Системний аналіз статей 148, 149, 150, 155 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) свідчить про те, що стаття 150 не визначає підстав для застосування запобіжного заходу і стосується виключно обставин (що, зокрема, випливає з самої назви статті), які повинні враховуватись при обранні запобіжного заходу в кожному конкретному випадку незалежно від його виду (підписка про невиїзд, взяття під варту тощо).
Перелік цих обставин не є вичерпним, і при застосуванні запобіжного заходу враховуються як тяжкість злочину, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується, так й інші обставини.
З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що оспорювана норма статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) не суперечить вимогам статті 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Необґрунтованим є й посилання народних депутатів України на невідповідність оспорюваного положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) статті 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки за правовою природою запобіжні заходи до підозрюваного, обвинуваченого не є кримінальним покаранням.
Зазначене положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) відповідає і статті 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року ( 995_004 ), якою передбачена можливість застосування запобіжного заходу у вигляді арешту, зокрема з метою запобігання вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Социальные закладки