Насправді, в нашій країні відбуваються дещо гірші речі, ніж повномаштабна війна. Війна - це вже наслідок!
По Конституції ми парламенсько - президентська республіка. Але ж, курча мать - у нас діє заборона на висвітлення роботи парламенту!
Отже, я немаю можливості бачити як працюють ті, кого ми обрали собі на роботу. За якими критеріями я маю обирати наступного разу?
І це воля одного ображеного школяра, з єврейською зовнішністю, який так і не виріс, та мститься всім навколо за свої дитячі травми.
І тут трагедія набуває ще більших масштабів, бо нам не просто забороняють спостерігати за роботою парламентарів в інформаційному просторі, прикриваючись викликами війни, а тут же в цей простір, сунуть "лігу сміху" на мові ворога, для яких війни наче немає.
Моєму обуренню немає меж! Я не можу увімкнути телевізор, бо там одна і та сама неприємна пика підлітка, що круглодобово засмічує цинічною брехнею голови Українців, нав'зуючи любов до себе противного.
Я змушений відмовитися від перегляду футболу, який так люблю, бо під час показу, раз попри раз мені нагадують, що ця "трансляція відбувається завдяки зеленському"
Мені і досі важко усвідомити, що це все відбувається з нами!
Я вже не розумію, яке місце в історії України мала Революція Гідності, коли гідність в більшості населення країни асоціюється з негідниками, мародерами та зрадниками.
Мабуть, гідність на Майдані виборював невеличкий відсоток людей, які і досі ведуть свій бій на останньому рубежі нашої країни, не маючи змоги впливати на внутрішні процеси, чим користаються зелені негідники.
Чи стане наснаги і терпіння у наших воїнів, після повернення взяти ситуацію під свій контроль і чи сприйме їх та частина суспільства, для яких гідність має інший сенс!?
Социальные закладки