні, але це просто факт: відбувається чиста ревізія результату волевиявлення. І цей факт ми просто не можемо нікуди подіти. Друге: що з цим робити? Можна потерпіти, можна наполягати на позачергових виборах. І те, і те є вкрай ризиковано. Чому? От ви тут згадували про Косово. Знаєте, Косово народжується не тоді, коли йдуть демократичні вибори, а коли є великі групи в суспільстві – політичні групи, – які відчувають, що вони не репрезентовані у владі. І чим більша ця група, яка відчуває, що вона не репрезентована у владі і не має своїх владних представників, тим вищий ризик внутрішнього конфлікту. І всі конфлікти народжуються саме на цьому тлі.
Може, іноді позачергові вибори – це спосіб уникнути цих конфліктів, це спосіб дати в інший спосіб вирішити питання: «А яке справжнє волевиявлення народу?» – враховуючи, що ми дійсно маємо серйозні зовнішні геополітичні тиски. Враховувати це має кожен громадянин України. Кожен має – я закликала до виборів і зараз закликаю – на плечах власну голову. Друзі, що б вам не говорили політики, застосовуйте власну голову і думайте, де тут причина, а де наслідок.
Социальные закладки