Україна запустила самогубного дрона вглиб Сибіру — дальність польоту склала рівно 2500 кілометрів.
Наскільки далеко це — 2500 кілометрів?
Це як летіти з Берліна до Москви, а потім ще пролетіти тисячу кілометрів уперед.
Пролітаючи такий величезний маршрут, він не полетів бомбити Червону площу і не полетів бомбити Кремль.
Він врізався прямо в один із заводів синтетичного каучуку в Омську.
Перетнути майже пів Євразії — щоб підірвати каучук?
Скільки коштує заміна шини? Чи варто десять годин поспіль летіти через пів континенту, щоб атакувати каучуковий завод?
Ціль, у яку влучив дрон, — Омський завод синтетичного каучуку (Omsky Kauchuk).
Він належить російському великому хімічному концерну «Титан» (Titan Group).
Багато людей, побачивши слово «каучук», думають, що це просто місце, де роблять підошви та шини.
Але якщо відкрити його виробничий перелік, там — суцільні козирі оборонної промисловості.
Почнімо з ракет.
Сучасні далекобійні ракети — це не звичайні бомби.
Такі, як оперативно-тактична балістична ракета «Іскандер-М», «Тополь-М» і міжконтинентальна «Ярс», працюють на твердопаливних ракетних двигунах.
Щоб виготовити твердe ракетне паливо, робітники повинні змішувати окисник — перхлорат амонію, алюмінієвий порошок і спеціальну синтетичну каучукову основу — і заливати цю суміш у вакуумі.
Цей каучуковий полімер всередині відповідає за те, щоб міцно зв’язати високоенергетичний вибухівник, і сам є частиною палива.
Без високоякісного спеціального синтетичного каучуку тверде паливне заряджання ракетного двигуна просто не сформується.
Якщо всередині заряду є хоч найменша мікротріщина, у момент запалювання вся ракета вибухне прямо на пусковій установці.
Тепер про військову техніку, яка щодня їздить дорогами.
Цього разу дрон точно влучив у виробничі цехи D-3 і D-5 на території заводу.
Цех D-3, який перетворився на море вогню, виробляв хімічну сировину під назвою метил-трет-бутиловий етер (МТБЕ).
Назва звучить незграбно, але нафтопереробні заводи без нього не можуть обійтися ні на хвилину.
Це найважливіша антидетонаційна присадка для высокооктанового бензину.
Бронетранспортери, самохідні гармати та важкі вантажівки на фронті, чиї двигуни працюють з високим навантаженням, повинні «пити» пальне з високим октановим числом.
Якщо не вистачає МТБЕ, антидетонаційні властивості сирого бензину просто не відповідають стандартам.
Двигун при різкому натисканні на газ починає сильно детонувати, аж до руйнування циліндрів.
Якщо вивести з ладу лінію виробництва МТБЕ, поставки высокооктанового палива з навколишніх нафтопереробних заводів різко впадуть.
Є ще важливіший момент: чому ціллю обрали саме хімічний завод, а не, як раніше, паливні резервуари?
Тому що палаючі резервуари виглядають ефектно, але відновлюються занадто швидко.
Після того як пожежу загасять, інженерні бригади приїжджають, прибирають обгорілий метал і знову зварюють сталевий резервуар — за кілька тижнів об’єкт знову запрацює.
Хімічний завод — це зовсім інша логіка виживання.
Такий агрегат, як D-3, — це десятки спеціальних ректифікаційних колон висотою в кілька десятків метрів, реактори гідрогенізації та системи каталітичного крекінгу.
Вся установка цілодобово працює при температурах у кілька сотень градусів і тиску в десятки атмосфер.
По трубах течуть концентрований ацетон, фенол і вуглеводневі гази під високим тиском.
Коли десятки кілограмів вибухівки влучають туди, миттєво спалахує ланцюг вторинних пожеж.
Тисячаградусна температура деформує металеві колони, а каталітичні шари всередині згорають разом з ними.
Найстрашніше — звідки взяти ці обладнання?
Високоточні кислотостійкі тарілки колон, спеціальні леговані клапани та датчики цілих промислових систем керування здебільшого імпортувалися з європейських і американських хімічних компаній до 2022 року.
За жорстких торговельних санкцій Росія не може самостійно швидко відновити ці кастомні компоненти.
Якщо шукати їх через сірі посередницькі канали, знадобиться щонайменше пів року, а то й більше року.
Це означає: щойно виробнича лінія зупинилася, утворену прогалину в потужностях у короткостроковій перспективі закрити неможливо.
Ще глибший шок — у географічній координаті «2500 кілометрів».
У колишній радянській військово-промисловій карті Сибір означав абсолютно недосяжний тил.
Коли в 1941 році почалася Велика Вітчизняна війна, СРСР демонтував військові та хімічні заводи в європейській частині країни, завантажив їх у вагони й вивіз за Урал.
Омськ був одним із таких стратегічних тилів.
Протягом останніх десятиліть тут існувала лише одна логіка безпеки: ворог просто не може дістатися.
А якщо ворог не може дістатися, то дорогі системи ППО й не потрібно нагромаджувати в тилу.
Найелітніші російські зенітні ракетні комплекси далекої дії С-400 і системи «Панцир-С1» майже повністю зосереджені на лінії фронту, у Криму та навколо Москви.
Над величезними сибірськими степами й лісами радіолокаційні «сліпі зони» величезні.
Україна скористалася саме цією величезною географічною прогалиною.
Щоб влучити на відстані 2500 кілометрів, за традиційною логікою повітряної війни великих держав потрібні крилаті ракети вартістю понад мільйон доларів за одиницю або дорогі малопомітні стратегічні бомбардувальники.
Українське рішення виявилося разюче дешевим.
Вони використали легкі композитні матеріали та компоненти загальної авіації, щоб створити далекобійні дрони, як FP-1 чи «Лютий».
Оснащені малолітражним поршневим двигуном, десятками кілограмів вибухівки та стійкими до радіоперешкод супутниковими навігаційними чіпами.
Вартість усього апарату може бути меншою, ніж вартість головки самонаведення однієї штатної зенітної ракети.
І цей апарат, рухаючись зі швидкістю близько 200 км/год, низько над полями летів більше десяти годин, а потім просто врізався в заводський майданчик у Сибіру.
Це поставило перед російськими командирами жорстоку арифметичну задачу.
Чи варто перекидати ППО для захисту хімічних і нафтопереробних заводів Сибіру?
Якщо перекинути «Панцирі» та С-400 з фронту на 2500 кілометрів у глибокий тил, то на фронті склади боєприпасів, колони постачання та командні пункти стануть мішенями.
Якщо не перекидати ППО, то всі нафтопереробні та військово-промислові об’єкти на схід від Уралу будь-якої миті можуть стати координатами наступного дешевого дрона.
Коли відчуття безпеки на глибині 2500 кілометрів було остаточно розірване, межа між тилом і фронтом вже зникла.
Социальные закладки