Доволі несподівана ухвала Вадсуду від 21.06.2007 р. змусила Станіслава Погребняка ще раз звернутися до питання про співвідношення між спрощеною та загальною системами оподаткування доходів приватних підприємців.
Автор насамперед зазначає, що*Указ Президента від 03.07.98 р. № 727/98 чіткої відповіді на це запитання не дає. «Справа в тому, що ст. 4 Указу Президента стверджує:
“Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва”».
Залежно від тлумачення слова «поряд» С. Погребняк вбачає два основних варіанти розуміння цього правила.
«(1) Усі доходи, отримані підприємцем, оподатковуються або ЄП, або ПДФО (залежно від обраної системи оподаткування). При цьому введення Указом Президента спрощеної системи не виключає можливість для “малого” підприємця вибрати загальну (діючу) систему: спрощена і загальна системи існують разом як потенційна альтернатива. Ну а після того як “малий” підприємець зробив відповідний вибір, спрощена і загальна системи оподаткування для нього в одному звітному періоді є несумісними;
(2) доходи, отримані підприємцем, що обрав спрощену систему, можуть оподатковуватися як ЄП, так і ПДФО. Питання про застосування системи оподаткування щодо конкретних доходів вирішується після вивчення Свідоцтва про сплату єдиного податку. Якщо вид діяльності, з якого було отримано дохід, фігурує у Свідоцтві, то застосовується спрощена система оподаткування. Якщо ж цього “доходного” виду у Свідоцтві немає, то доведеться платити ПДФО. Можна говорити, що шляхом подання заяви на одержання Свідоцтва підприємець вибирає спрощену систему щодо певних видів діяльності».
Автор зазначає, що на користь першого варіанта свідчить ст. 6 Указу, у цьому ж руслі необхідно розуміти і ст. 5 Указу. «А податківцям, що цілком очевидно, припав до душі другий варіант». [Листи ДПАУ від 21.09.2005 р. № 18868/7/17-2117 та від 28.11.2006 р. № 13411/6/17-0416].
У свою чергу, Вадсуд так до кінця і не визначився, якому варіанту співвідношення між спрощеною та загальною системами оподаткування необхідно віддати перевагу, тому в своїй*ухвалі він віддав належне обом варіантам.
«Приміром, аргумент “незазначення в заяві та Свідоцтві інших видів діяльності не призвело до заниження ЄП і не є приводом для оподаткування на загальних підставах доходів підприємця від цих (тобто інших) видів діяльності” вписується до логіки другого варіанта. Адже з точки зору першого варіанта непринципово, чи призвело до заниження ЄП незазначення у заяві та свідоцтві інших видів діяльності: у будь-якому разі загальна система оподаткування не може застосовуватися поряд зі спрощеною.
А ось аргумент “відповідно до положень ст. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати ПДФО” – реверанс у бік першого варіанта. Адже виходячи зі ст. 6 Указу сплата ЄП автоматично звільняє від ПДФО, і не важливо, чи було при цьому заниження суми ЄП». На думку С. Погребняка, заниження суми ЄП (якщо таке було) має потягнути за собою необхідність доплати цього податку (і штрафні санкції), а до ПДФО таке порушення не має жодного відношення.
Втім, головний висновок, якого доходить автор після вивчення*ухвали Вадсуду, такий: з точки зору безпеки ПриПЄПові доцільно не економити на дрібницях і включити до Свідоцтва хоча б один вид діяльності з максимальною ставкою ЄП. «У такому разі спійманий на “незасвідченій” діяльності ПриПЄП одержує можливість посилатися на вказану ухвалу суду як на сприятливий прецедент».
Ну а Вадсуд, на думку С. Погребняка, керувався, насамперед, здоровим глуздом, бо якщо ЄП сплачений за максимальною ставкою, то яка шкода для бюджету від того, що у Свідоцтві були зазначені не всі види підприємницької діяльності? «Адже навіть якщо у заяві та Свідоцтві відтворити весь Національний класифікатор “Класифікація видів економічної діяльності” ДК 009:2005 (КВЕД), то більше 200 грн. держава все одно не одержить. Та до чого тоді весь цей формалізм?» («Бухгалтер», грудень (І) 2007 р., № 45 (429), с. 42 (
www.buhgalter.factor.ua)).
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 21 червня 2007 року
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Головуючого Бившевої Л. І., суддів: Костенка М. І., Маринчак Н. Є., Усенко Є. А., Шипуліної Т. М., при [...], (за участю: представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників відповідача - [...], [...]), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року у справі N А37/80 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, встановила:
У березні 2006 року СПД - ФО ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Південної МДПІ у м. Кривому Розі про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 21 грудня 2005 року.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року позов задоволено.
Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 21 грудня 2005 року Південної МДПІ у м. Кривому Розі.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь СПД - ФО ОСОБА_1 3,40 грн. судових витрат.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року залишено без змін.
В касаційній скарзі Південна МДПІ у м. Кривому Розі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.
В судовому засіданні представники позивача заперечували проти задоволення касаційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Південна МДПІ у м. Кривому Розі прийняла податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 21 грудня 2005 року, яким визначила СПД - ФО ОСОБА_1 податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, в сумі 42687,35 грн., у тому числі 42687,35 грн. основний платіж.
Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту "Про результати виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового законодавства СПД - ФО ОСОБА_1 за період з 1 жовтня 2002 року по 30 вересня 2005 року" (нова редакція) НОМЕР_2 від 9 грудня 2005 року.
В акті перевірки встановлено, що в заяві від 2 грудня 2003 року НОМЕР_3 про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, наданої до Південної МДПІ у м. Кривому Розі, позивач зазначив, як вид діяльності, оптову торгівлю офісною та комп'ютерною технікою без зазначення інших видів діяльності, що передбачено формою заяви. На підставі зазначеної заяви СПД - ФО ОСОБА_1 отримав свідоцтво про сплату єдиного податку на 2004 рік від 18 грудня 2003 року (серія НОМЕР_4). В ході перевірки первинних документів було встановлено, що фактично у 2004 році СПД - ФО ОСОБА_1 крім оптової торгівлі комп'ютерною технікою, займався ремонтом, обслуговуванням комп'ютерної техніки та наданням інформаційних послуг, тобто займався видами діяльності, які не зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку, та отримував доходи, які оподатковуються на загальних підставах. На підставі викладеного, з посиланням на порушення вимог п. 2 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян", підпункту 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" СПД - ФО ОСОБА_2 був нарахований податок з доходів фізичних осіб в сумі 42687,35 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивач згідно свідоцтва про сплату єдиного податку від 18 грудня 2003 року (серія НОМЕР_4) в 2004 року був платником єдиного податку за видом діяльності, за яким встановлена максимальна ставка єдиного податку, а тому не зазначення в заяві про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності всіх видів діяльності, які ним здійснюються, не призвело до заниження єдиного податку. При цьому, суди в своїх рішеннях посилались на те, що відповідно до п. 6 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" сплата єдиного податку звільняє СПД - ФО ОСОБА_1 від сплати податку на доходи фізичних осіб.
Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 1 та ст. 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року N 727/98 суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць (ч. 2 ст. 2 вищезазначеного Указу Президента України).
Частиною другою ст. 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року N 727/98 передбачено, що у разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в 2004 році позивач перебував на спрощеній системі оподаткування згідно свідоцтва про сплату єдиного податку на 2004 рік від 18 грудня 2003 року (серія НОМЕР_4) та сплачував максимальну ставку єдиного податку на місяць за одним видом підприємницької діяльності.
Враховуючи те, що не зазначення позивачем в заяві про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 2 грудня 2003 року НОМЕР_3, на підставі якої було отримано свідоцтво про сплату єдиного податку на 2004 рік від 18 грудня 2003 року (серія НОМЕР_4), інших видів діяльності, які здійснювались ним в 2004 році, не призвело до заниження єдиного податку і не є підставою для оподаткування на загальних підставах доходів позивача від цих видів діяльності, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність нарахування СПД - ФО ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з урахуванням того, що відповідно до положень ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року N 727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Південної МДПІ у м. Кривому Розі підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, ч. 1 ст. 224, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія ухвалила:
Касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі залишити без задоволення, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття
Тема: 
Сообщение от мыслитель
т. е. по твоему, если я плательщик ЕН - деятельность в области права, оказал услуги по покраске забора, и получил 10000 грн, то я не должен заплатить с дохода от покраски забора налог на доходы?
Ответить с цитированием
Социальные закладки