Показать скрытый текст І ще. Врахуйте. В імперії зла лише того й чекають, щоб ми порушили Мінські домовленості. Все, що каже Путін, нам варто зробити з точністю до навпаки
Генерал-майор Ігор Гордійчук (позивний Сумрак) у серпні 2014 року малими силами два тижні утримував славнозвісну Савур-Могилу в умовах повного оточення та під масованим артилерійським вогнем. Тоді він отримав дуже важкі поранення. Ніхто не думав, що він виживе. Навіть бойовики не добивали, покинули помирати у полі. Та він вижив, повернувся до служби - начальником київського Військового ліцею імені Богуна. Окрім АТО, за його плечима - служба в Афганістані та Коледж сухопутних військ Збройних сил США.
На тлі загострення у Авдіївці ми розпитали генерал-майора Ігоря Гордійчука, зокрема *– що саме і чому відбувається нині на сході, чи контролюють ситуацію військові і командування, та як взагалі слід вирішити конфлікт з точки зору військового.
– На ваш погляд, чому мають місце нині обстріли Авдіївки? Чому активізувався агресор? Що нам робити?
– Це їхня агонія. Дай Боже, щоб остання передсмертна агонія.
З нашого боку має бути комплексний підхід. Важливий політико-дипломатичний, економічний, правовий та інформаційний тиск. Є Мінські домовленості. Сподіваюся, будуть посилені санкції. Треба тримати оборону. Адже, звісно, є військова складова – те, що ми, військові повинні робити. Від цього нікуди не подінешся. Потрібно триматися, триматися і ще раз триматися.
– Можемо триматися?
– Звісно. Адже вже час усім зрозуміти, що наша армія зараз зовсім інша. Те, що було в 2014-му, коли їм в Криму легко все вдалося, зовсім не те, що ми маємо сьогодні. Навіть, якщо вони на метр-два просунуться, наша реакція буде цілком адекватною і однозначно буде на нашу користь. Просто має бути співвідношення ціни та якості. Щоб ми не зазнавали втрат. Ми, на відміну від імперії зла, втрачаємо найкращих наших синів.
– … під Авдіївкою знову гинуть
– … Вчора загинув капітан Кизило Андрій Олександрович. Він – наш випускник, закінчив ліцей Богуна. Крім того, він закінчив Національну академію Сухопутних військ. Дуже і дуже толковий офіцер. Важко дібрати слів. Шкода. Гинуть найкращі хлопці. Найкращі.
Тому все потрібно продумувати. Навіть якщо тактично метр-два імперія зла захоче отримати, ми зможемо адекватно провести контрзаходи, які дозволять нам досягти успіху. І, однозначно, їм не буде вже такого, як в Криму, або в 2014-му році в Ізюмі, Слов’янську, Краматорську, Артемівську, Дебальцевому, Вуглегірську, Савур-Могилі чи в Іловайську, де я отримав поранення.
У них тоді була значна перевага і в техніці, і в людських ресурсах. То ж країна рабів. То ж не Росія, а Рабсія - від слова "раб". Вона не рахує. Люди для неї – сміття. А ми – втрачаємо найдорожче.
Знаєте, зараз найголовніше, що морально-психологічна перевага на нашому боці. Ми стали набагато сильнішими духом, свідомістю, інтелектом, розумом. Ми – згуртовані. Набагато більше людей усвідомлює відповідальність за доручену ділянку, в тому числі, і тут, у тилу.
– Які зміни на краще ви бачите тут, у мирному світі?
– Є такі, як я кажу – ватники. Тобто, ті, хто думає, що їх усе це не стосується. Та, як говорив Черчилль, що як хтось не знає, за що ми воюємо, то гаразд, давайте перестанемо на один день воювати, і тоді вони точно дізнаються, за що ми воюємо. Імперія зла хоче нас провокувати на неадекватні оцінки чи дії. Ми ж маємо це розуміти та дотримуватися своєї лінії. Адже нам чужого не треба.
Відзначу також велику роль і заслугу медіа. Адже чесне, об’єктивне, всебічне, швидке та широке донесення інформації як у Донецькому і Луганському регіонах, на півдні і сході України, де трохи є ще, на жаль, любителів "русского мира", робить країну сильнішою. Щодня ми стаємо сильнішими духом. Інформаційна складова є драйвер і військової, і економічної, і політичної складових.
Так ось, ватників у нас щодень менше, а свідомих – більше.
– Українці активно допомагають Авдіївці. Стежать за новинами. Туди їдуть волонтери, хоч дехто стверджував, що цей рух втомився і вигорає.
– Допомога волонтерів і добровольців – неоціненна. Путін думав, всі злякаються. Не знав, що таке серце українського волонтера, українського добровольця. Це люди, які виключно на моральних принципах діють.
Волонтери нас врятували тоді. Ми були напівголі та босі. Мали автомат і високу мотивацію. Що могли те, робили. Зараз, можливо, менше волонтерів було. Та це не тому, що люди у нас черствіші стали чи ще щось таке.
Волонтери – молодці. Продовжують допомагати. На багатьох ділянках, де командири мобілізувалися, ситуація не така важка, як була півроку, рік чи два тому. Армія у всіх сенсах інша. Так має бути, бо треба воювати не тільки кількістю, а й якістю. Якість є визначальною. І вона у нас вже є.
– Зараз наші війська біля Авдіївки займають так звану панівну висоту, контролюють важливу транспортну розв’язку, як автомобільну, так і залізничну. Поясніть, чим важлива ця дислокація для нас?
– Є таке в стратегії поняття, як "Операція Анаконда". Тобто – удушення. Тут можуть бути тактичні прийоми, наприклад, блокування. Мета – вибити з-під них точку опори, позбавити підґрунтя, того що забезпечує їхнє функціонування: починаючи від інформаційних питань, закінчуючи побутово–матеріальними. Контролювати, щоб не було підкріплення починаючи від місцевого населення, закінчуючи, військовим посиленням, за рахунок отримання резервів, як людських, так і технічних. Тому, важливо, що ми можемо це відслідковувати і реагувати.
– Зараз там воює 72 окрема механізована бригада. Командує нею полковник Андрій Соколов, який з перших днів на фронті.
– Так, я з ним був з перших днів в АТО. Ми з ним одним бортом прилетіли. Не буду казати яким бортом, коли, куди саме і хто з нами був, але ми з ним побратими бойові – браття з одного окопу. Я його дуже поважаю. Він дуже толковий. Бойовий офіцер. Переказуйте йому великі вітання.
– Тобто, "орки" навіть не знають проти кого пішли.
– Він – один з кращих офіцерів Збройних сил України. Він підготований всебічно.
– Скажіть, чи не спробує агресор залякати українців, знищуючи цивільних, влаштувавши тут, як писали деякі російські "експерти", ще одне Алеппо?
– Ні. Не вийде у них. Жоден літак не пролетить і двох кілометрів. Такі міфи продукують для внутрішнього їхнього споживача: ми їх шапками закидаємо. Якби вони могли – вони б це вже зробили. Подивіться, яку агресію вчиняє Путін.
Ми щодня стаємо сильнішими, а імперія зла – слабне. І завершиться усе нашою перемогою.
– Втома від війни, від смертей наростає. Є такі, хто вважає, що треба відмовитися, відділитися від тих "ЛНР/ДНР" стіною, колючим дротом, і, мовляв, хай живуть, а нас не чіпають. Ви як вважаєте?
– Категорично проти. Не можна відмовлятися ні від землі, ні від людей. Генеральна стратегічна лінія у нас, у України, правильна. Вони вже пищать. Будуть проситися. Все має бути згідно з Мінськими домовленостями. Спершу – безпекова складова, повне припинення вогню, перевірка усіх. Є ватники, у яких у венах крові вже немає, а лиш горілка. Зрозумійте, не можна усіх під один гребінець. Потрібно буде розбиратися, вводити програми "Повернись додому". А щодо решти: украв, випив – в тюрму.
Немає у нас чарівної палички, щоб раз змахнути, і до ранку все вирішено. Але завершення буде переможним, побачите. Правда це не за день і не за два. Треба ще попрацювати. Ми, українці, не тільки волелюбні, а ще й працьовиті. Цю справу, як і обіцяли, доведем до кінця.
– А якщо – контрнаступ? Взяти і вибити силою їх з нашої землі?
– На відміну від імперії зла, як я вже підкреслював, ми бережемо кожну людину. На окремих ділянках, які мають стратегічне та панівне значення, можливо, й треба. Ми з мінімальними втратами переможемо. Треба перемагати розумом і інтелектом, а не просто класти людей. Військові України – не гарматне м'ясо.
І ще. Врахуйте. В імперії зла лише того й чекають, щоб ми порушили Мінські домовленості. Все, що каже Путін, нам варто зробити з точністю до навпаки.
Тема: 
РоZZийские фашисты начали войну против Украины.
Ответить с цитированием
Сообщение от фокс
Социальные закладки