У розчарованому суспільстві досить легко отримати підтримку чарівникові, який пообіцяє все й одразу. І ми це вже бачимо. Ми живемо в ринковому суспільстві, і пропозиція визначається попитом.
Три основні запити суспільства: мир на Донбасі, підвищення рівня життя і боротьба з корупцією. І от нам вже обіцяють. "Мир на Донбасі? Одразу, як тільки оберете". — "Зарплати? Підвищимо! Тисячу доларів!" — " А я — дві!" — "Податки — знизимо!" — "Та взагалі скасуємо!"
Можливо, так у все це народ і не повірить, але у багатьох цікава логіка: "Якщо стільки обіцяє, то хоч щось із цього зробить". Що, м'яко кажучи, зовсім необов'язково. Популізм зовсім не настільки нешкідливий, як здається. Обрання на вищі посади людей, які обіцяють неможливе, означає, що насправді їх майбутні дії незрозумілі і непередбачувані. А розчарування суспільства у своїх кумирах дуже часто обертається розчаруванням у демократії взагалі.
Що потрібно зробити, аби вибори перестали бути пошуками чарівника або вождя народу, а стали нормальним процесом змагання проектів розвитку країни і завершилися наймом на роботу найефективнішого керівника?
Треба об'єднуватися розумним — експертам, журналістам, громадським лідерам. Народ не вірить політикам, але ще вірить людям, які живуть і працюють поруч із ними.
Журналістам — ставити кандидатам незручні питання (а як? яким чином? а конкретніше?), Експертам — аналізувати програми і пропозиції кандидатів і пояснювати, що реально, а що чиста фантастика, громадським організаціям — збирати людей на дискусії.
Якими будуть вибори — таким і буде наше життя. І річ навіть не в тому, кого ми оберемо. Важливо як. Будемо вибирати шлунком, серцем або все ж розумом? Якщо ми в більшості своїй істоти розумні, то й наше життя буде розумним. Ну, а якщо ні...
Социальные закладки