| ||
1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.
1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на "кіевскія новыя книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.
1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
Диякон УПЦ МП про анафему Мазепі. Чи існує вона досі?
1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".
Консул Росії: Україну придумали австріяки, а українську мову - комуністи
1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння".
1876 — Емський указ Олександра про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
МИ САМОТНІ В БЕЗМЕЖЖІ
ХАЙ НАМ СНЯТЬСЯ СТЕПИ
К чему сюда РИ?
Или здесь рука Москвы?
и снова о чем?
Это вообще где происходило?
Разве здесь за украинську мову?
И опять не Москва
З за кордону. О чем это?
Здесь вообще пестня. В малоросийских губерниях. При чем украинськи выставы?
а вот вам мнение самих россиян на предмет жизни за МКАДом:
Как живут в российской глубинке.
Мы привыкли, что помощь приходит сама только в случае большой беды. А если вся жизнь — экстремальная ситуация? В Смоленской области в порядке эксперимента ввели новую должность — социальный уполномоченный. Он не ждет, когда люди попросят о помощи, он сам ищет тех, кто нуждается в ней.
Первый пробный выезд решили осуществить в Семлево.
Население Cемлева — около тысячи человек, из них, по подсчету соцуполномоченного, 50 малообеспеченных семей. Зарплат больше 4-6 тысяч в этих местах нет. А самая главная статья расхода — дрова. На каждую семью нужно те же 6 тысяч рублей…
Школа — это родник жизни в Семлеве, бьющий в мутном болоте выживания. Прекрасные клумбы на школьной аллее — результат конкурса учителей на самую лучшую цветочную композицию, школьные спектакли — для всего села. При школе есть интернат. Небольшой домик на восемь детей. В нем живут самостоятельно те, кто приходит на занятия из далеких деревень. Всем учительским составом в этом году сделали ремонт. Интернат, на самом деле, играет роль социального пункта передержки. В нем живут еще дети, которых вытащили учителя из нищего или пьяного быта: «В такие семьи мы вызываем опеку, конечно. У нас с ними хорошие отношения. Пытаемся уговорами, иногда пинками заставить что-то сделать. Есть одна действительно плохая семья. Сколько ни бились, все же пришлось мать лишать родительских прав. Но на время. Сейчас она вроде одумалась». Почти во всех неблагополучных семьях по трое детей. У Тамары Анатольевны есть свой план их «раскидывания». Старшего — в школьный интернат, среднего — в детский сад, ну а младшего — тянуть всем учительским миром до детского сада. Очень хочет помочь детям из «путевых» семей, в которых есть работающие, непьющие папа и мама.
כל וכל למכור ולקנות
а вот вам мнение из центра дерьмократической дерьмократии
хочу представить небольшую заметку, опубликованную без комментариев в английском журнале «The Economist» (January 16th 2010, p. 35.)
Нью-Йорк голодает
Увеличивающееся количество ньюйоркцев нуждается в помощи, чтобы прокормиться
Барбара Уаас когда-то работала бухгалтером в маленькой брокерской фирме. С октября (2009 г.) она начала столоваться при церкви Святых Апостолов, организовавшую бесплатную столовую. Преподобная Елизавета Максвелл, председательница этой церкви, поначалу заметила резкое увеличение людей, ищущих помощь, еще год назад. Ныне ее церковь кормит 1 250 человек в день, более чем когда-либо прежде.
Появилось много новых лиц. 93% участков по выдаче пищи обнаружили увеличение лиц, впервые обратившихся к их услугам. Согласно Продуктовому Банку (Food Bank) Нью-Йорка, 1,3 миллиона жителей Нью-Йорка начали прибегать к бесплатным столовым (которые предоставляют горячую пищу) и буфетам (которые дают пищу на вынос). Количество людей, которые не в состоянии обеспечить себя едой, увеличилось с 2003 г. на 60 %, достигнув 3,3 миллионов человек.
Жители Нью-Йорка с детьми являются самыми уязвимыми среди бедных. Почти половины всех семей Нью-Йорка с детьми испытывают недостатки в пище. Поразительно, но каждый из пяти детей города, а это 397 000 маленьких людей, полагается на бесплатные столовые, что означает увеличение на 48 % с 2004 г.
На недавнем Городском сельскохозяйственном передвижном рынке в Бронксе (город, входящий в большой Нью Йорк) за бесплатной пищей стояло в очереди множество детей. Этот рынок распределял "спасенную" избыточную пищу, полученную из ресторанов, от фермеров и оптовых торговцев, среди 600 точек раздачи бесплатной пищи. … Некоторые продовольственные программы с трудом справляются с возрастающей потребностью. В 2008 г. многие исчерпали свои возможности, а некоторые были вынуждены закрыться или сократить часы работы. К счастью, 2009 г. был немного легче. Согласно недавнему Докладу нью-йоркской организации Коалиция Против Голода, возросшая потребность в бесплатных столовых и в буфетах в прошлом году была уравновешена увеличенным участием в программе продовольственных талонов и финансовых вливаний в фонды, призванные смягчить проблему голода через федеральное восстановление и фермерские законы. Это означало, что меньшему количеству людей было отказано в помощи в прошлом году. Приблизительно 1,6 миллионов жителей Нью-Йорка получали продовольственные талоны.
Этот Доклад имел название, которое одновременно являлось предупреждением: “Город Нью-Йорк, избежавший голодную катастрофу (Пока)”. Церковь «Святые Апостолы» уже ощутила на себе падение пожертвований. Но число людей, нуждающихся в пище, как ожидают, будет расти в 2010 г., в то время как столовые и буфеты вновь сталкиваются с проблемой поиска денег для помощи. Удивительно как много жителей Нью-Йорка находятся в уязвимом положении: почти 20% не смогли бы себе позволить питаться, если бы они потеряли свои рабочие места. Главный офис Продуктового Банка только что разорвал отношения с некоторыми фирмами, которые были спасены от банкротства федеральным правительством. Эне Дагэн из Продовольственного банка говорит: “Мы единственный банк на Уолл Стрит, которому вы можете доверять.”'
Вот перед Вам самый цивилизованный, самый богатый капитализм в мире. - США! Мощнейшая военная и экономическая держава. С громадным «средним классом», о котором мечтают новодворские, чубайсы и явлинские. С колоссальным научным потенциалом. Средний уровень жизни – самый высокий в мире (если не считать всяческих маленьких стран-странёнок типа Бельгии и прочих шведов). И что из этого? В самом богатом городе мира миллионы голодают! Американский капитализм не только полмира обрекает на голод; он умудряется воссоздать голод у себя в стране. Невероятно: чуть ли не Голодная катастрофа в Нью-Йорке! В других городах очевидно еще хуже. И это в самой зрелой-перезрелой стране капитализма. Это не я выдумал. Я лишь перевел статью самого «неолиберального» журнала «Экономист».(с)
Они все время зациклены на укр.язе ... тачать исторические доки, как и кто знущал мову ... сегодня им мало - что мова является госом, они хотят искоренить русский ...
ПС. А к Одессе вообще мало касается весь этот укромовный вертеп ... только территориально находимся в украине ... пока ... находимся
Спробуйте купити укр.газету ,журнал в Одесі,і медичну допомогу українською!Від часів незалежності України одеситів почали переконувати, що вони живуть у російському місті. Це була реакція на посилення інтересу до української культури. Серед активних русифікаторів – нинішній мер міста Олексій Костусєв (родом із містечка Нєвєльск, Сахалінська область РФ). Ще 1993 року він активно збирав підписи за надання російській мові статусу офіційної. Подібна активність дістала хорошу фінансову підтримку від сусідньої держави. У місті з'явилися проросійські ЗМІ, екскурсоводи,«історики» та відверті шовіністи. Тому вже два десятиліття одеситам і туристам розказують альтернативну історію.
Штурм фортеці Хаджибей: як це було насправді
Щоб населення забуло про справжніх героїв Одеси, русифікатори героїзували інших історичних постатей. Тому нині більшість одеситів чула про те, що місто постало завдяки звитязі Іосіфа де Рібаса. Іспанець був фаворитом імператриці Катерини Великої і зробив стрімку військову та політичну кар'єру в Російській імперії.
Солдату удачі Іосіфу де Рібасу, на честь якого названо центральну вулицю міста, приписують успішний штурм фортеці Хаджибей 1789 року. (У фортеці над гаванню розмістилися 300 турків, які охороняли базу турецького флоту з берега.) Від часу захоплення замку одесити ведуть свою історію. За легендою звитяжний штурм здійснив мужній де Рібас на чолі з російськими солдатами. Та історичні документи, що зберігаються в одеських архівах, суперечать цій версії. Про те, яким насправді був штурм Хаджибею, розказує керівник відділу «Стара Одеса» Одеського історико-краєзнавчого музею Олег Ґава «: Заселяти території навколо нинішньої Одеси предки українців почали ще у XV столітті.Із донесення князя Григорія Потьомкіна Катерині ІІ відомо, що 12 вересня 1789 року де Рібас направився до фортеці Хаджибей із трьома кінними і трьома пішими полками козаків, – продовжує Олег Ігорович. – А з рапорту голови військового корпусу Івана Гудовича, при якому служив на той момент де Рібас, відомо, що у штурмі замку брали участь Чорноморські козацькі полки та піхотний Троїцький батальйон у складі двох рот.
Про штурм замку писав відомий одеський краєзнавець Олександр Дерібас (внучатий племінник Іосіфа де Рібаса). У його збірнику «Стара Одеса» читаємо, що між запорожцями (яких привів де Рібас штурмувати замок. – Ред.) та козаками, які проживали в районі Хаджибею, були приятельські стосунки. Місцеві козаки запропонували свою допомогу із штурмом замку, до якого не можна було підійти непомітно. Козак Кондратій Табанець повів військовий загін балками та ярами і вивів коло самої стіни замку. До неї приставили штурмові драбини, і за мить козаки билися із турками. Штурмом керували запорізькі старшини Чепега, Головатий, Білий, Височина та інші.
Читайте також: Інший Південний схід. Херсонщина ментально відрізняється від сусідніх областей своєю проукраїнськістю
«Бій тривав недовго і завершився капітуляцією турків. Загинуло п'ятеро козаків, четверо з яких – з вини російської батареї Меркеля. Вона дала залп по замку, коли козаки вже билися із турками на стіні фортеці», – каже Олег Гава.
Козаки та росіяни мали різні погляди на тактику ведення бою. Козацький отаман ніс відповідальність за кожне життя. Тому план захоплення фортець продумувався дуже ретельно. Завжди обирався той варіант, що передбачав найменші людські втрати. Якщо правило порушувалось і траплялись випадки невиправданої загибелі людей, то отаман складав з себе повноваження. Інакше діяли російські військові начальники. Брали не тактикою, а кількістю солдатів
Последний раз редактировалось петлюра; 12.03.2013 в 23:54.
МИ САМОТНІ В БЕЗМЕЖЖІ
ХАЙ НАМ СНЯТЬСЯ СТЕПИ
петлюра, а ты давно слушал радио Проминь?
МЫ ИЗ ОДЕССЫ И ГОРДИМСЯ ЭТИМ!
Після захоплення Хаджибею для місцевих українців життя швидко повернулось у звичне русло. Російська армія та чорноморські козаки пішли штурмувати інші турецькі фортеці. Через п'ять років на плато, де була зведена фортеця, почали будувати портове місто. Воно мало виконувати дві функції: бути військовим гарнізоном Російської імперії і торговою точкою з Європою. Будівельним матеріалом був камінь черепашник. Його випилювали місцеві українці на шахтах Шкодової гори, селах Нерубайське, Лізинка, під одеським плато тощо. Ті ж українці були головною робочою силою на будівництві міста. Вони та їхні сім'ї стали першими одеситами.
У 1889 році, через сто років після штурму Хаджибею, одеська міська дума попросила дозволу у Санкт-Петербурга встановити поблизу того місця, де був замок, монумент на честь завойовників фортеці. Дозволу на це не отримали. Пізніше зі столиці Російської імперії надійшов наказ встановити пам’ятник Катерині II.
З приводу подяки, яку дістали Чорноморські козаки від імператриці за свою службу на російсько-турецькій війні. Їм веліли разом із сім'ями перебиратись на Кубань. У такий спосіб Катерина вбила двох зайців: забезпечила охорону кордону від кавказьких племен та відселила волелюбних та непокірних українців на околицю. Багато хто не витримав переходу і помер у дорозі. Інші не схотіли коритися й оселилися в районі Одеси. Місту потрібні були жителі, тому непокірним дозволили залишитись.
Привіт, етнічна пам'яте
Наочна історична правда захована під Одесою, в селі Усатово. Це старий козацький цвинтар (могили датовані XVIII–XIX століттями), що називається «Сотниківський». Хрести та могили старші за Одесу. На цвинтар їдемо з Тетяною Бельковою, авторкою єдиної в Одесі екскурсії «Козацька Одеса». Матеріали для екскурсії збирала в архівах. Самоосвіта зайняла чотири роки.
Сідаємо у трамвай №20, що ходить від мосту Пересип. Через хвилин сім трамвай повертає до села Усатово. У ньому лише одна вулиця, що тягнеться вздовж Шкодової гори. Праворуч – непоказні будиночки зі старими перекошеними хлівами. Ліворуч – поля фільтрації (ділянка землі, на поверхні якої розподіляють каналізаційні та стічні води Одеси з метою їхнього очищення). У теплу пору року тут стоїть нестерпний сморід. Коли йде дощ, то трамвайну лінію затоплює.
На цвинтарі тихо. Яскраво світить сонце. Під його промінням – кам'яні хрести та плити. Різної форми, віку та розмірів. Побиті дощами та подекуди порослі мохом. Під плитами – склепи з похованими козаками. В душі підіймається повага до людей – справжніх героїв Одеси. З’являється відчуття, що стоїш на землі своїх предків. Що ти – вдома. Відчуття нове, бо русифікатори чимало зусиль доклали до того, щоб українець почувався в Одесі, як у гостях. Тетяна Белькова розповідає про українські поселення біля Хаджибейського та Куяльницького лиманів.
МИ САМОТНІ В БЕЗМЕЖЖІ
ХАЙ НАМ СНЯТЬСЯ СТЕПИ
Социальные закладки