Якщо немає позитивного і стійкого розвитку, відбувається повернення до старої моделі. У нашому випадку це олігархічно-клептократична модель
Колонка записана під час виступу Юрія Вітренка в рамках проекту НВ Діалоги про майбутнє
Я не футуролог і навіть не візіонер. У мене немає казкової кришталевої кулі, що показує майбутнє. Але я вірю в науковий підхід. Вірю, наприклад, у програмний продукт, що дозволяє робити "Монте-Карло симуляції" – коли фінансова модель «проганяється» в Excel через певні параметри не менше ста разів, і на виході виходить розподіл потенційних результатів.
Цей програмний продукт так і називається – crystal ball, тобто, «кришталева куля». (Творці зіронізували.)
Особисто я останні 15 років намагаюся перебувати в площині crystal ball -програмного продукту, а не в площині crystal ball-кришталевої кульки з казки. При цьому вірю, що до 2030 року Україна, як і вся Європа, може стати частиною так званого декарбонізованого світу, в якому нафта, нафтопродукти і газ будуть відносно нішевими продуктами, використовуваними у виняткових випадках. Пік попиту на них буде позаду. Ціни, відповідно, – відносно низькі.
В Україні буде розвинена альтернативна енергетика: сонце, вітер, геотермальна енергія. Розвинуться відповідні платформи енергетичних сервісів, які дозволять користувачеві, з одного боку, мати гарантію наявності енергії, а з іншого – вибирати, як на App Store, які саме енергетичні сервіси він хоче використовувати. Більше того, кожен користувач буде так званим просьюмером, тобто буде не тільки споживати енергію, а й виробляти її. Причому не тільки для споживання, а й для складніших завдань.
Чи може це статися? Може. Комусь здасться фантастикою, але, повертаючись у недавнє минуле, зазначу, що ще три роки тому Україна була повністю залежною від російського газу. Борги Нафтогазу становили приблизно $23 млрд, падали обсяги видобутку газу всередині країни, з усіх боків були олігархи, а фінансовий дефіцит компанії становив близько $10 млрд.
У 2014 році ми сказали: «Нам не потрібні росіяни, ми підемо домовлятися з європейцями». На що ті ж європейці відповіли: «Ви нічого не розумієте, це неможливо. Немає у нас в Європі газу, ми самі його у Росії купуємо. Навіть якщо ви знайдете якісь невеликі обсяги, вони будуть коштувати набагато більше, ніж російський газ. Тож ідіть, домовляйтеся з Росією».
Те саме стосується видобутку газу. Коли змінювався менеджмент Укргазвидобування і туди заходив Олег Прохоренко, який не мав жодного індустріального досвіду, всі говорили: «Це хлопчики, вони нічого не можуть зробити. Дуже інертна галузь, у них усе накриється. Вони не те що не збільшать видобуток – все впаде ». Проте, цього року у нас зростання 7%.
Всі говорили, що Нафтогаз – це чорна діра з точки зору фінансів. Але якщо 2014 року у нас було $10 млрд дефіциту, то на сьогодні ми є компанією з мільярдним прибутком і найбільшим платником податків країни. Страшно подумати, наскільки велика частина доходів бюджету України, що забезпечується Нафтогазом – 19% (але ж ми не в Саудівській Аравії і навіть не в Росії). Виникає два питання: а) як усі інші працюють? б) як усі інші платять податки?
Іншими словами, хочу сказати: все можливо. І сценарій приєднання України до декарбонізованого світу, описаний вище, цілком реальний. Інша справа, що цей сценарій малоймовірний. А ось базовий, найбільш імовірний варіант розвитку подій набагато песимістичніший. Якщо коротко: нічого кращого не буде. Мало того – швидше за все, буде гірше.
Ми спостерігаємо дуже негативні тенденції, повертаються старі схеми. Якщо раніше завдяки ціновій реформі значними темпами скорочувалася споживання (а для того, щоб стати незалежними потрібно, з одного боку, збільшити видобуток, а з іншого – зменшити споживання), то тепер ми бачимо в тому сегменті, який покривається субсидіями, або збереження споживання без змін або невелике зростання.
Будь-які схеми, будь-яка корупція розкладає систему. Стає гірше.
Якщо негативні тенденції збережуться, все повернеться на круги своя: рівень видобутку всередині країни буде падати, споживання буде абсолютно нераціональним і неефективним, відновиться залежність від Росії. Тобто, в 2030 році, замість того, щоб стати частиною декарбонізованого світу, Україна буде купувати російський газ і нафту. Оскільки продавати газ до Європи росіяни вже не зможуть, їм буде дуже вигідно продовжувати політику колонізації України – змушувати нас купувати дорогі і непотрібні енергоресурси, щоб більше заробляти самим і вичавлювати соки з цієї країни.
Якщо немає позитивного і стійкого розвитку, відбувається повернення до старої моделі. У нашому випадку це олігархічно-клептократична модель, яка і призводить до базового песимістичного варіанту.
Тема: 
Ответить с цитированием
Сообщение от Viktoz
Они(законы)имеют привычку меняться.
Социальные закладки