Про рыгов...
А от єдиний кандидат від Партії регіонів – Михайло Добкін. Красень мужчина. Практично альфа-самець. Кожен день із «ящика» ледь не вистрибує. Арештант по-домашньому, трясця його матері. Він сам собі і фішка, і «кандмінімум» - починаючи з прізвища та його відомих варіацій, і закінчуючи автентичним виразом обличчя, яке Михайло Маркович з останніх сил намагається зробити розумним. Правда, країна щоразу гомерично рже від тих добкінських потуг. Але в цьому таки є певний позитив. Сміх – це завжди добре. Він подовжує життя. Усім, крім тої політичної сили, у чиїх лавах не знайшлося когось більш пристойного на президентські перегони.
Взяти, скажімо, того ж Тігіпка, який, щоправда, викликає депресивний синдром, але принаймні не регіт. Чому чоловік змушений був самотужки висуватися? Чим не вгодили Юрій Бойко чи Ринат Кузьмін, чиї кандидатури можна було б хоч якось пояснити? Взяти Царьова, який теж сиротливо у самовисуванцях ходить. Які почуття викликає цей пан – краще промовчу, щоб крапочки в колоритних словах не ставити, але навіть він у якості кандидата від партії був би більш органічним, ніж Добкін. У цьому контексті, до речі, виглядає кричущою несправедливістю відсторонення від політичного життя та балотування Олександра Єфремова. Людина, можна сказати, на партійний олтар весь свій авторитет поклала – і ось вам вдячність. «Валкі пазорниє», як їх ще назвеш…
Бо висунути у президенти, даруйте на слові, Допу, – все одно що голу дупу світові показати. Власне, що і відбулося. Це край всьому, «капець всім сподіванням». Важко повірити, що він нагнув усю партію , точніше, те, що від неї залишилось, задля свого захисту і безпеки. Виглядає так, що начебто одностайна підтримка ТПДН (Тексту-По-Дебільному-Написаного) - кимось вигаданий вчасний самозлив неліквідної й розкладеної на множники ригівської контори, яка сама вже себе обтяжує, і не знає, куди б оце дітися з людських очей, під яким приводом щезнути з політичного обрію.
Социальные закладки