Девочка. 16 лет.
Виє вовком душа самотня,
Яку покинули в чистім полі.
Тіло вбили, кинули в безодню,
Приєднали героя до "небесної сотні".
Голосно виє душа, ридає,
Бо до долі братів не байдужа.
І на тім світі покою не має
Від страху вже ніяк не одужа.
Тіло вбили, та душа не вмирає.
В ній вогонь, що назавжди горить.
Тліє, марніє, та не згорає,
Українця вільну душу не вбить!
Плаче мати, що втратила сина
І від болю серце розрива.
Чи віддячить йому країна?
Але ж в неньки вже сина нема.
Міцно стиснув батько зуби,
Посивів та сам не свій.
"Ви скажіть мені, наш люде?
Чом загинув сину мій?"
А душа його літа над Батьківщиною
І не знає, що ще зробити треба
Аби країна залишалася єдиною,
Аби блакитне й мирне було небо.
Наша доля ніколи не була легкою
Та не для того боролися діди
Аби зараз так легко ми з тобою
Продались й слухняно всі пішли.
З прапором в руках, надією в серці
Хай дізнається вся планета,
Що це значить бути українцем
Та як насправді любити треба!
Социальные закладки