| ||
Вадо, там вся биография шедевральна...фильм только по нему снимать можно:
Батька Медведчука, Володимира Нестеровича, через фізичні вади (наслідок хвороби туберкульозу кісток у дитячому віці) під час Другої світової війни не взяли до війська. У роки німецької окупації, від квітня 1942-го до листопада 1943 року він працював у трудовому відділі німецьких окупаційних сил — установі з використання робочої сили, основним завданням якої було виконання завдань німецької адміністрації щодо примусового вивезення на роботу до Німеччини працездатної української молоді. У листопаді 1943 року, після відступу німецьких військ, його заарештовано СМЕРШ, військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони, і засуджено до 8 років ув'язнення і 4 років заслання із формулюванням «за участь в українській націоналістичній діяльності», хоча насправді батько Віктора Медведчука підтримував політику колабораціонізму (співпраці із німецькими окупантами): за його участі було вивезено понад 2 тисячі українців до Німеччини як рабів організації «Аrbeitstamt». Заслання відбував в селищі Почет Красноярського краю.
У середині 60-х років сім'я Медведчуків залишила Сибір і переїхала до с. Корнин Житомирської області. Згодом батьки придбали невеличкий дерев'яний будинок у містечку Борова Фастівського району Київської області, куди й перебралася сім'я. У цьому селищі Віктор Медведчук закінчив восьмирічку, а потім продовжив навчання у середній школі.
1971 року закінчив Борівську середню школу і спробував вступити до Вищої школи міліції. Але не був прийнятий через вади біографії батька.
Трудову діяльність Віктор Медведчук розпочав 22 листопада 1971 року сортувальником 2-го класу цеху експедиції періодичних видань Київського призалізничного поштамту. Від початку 1972 року одночасно став «позаштатним працівником міліції» на станції Мотовилівка.
Влітку 1972 року успішно склав вступні екзамени на юридичний факультет Київського державного університету ім. Шевченка, однак за конкурсом не пройшов. Проте 12 вересня 1972 року наказом № 445-у ректора Київського державного університету ім. Т.Шевченка був зарахований до складу студентів на підставі дозволу МВССО УРСР. Причиною чого, на думку Дмитра Чобота, автора біографічної книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука», була «таємна співпраця з міліцією»,[6] що підтвердив Верховний Суд України[7].
Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці УРСР. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом ще з двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака.[8]
25 квітня 1974 року за вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І. Д. Яковенко та С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу УРСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.[8]
6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч. ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах притягнення до кримінальної відповідальності вважалось за недоцільне.[8]
24 червня 1975 року наказом ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка В.Медведчука було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету. 20 травня 1976 року поновлено у складі студентів на підставі розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.[8]
Від середини 1970 років — співробітник КДБ СРСР.
У 1978 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка і був направлений на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. В ній потрапив у групу «підібраних» адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.
ну и далее тоже много интересного...4 липня 2007 року Верховний Суд України ухвалив рішення, визнавши[20], що оспорені Медведчуком фрагменти книги «Нарцис» відповідають дійсності.
Decipimur specie recti (Horatius).
Но этот человек именно в такой ипостаси, да ещё являясь переговорщиком в Минске от Украины - не сам же себя он туда послал, значит достоен доверия Пецы и его посипак? - осуществил практический обмен наших пленных, и он же кум путлера - чем не кандидатура в презы ? Уж Пецу он устроит от и до, тому лишь бы не Юлька, а с путлером через кума порешает...
И именно то, что вы поставили ему в вину как самое главное как раз и будет для кремля самым привлекательным...
ЦІННОСТІ ЧУЖИХ СВІТІВ ПОТРІБНІ НАМ ЛИШЕ ЯК ТРОФЕЇ. ІКОНИ МИ НАМАЛЮЄМО САМІ.
В агентурной работе всегда чётко разделяли кандидатов на тех, кого находили, подбирали, изучали по делу... то есть для использования в конкретном мероприятии и надолго и так называемых "инициативников", то есть тех, кто сам лез на вербовку иной раз нагло и тупо, приходя на приём к начальству в отделы и управы КГБ с предложением своих услуг...
Нередко не имея ни морально-волевых, ни интеллектуальных качеств для этого ремесла.
Что мог "освещать" третьекурсник юрфака ? Диссиду? Разговоры за столом? Так в каждой группе у КГБ с первого курса уже был подобранный, обученный и явно подходящий стукачёк, который и освещал всё что требовалось, а инициативник Медведчук так и остался баластом для 5-го "диссидентского" управления, только и годный "правильно защищать" в судах ту самую диссиду...
ЦІННОСТІ ЧУЖИХ СВІТІВ ПОТРІБНІ НАМ ЛИШЕ ЯК ТРОФЕЇ. ІКОНИ МИ НАМАЛЮЄМО САМІ.
Так сильных "стусов" было мало. А обычных людей в тысячи раз больше.
Не думаю, что много людей откажется от благосостояния, успеха, счастья для своей семьи, здоровья родных и близких, ради "высокой цели".
Особенно в ситуации, когда указание к действию тебе дает комитет государственной безопасности собственной(не заокеанской) страны.
Жены стареют, а студентки третьего курса - никогда
Ну Пеце могли поставить условие, что медведчук должен быть переговорщиком. То другой вопрос.
Он мог не согласиться на работу на КГБ. Тогда бы его не приняли в ВУЗ, и не было бы карьеры.
Я бы не согласился. Да, у меня не было бы высшего образования, но через себя бы не переступил. Впрочем, я не медведчук.
а) мы живем в Украине, где высшее образование не обязательно для того, чтоб зарабатывать хорошие деньги (в отличии от СССР)
Для подавляющего большинства было бы лучше, если бы эти 5 лет они провели с большей пользой
б) при желании КГБ может нарисовать альтернативу и значительно худшую, чем просто не поступить в ВУЗ. В органах обычно сидят очень неплохие маркетологи.
Проверять серьезность их намерений ведь не станешь?
в) это сейчас очевидно, что диссиденты (например) - это позитивное явление, а КГБ не всегда и во всем действует в интересах Родины и людей.
а как это понять среднестатистическому советскому 20-летнему юноше?
Жены стареют, а студентки третьего курса - никогда
Социальные закладки