Казка про те, як птахи короля собі обирали
Одного разу у карпатських лісах зібрались птахи на полонині і кажуть: хочемо, щоб у нас було все як у людей на заході, за горами, де сонце сідає, де краса і порядок. Там правлять королі та королеви, хай і в нас все буде шляхетно! Давайте оберемо собі короля, хай мудро править нами!
Почали обирати, але виходило так, що кожний хотів бути королем -- і ясновельможний орел, і шляхетний сокіл, і навіть соловейко -- а чому б і ні, всі слухали його із щирим задоволенням. Все було добре, ось тільки ніяк не виходило обрати найкращого птаха.
І тоді всі вирішили йти до старезної сови, яка працювала в сільраді ще за Брєжнєва. Її не сказати щоб любили, але дуже поважали та й доречі вона вже давно була на пенсії.
Ось -- кажуть, -- хочемо обрати собі короля, щоб як у Європі, але щось не складається. Допоможи нам, будь ласка!
Тю... -- каже сова, -- але ж... стривай-но... у птахів є цар. Цар? Який цар? -- загомоніло товариство. Ну є такий цар всіх птахів -- каже сова, -- але живе він далеко. Дуже далеко: за горами, за долами, за морем-океаном. Летіть до нього, може він дасть вам раду.
Хоч і важка була совина відповідь, але ж так хотілося жити як там, за горами! І дванадцять птахів вирішили летіти до царя, а ім’я йому було як казала стара -- Сімург.
Літо вже скінчилось, йшла осінь. Холдно, дощі, але треба летіти і полетіли вони вгору. Важко птахам було, Карпати так сяк перелітіли, сіли на полі. Знайшли якесь зерно, поїли трохи, і троє птахів з дванадцяти кажуть: ми стомилися і не можемо летіти далі, ми залишаємося тут і будемо чекати на ваше повернення! Що ж зобиш, зітхнули дев’ять птахів і полетіли на захід далі.
Довгенько летіли, аж ось і земля скінчилася, і попереду як не вдивляйся -- одна вода, море-океан, кінця-краю йому не видно. Жахнулися цього птахи. Стоять на березі мовчки і дивляться вдалечінь. Один птах не витримав і каже: краще я вже тут зостанусь із чайками рибу ловити. Подивилися на нього птахи, потім на один на одного і кажуть: ну добре, чекай на наше повернення, а ми летимо далі! І вісім птахів рушили далі на захід сонця.
Дощи били їх, вітри чинили їм спротив, але жага шляхетного життя надавала птахам невимовної сили і, нарешті, вкрай змучені, але щасливі вони дісталися берега. Попадали вони на нього як мертві та й заснули відразу.
Ось прокидаються, роздивляються, та бачать, що тепер перед ними повстали такі гори, у порівнянні з якими їх рідні Карпати -- це затишна клумба у міському парку. Тут не витримує ще один птах і каже, що залишається на березі вартувати, а сім найстійкіших птахів поринають у височинь.
Здіймались вони все вище, і вище, і вище, аж доки не побачили вони верховину і на ній сяюче місто. Як зраділи птахи! Не передати цього людською мовою! Відразу ж полетіли птахи у це чарівне місто.
А місто ж було і справді чарівне. Воно сяяло всіма кольорами веселки і жили в ньому лише самі птахи. Запитують карпатськи птахи місцевих: скажіть нам будь ласка, де наш цар Сімург? Нам треба до нього! Хай він нам допоможе!
Цар?! -- перепитують мешканці міста мандрівників з Карпат. Так -- відповідають семеро птахів, -- ми хочемо обрати короля і шукаємо поради Сімурга! А... зрозуміло... -- відповідають жителі міста, -- бачите цю вежу? Летіть туди, він там!
Хутко дісталися птахи царської вежи. Швидко залітають через вікно у залу на самісінькому верху... Яка простора і чудова зала! Ніколи такого раніше не бачили наши карпатськи мандрівники. Але де ж цар птахів?
Аж ось чують голос горобця. А зала справді дуже велика і ніякого горобця не помітно. Птахи несміливо попростували до центру зали на голос, а він їм і каже: не бійтесь, підходьте до мене ближче. Насилу вони розгледяли де ж той горобчик є і підійшли до нього.
То це ти цар всіх птахів? -- трохи розпачливо запитав у нього орел. Це ти Сімург? -- з недовірою спитав сокіл. Допоможи нам, ми хочемо обрати собі короля! -- спробував перейти до діла лебідь.
Горобець з цікавістю подивився на своїх гостей і каже: друзі, а нащо ж вам король? Тоді орел сказав, що вони прилітіли з Карпат і хочуть жити з королем, як на заході. І сокіл сказав, що король -- це добре, бо він буде мудро правити і дасть їм раду. І лебідь сказав, що король -- це так красиво! Дуже файно! А потім всі семеро разом і кажуть: ти -- Сімург, дай нам закон, щоб обрати короля!
Горобець подивився на все це, послухав їх і каже: друзі, я не Сімург. Це ви -- Сімург. Дивиться, вас семеро, тобто сім. Ви разом і є Сімург. Летіть додому і володарюйте самі над собою у себе вдома в Карпатах. Чи ви зрозуміли мене?
Переглянулися птахи, дивляться один на одного, аж тут ніби як вдарила блискавка. Аж в очах темно зробилося і вмить все як замерло! Потроху почало розвиднятися... і ось... стоять вони на гірській полонині де й були, всі разом. Ось так злітали до царя! Подивились один на одного і об’явили в Карпатах пташину республіку. А люди... що люди... дурні створіння. Осьо і зараз на Київ та по світах пруться правди шукати. Нема кому їм ради дати!
Тема: Янукович
Сообщение от Фёдор Петрович
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки