От як Ірина Дмитрівна розказала про свою зустріч з одеситами. Вона отримала записку із залу:
"Ваше ставлення до форми одесець?". Спершу мене це спантеличило, а вже потім я згадала, що в унікальній праці Святослава Караванського "Секрети української мови" (1994, с. 128) повноправно зафіксовано словотвірний варіянт одесець на противагу до тиражованого одесит. Отож побороти мовну правду неможливо, і хто як не одесці мені це засвідчили. Зустріч завершилася тільки тому, що вийшов час оренди зали. Ми не хотіли розлучатися. Дивно, що біля входу у приміщення вже не було черні з зображенням Сталіна, московських трикольорів та криваво-комуністичних шмат. Мабуть, грошей їм стало хіба на годину бійки перед зустріччю однодумців та однодухів.
Натхненні нашою українською спільністю, ми поверталися до готелю. По дорозі зайшли на чай до кав'ярні. Чарівна офіціянка спілкувалася російською, але в ній було стільки гостинности, що я знову впала у спогади від Юрія Липи: "Знаємо, що в 1917 році багато українців ішло вмирати за українську волю, говорячи по-російськи, так само, як не один шлезький чи познанський поляк бився проти німців, хоч і не знав польської мови". Коли вийшли з кав'ярні, побачила, що забула мобільний телефон. Мій помічник повернувся по нього. Але приніс не тільки мобільний, але і дивовижний діялог із нічним відвідувачем кав'ярні. Чоловік кримінальної зовнішности, що сидів за барним столиком, зупинив його і почав поганою українською мовою висловлювати йому вдячність за нашу красиву українську мову, в яку він, виявляється, вслухався, коли ми розмовляли між собою. На що Андрій відповів:
– А ви просто говоріть. І все буде добре. Це так, як не стріляти з залежаної зброї.
– Нєт, так нє магу. Я хачю умєрєть там, у вас, на Западє.
– Не треба помирати. Приїздіть до нас у гості.
– Ти нє понял мєня. У вас там душа, а у нас адні панти асталісь.
Як хочеться, аби ті "панти" не розповзалися плямою хохлацтва по українських душах і як ми потрібні один одному із Заходу і Півдня, аби відчути нашу духовну спільність. Казав одесець Юрій Липа: "…
поняття раси як цілости – це передусім поняття відрубної, окремої великої духовности". Дякую Одесі за призначення дивувати і полонити."
Ірина Фаріон
Социальные закладки