Поляки, угорці та румуни не просто так активізувалися на західних кордонах України саме в останні роки, під час російської агресії на сході. А такі закиди і звинувачення, які зараз лунають з боку наших сусідів, не дозволить собі жодна цивілізована держава, налаштована на мир та діалог.
Хто чув ще п'ять років тому про угорські претензії до України на рівні міністрів та глави уряду? Хто чув про польські закиди та звинувачення до українських органів влади? Хто б міг уявити, що Будапешт оголошуватиме про блокування української євроінтеграції, а польські міністри заявлятимуть, що «з Бандерою до Європи не увійдете!»? Безумовно, антиукраїнські настрої ще в 1990-х роках мусувалися серед угорських маргіналів та на побутовому рівні серед поляків, проте в Києві цього навіть й не помічали. Але коли запалало в Криму та на Донбасі, звинувачення в бік України прозвучали голосніше й різкіше. При цьому такі звинувачення, які жодна демократична країна на дипломатичному рівні не оголошує сусідній державі.
Чи хтось з українців часто бачив у новинах, щоб, приміром, Франції хтось з сусідніх країн вказував на неправильний закон про освіту й засуджували за обов'язковість вивчення французької мови? Або, наприклад, щоб якась держава шантажувала іншу погрозами блокувати євроінтеграцію та зовнішньополітичні ініціативи? Чи щоб від якоїсь країни вимагали відмовитися від вшанування національних героїв? Щоб від італійців хтось вимагав відмови від популяризації римської культури та історії, бо римляни були кривавими окупантами й розіп'яли Ісуса Христа? Чи щоб від шведів та датчан вимагали припинити популяризувати історії та саги вікінгів, які були жорстокими середньовічними завойовниками? Жодна країна не висуває нікому претензій щодо історії, а Україну чомусь раптом в 2014 році почали звинувачувати. Ніхто не звинувачує демократичні й національно-терпимі країни в «дискримінації польськомовного населення», тим більше, якщо такого в Україні майже не існує.
Социальные закладки