Тема: Экскурс в историю... (*)

Ответить в теме
Страница 46 из 79 ПерваяПервая ... 36 44 45 46 47 48 56 ... ПоследняяПоследняя
Показано с 901 по 920 из 1574
  1. Вверх #901
    Живёт на форуме Аватар для senbernar
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одеса, Ізмаїл
    Возраст
    44
    Сообщений
    3,844
    Репутация
    2753

    Post Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов

    Цитата Сообщение от senbernar Посмотреть сообщение
    Література
    Агеева Р. Страны и народы: Происхождение названий. — М., 1990.

    Алексеев В. В поисках предков. Антропология и история. — М., 1972.

    Алексеев В. П. Происхождение народов восточной Европы: Краниол. исследование. — М., 1969.

    Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян по данным антропологии. — М., 1973.

    Андрусяк М. Терміни «Руський», «Роський», «Російський» і «Білоруський» в публікаціях XVI—XIX століть // Збірник на пошану Івана Мірчука. — Мюнхен; Нью-Йорк; Париж; Вінніпег, 1963.

    Археология Украинской ССР: В 3-х т. — Т. 3. Раннеславянский и древнерусский периоды. — M., 1986.

    Бадзьо Ю. Право жити. — К., 1996. — С. 125—162.

    Баран В. Ц. Ранні слов'яни між Дністром і Прип'яттю. — К., 1972.

    Баран В. Ц. Давні слов'яни. — К., 1998.

    Баран В. Д., Терпиловський Р. В., Козак Ц. Н. Походження слов'ян. — К., 1991.

    Барвінський Б. Велика й Мала Україна. — Львів, 1925.

    Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К., 1980.

    Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. — М., 1991.

    Бердяев Н. Русская идея. — Париж, 1946.

    Бердяев Н. Судьба России. — М., 1918.

    Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917— 1953: У 2-х кн. — К.: Либідь — Військо України, 1994.

    Білецький А. Коріння нашої мови // Вітчизна. — 1992. — № 4.

    Блінава Э., Мяцельская Е. Беларуская дыялекталогія. — 2-е выд. — Мінск, 1980.

    Брайчевський М. Походження Русі. — К., 1968.

    Брайчевський М. Ю. Конспект історії України. — К., 1993.

    Брим В. А. Происхождение термина «Русь» // Россия и Запад. I. — Петербург, 1923.

    Булаховсъкий Л. А. Питання походження української мови. — К., 1956. — 220 с.

    Винокур I. С. Історія та культура черняхівських племен Дністро-Дніпровського межиріччя II—V ст. н. е. — К., 1972.Генсьорський А. І. Традиції південноруської (старокиївської) фонетики в літературній вимові Північної Русі до кінця XVIII ст. // Питання слов'янського мовознавства. — Кн. 5. — Львів, 1958. — С. 201—208.

    Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К., 1993.

    Гординський С. Назви «Русичі» й «Русовичі». — Вінніпег, 1963.

    Горшкова К. В. Историческая диалектология русского языка. — M., 1972.

    Горюнова E. И. Этническая история Волго-Окского междуречья. — М., 1961.

    Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда и ее падение. — М.; Л., 1950.

    Гринблат М. Я. Белорусы: очерк происхождения и этнической истории. — Минск, 1968.

    Грінченко Б. Як жив український народ (Коротка історія України). — Чернівці, 1908.

    Грушевський М. «Велика, Мала і Біла Русь» // Україна. — 1917. — Кн. 1—2.

    Грушевський М. Історія України-Руси. — T. 1. — К., 1991. — 634 с.; Т. 2, К., 1992.

    Данилова Е. И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа. — К., 1971.

    Дашкевич Я. Національна самосвідомість українців на зламі XVI—XVII ст. // Сучасність. — 1992. — № 3.

    Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України // Україна: наука і культура. — Вип. 26—27. — К., 1993. — С. 44—78.

    Дзюба І. М. Інтернаціоналізм чи русифікація? — К., Вид. дім «KM Academia», 1998. — 272 с. (Сумні сторінки історії).

    Дорошенко Д. І. Нариси історії України. — Львів, 1991.

    Ендик Р. Антропологія українців // Географія української та суміжних земель. — Т. 1. — Львів, 1938.

    Ефименко А. Я. История украинского народа. — К., 1990.

    Жуковская Л. П. Новгородские берестяные грамоты. — М., 1959.

    Зализняк А. А. К исторической фонетике древнерусского диалекта // Балтославянские исследования, 1981. — М., 1982. — С. 61—80.

    Зализняк А. А. Новгородские берестяные грамоты с лингвистической точки зрения // В. Л. Янин, А. А. Зализняк. Новгородские грамоты на бересте (Из раскопок 1977—1983 гг.). — М., 1986. — С. 89—219.

    Залізняк Л. Л. Від склавцнів до української нації.— К., 1997.

    Залізняк Л. Л. Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність // Пам'ять століть. — 1996. — № 2.

    Залізняк Л. Л. Етногенез українців, білорусів та росіян // Пам'ять століть. — 1997. — № 4. — С. 2—13.

    Залізняк Л. Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1994.

    Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. — М., 1991.

    Зимин А. Россия на рубеже XV—XVI столетий (Очерки социально-политической истории). — М., 1982.

    Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. — Казань, 1881.

    Иванов Вс. «Мы». Культурно-исторические основы русской государственности. — Харбин, 1926.

    Иванов В. В. Историческая грамматика русского языка. — М., 1964.

    Ісаєвич Я. Походження українців: історіографічні схеми і політика // Матеріали до української етнології. — Вип. 1 (4). — К., 1995.

    Ісаєвич Я. Початок державності і ранні етапи формування східнослов'янських народів // Етнічна самосвідомість: національна культура. — К., 1991.

    Ісаєвич Я. Проблема походження українського народу: Історіографічний і політичний аспект // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів, 1995. — Вип. 2.

    Історія української мови. Морфологія. — К., 1978. Історія української мови. Фонетика. — К., 1979.

    Карамзин H. M. Предания веков. — М., 1988.

    Карский Е. Ф. Белорусы. Введение к изучению языка и народной словесности. — Варшава, 1903. — Т. 1.

    Карский Е. Ф. Русская диалектология. — Л., 1924.

    Каштанов С. М. Социально-политическая история России конца XV — первой половины XVI в. — М., 1967.

    Кічак І. Україна — не окраїна // Визвольний шлях. — 1994. — Кн. 6.

    Кобычев В. П. В поисках прародины славян. — М., 1973.

    Ковалев Г. Ф. Этнонимия славянских языков. Номинация и словообразование. — Воронеж, 1991.

    Колесов В. В. Историческая фонетика русского языка. — М., 1980.Кондукторова Т. С. Антропология древнего населения Украины. — М., 1972.

    Костомаров Н. И. Давно ли Малая Русь стала писаться Малороссией»? // Записки Українського наукового товариства у Києві. — К., 1928. — Т. XXVII.

    Котков С. И. Московская речь в начальный период становления русского национального языка. — М., 1974.

    Криворотое В. Вехи. Взлеты и падения особого пути России // Знание — сила. — 1990. — № 8—9.

    Кримський А. Українська мова, звідки вона взялася і як розвивалася //А. Шахматов, А. Кримський. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини XI—XVIII вв. — К., 1924. — С. 87—128.

    Крип'якевич І., Цольницький М. Історія України. Нью-Йорк, 1990.

    Крип'якевич І. П. Історія України. — Вид. 2-е. — Львів, 1992.

    Крымский А. Е. Древнекиевский говор. — СПб, 1907.

    Кухаренко Ю. В. Полесье и его место в процессе этногенеза славян (по материалам археологических исследований) // Полесье (Лингвистика, археология, топонимика). — М.. 1968. — С. 18—46.

    Лаврів П. Укри—Украни — наші предки? // Прапор. — 1990. — №1.

    Лавровский П. А. О языке северных русских летописей. — СПб, 1852.

    Липа Ю. Призначення України. — Нью-Йорк, 1953.

    Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — Т. І. — К.,1994.

    Мавродин В. В. Древняя Русь (Происхождение русского народа и образование Киевского государства) — Л., 1946.

    Мавродин В. В. Образование единого русского государства. — Л., 1951.

    Мавродин В. В. Образование древнерусского государства и формирование древнерусской народности. — М., 1971.

    Мавродин В. В. Происхождение русского народа. — Л., 1978.

    Макарчук С. Україна і українці: поява, поширення та утвердження назв // Другий міжнар. конґрес україністів. — Львів, 1994.

    Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К., 1992.

    Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. — К., 1990.

    Матвіяс І. Г. Варіанти української літературної мови. — К., 1998.

    Монгайт А. Л. Рязанская земля. — М., 1961. — 400 с.

    Назаренко А. В. Об имени «Русь» в немецких источниках IX—XI вв. // Вопросы языкознания. — 1980. — № 5.

    Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. — Львів, 1998.

    Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2-х ч. / За ред. В. Ф. Панібудьласки. — К.: Вища школа, 1997. — Ч. 1— 2.

    Німчук В. Південні давньоруські говори — основа української мови // Історія української мови. — К., 1996.

    Німчук В. В. Періодизація як напрямок дослідження генези та історії української мови // Мовознавство. — 1997. — № 6; 1998. — № 1.

    Новосельцев А. И. Христианство, ислам и иудаизм в странах Восточной Европы и Кавказа в средние века // Вопросы истории. — 1989. — № 9.

    Огієнко І. В Україні, а не на Україні // Рідна мова. — 1935. — Ч. 2. — С. 67—72.

    Окунь—Бережанський. Чому Русини або Малороси називаються українцями. — Самбір, 1932.

    Павленко Ю. Передісторія давніх русів у світовому контексті. — К., 1994.

    Пастернак Яр. Важливі проблеми етногенезу українського народу // Український історик. — 1970. — № 4.

    Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом. — СПб, 1862.

    Петров В. П. Етногенез слов'ян. — К., 1972. — 214 с.

    Петров В. Походження українського народу. — К., 1992.

    Півторак Г. Міфи й правда про трьох братів зі спільної колиски (про походження українців, росіян та білорусів). — К., 1998.

    Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова? — К., 1993.

    Покровский М. Н. Возникновение Московского государства и великорусская народность // Историк-марксист. — 1930. — Т. 18—19.

    Полєк В. «Русский», «руський», «російський», «український». Синоніми? Так! // Березіль. — 1991. — № 9.

    Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. — Т. 1—2.Потебня А. А. К истории звуков русского языка. — Воронеж, 1876.

    Пресняков А. Образование великорусского государства. — Петроград, 1918.

    Пріцак О. Про походження Русі // Хроніка 2000. Наш край. — 1992. — Вип. 2.

    Происхождение и этническая история русского народа (по антропологическим данным) / Под ред. В. В. Бунака. — М., 1965.

    Російщення України: науково-популярний збірник / Видання українського конґресового комітету Америки ради оборони і допомоги Україні. — Репринтне видання. — К., 1992.

    Рудницький Я. Слово й назва «Україна». — Вінніпег, 1951.

    Русанівський В. М. Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов. — К., 1985.

    Русанівський В. Україна і українці // Наука і суспільство. — 1989. — № 2.

    Русанова И. П. Славянские древности VI—IX вв. между Днепром и Западным Бугом. — М., 1973.

    Русанова И. П. Славянские древности VI—VII вв. Культура пражского типа. — М., 1976.

    Русская диалектология / Под ред. Р. И. Аванесова и В. Г. Орловой. — М., 1964.

    Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. — М., 1982.

    Рыбаков Б. А. Мир истории: Начальные века русской истории. — М., 1984.

    Саливон И. И., Тегако Л. И., Микулич А. И. Очерки по антропологии Белоруссии. — Минск, 1976.

    Сегеда С. П. Антропологічні особливості українського народу: етногенетичний аспект // Матеріали до української антропологи. — Вип. 1(4). — К., 1995.

    Седов В. В. Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья. — М., 1970.

    Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. — М., 1979.

    Седов В. В. Восточные славяне в VI—XIII вв. / Отв. ред. Б. А. Рыбаков. — М., 1982.

    Селюнин М. Истоки // Новый мир. — 1988. — № 5.

    Сиповський В. Україна в російському письменстві. — К., 1928.

    Січинський В. Чужинці про Україну. — 5-е вид. — Авсбург, 1946.

    Скляренко В. Звідки походить назва Україна?// «Україна». — 1991. — № 1. — С. 20, 39.


    Смаль-Стоцький С. Розвиток поглядів на сім'ю слов'янських мов і їх взаємне споріднення // Історія української мови. — К., 1996.

    Сміленко А. Т. Слов'яни та їхні сусіди в Степовому Подніпров'ї (II—XIII ст.). — К., 1975.

    Смолт В. А., Гуржій О. І, Як і коли почала формуватися українська нація? — К., 1991.

    Соболевский А. И. Лекции по истории русского языка. — 4-е изд. — M., 1907.

    Соболевский А. Русский народ как этнографическое целое. — Львов: Русск. изд. Общество. — 1911.

    Соловьев В. Национальный вопрос в России. — СПб, 1891.

    Соловьев А. Великая, Малая и Белая Русь // Вопросы истории. — 1974. — № 7.

    Стахів М. Вплив Хмельниччини на формування

    української нації // ЗНТШ. — Мюнхен, 1948. — Т. 156.

    Стороженко А. В. Малая Россия или Украина? // Труды

    подготовительной по национальным делам комиссии,

    малорусский отдел. — Одесса. — 1919. — Вып. 1.

    Стрижак О. Серби й Україна // Україна: наука і культура. — Вип. 26—27. — К., 1993. — С. 251—259.

    Струве П. Социальная и экономическая история России. — Париж, 1952.

    Субтельний О. Україна. Історія. — К., 1991. Сухобоков О. В. Славяне Днепровского Левобережья (Роменская культура и ее предшественники). — К., 1975.

    Тараненко О. Мова Київської Русі: вузол історико-лінгвістичних і політико-ідеологічних проблем // Історія української мови. — К., 1996.

    Телегин Ц. Я. Там, где вырос Киев. — К., 1982. — 96 с. Тихомиров M. H. О происхождении названия «Россия» // Вопросы истории. — 1953. — № 11.

    Ткаченко О. Б. К исследованию финно-угорского субстрата в русском языке // Советское финно-угроведение (XIV). — 1978. — № 3. — С. 204—210.

    Ткаченко О. Б. Очерки теории языкового субстрата. — К., 1989. — С. 136—139.

    Ткаченко О. Б. Проблема реконструкции дославянских субстратных языков на основе славянских субстратных элементов // IX Міжнародний з'їзд славістів / Доповіді. К., 1983. — С. 220—237.

    Ткаченко О. Б. Російська та церковнослов'янська мови (російської редакції) як джерело реконструкції найдавнішого періоду історії української мови // Мовознавство. — 1993. — № 2. — С. 13—18.Ткаченко О. Б. Сопоставительно-историческая фразеология славянских и финно-угорских языков. — К., 1979. — С. 42—53, 247—268.

    Ткаченко О. Б. Українська фонетика на історико-типологічному тлі // Мовознавство. — 1998. — № 2—3. — С. 14—25.

    Толочко П. П. Древняя Русь. — К., 1987. — 246 с.

    Толочко П. П. Київська Русь. — К., 1996.

    Томашівський С. Притча про двох сусідів, що мали одне ім'я. — Львів, 1909.

    Топоров В. Н., Трубачев О. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. — M., 1962.

    Третьяков П. Н. Восточнославянские племена. — М., 1953.

    Третьяков П. Н. Финно-угры, балты и славяне на Днепре и Волге. — М.; Л., 1966.

    Третьяков П. Н. По следам древних славянских племен. — Л., 1982.

    Трубачов О. М. Етимологічні спостереження над стратиграфією ранньої східнослов'янської топонімії // Мовознавство. — 1971. — № 6. — С. 3—17.

    Трубачев О. Н. Ранние славянские этнонимы свидетели миграции славян // Вопросы языкознания. 1974. — № 6. — С. 48—67.

    Трубецкой Н. С. К проблеме русского самосознания. — Берлин, 1926.

    Федоров Г. Россия и свобода. — Нью-Йорк, 1936.

    Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. — М.; Л., 1962.

    Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков: Историко-диалектологический очерк. — Л., 1972.

    Хабургаев Г. А. Этнонимия «Повести временных лет» в связи с задачами реконструкции восточнославянского глоттогенеза. — М., 1979.

    Хабургаев Г. А. Становление русского языка: пособие по исторической грамматике. — М., 1980.

    Харлампович К. В. К вопросу о просвещении на Руси в домонгольский период. — Львов, 1901.

    Харлампович К. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. — Т. 1. — Казань, 1914.

    Хвильовий М. Думки проти течії. — ДВУ, 1926.

    Хорошкевич А. Л. Русь, Русия, Московия, Россия, Московское государство, Российское государство // Спорные вопросы отечественной истории XI—XVIII веков. — М., 1990.

    Цегельський Л. Звідки взялися і що значать назви «Русь» і «Україна»? — Львів, 1907.

    Цегельський Л. Русь — Україна, а Московщина — Росія. — Царгород, 1916.

    Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй. — Нью-Йорк, 1964.

    Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского языка. — Пг, 1915.

    Шахматов О. — Кримський Аг. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—ХУШ вв. — К., 1924.

    Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? // Другий Міжнародний конґрес україністів / Доповіді і повідомлення: Мовознавство. — Львів, 1993. — С. 54—55.

    Шелухин В. Назва України. — Відень, 1921.

    Шелухин В. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Прага, 1936.

    Шпорлюк Р. Україна: від імперської периферії до суверенної держави // Сучасність. — 1996. — № 11.

    Щербаківський В. Формація української нації. — Прага, 1941.

    Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э. — К., 1985.

    Яворницький Ц. Історія запорозьких козаків. — Т. 1. — Львів, 1990.

    Яковенко Н. Українська шляхта. — К., 1993.
    Україна єдина, красива і сильна.
    В мирі і любові до своєї землі,
    Україна - це ми!


  2. Вверх #902
    Живёт на форуме Аватар для senbernar
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одеса, Ізмаїл
    Возраст
    44
    Сообщений
    3,844
    Репутация
    2753

    Post Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов

    Цитата Сообщение от senbernar Посмотреть сообщение
    Тернистий шлях українства
    1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.

    1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).

    1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.

    1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.

    1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.

    1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).

    1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.

    1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы... особливого наречия в оных не было».

    1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.

    1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

    1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

    1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

    1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.

    1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

    1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

    1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.

    1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.

    1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській академії.

    1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.

    1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.

    1817 р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії. 1831 p. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).

    1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».

    1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.

    1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

    1859 р. — Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.

    1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

    1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).

    1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.

    1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

    1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.

    1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

    1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).

    1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

    1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.

    1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

    1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

    1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

    1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».

    1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

    1914 р., вересень — Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (30 тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах).1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

    1918 р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.

    1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).

    1918 р., 11 листопада — Румунські війська захопили Чернівці, а згодом — і решту Північної Буковини.

    1918 р., листопад — Польські війська окупували Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя.

    1918 р., 21 листопада — Поляки захопили Львів.

    1918 р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією.

    1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.

    1918 р., 18 грудня — Французько-грецький десант в Одесі.

    1919 р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном.

    1919 р., 15 січня — Чеські війська захопили Ужгород.

    1919 р., 23—31 січня — Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії.

    1919 р., травень—червень — Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.

    1919 р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.

    1919 р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.

    1919 р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України).

    1919 р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.

    1920 р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси, підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.

    1920 р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні— серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).

    1921 р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна.

    1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.

    1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

    1924 р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).1924 р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.

    1926 р., 25 травня Вбивство С. Петлюри в Парижі.

    1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).

    1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.

    1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.

    1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

    1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.

    1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).

    1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.

    1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

    1932 р., 7 серпня — Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.

    1932 р., 23 грудня — Поляки стратили бойовиків ОУН В. Біласа і Д. Данилишина.

    1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.

    1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.

    Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.

    1933 р. — Погром українців на Кубані.

    1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

    1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

    1934 р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політичних діячів.

    1934 р., 13—15 грудня — У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.

    1936 р., 13 січня — Варшавський процес над 12-ма членами ОУН, звинувачених у вбивстві Б. Пєрацького. Засудження керівників ОУН С. Бандери, М. Лебедя та М. Карпинця до смертної кари. 1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.

    1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).

    1937 р., 19—20 квітня, 23 червня — Два політичні процеси румунського військового суду над українськими націоналістами на Буковині, яких було звинувачено в революційній діяльності та в заперечуванні законності румунської влади над українськими землями.

    1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.

    1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.

    1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).

    1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

    1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.

    1938 р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі.

    1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.

    1939 р. — Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).

    1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

    1941 р., січень «Процес 59» членів ОУН у Львові.
    Україна єдина, красива і сильна.
    В мирі і любові до своєї землі,
    Україна - це ми!

  3. Вверх #903
    Живёт на форуме Аватар для senbernar
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одеса, Ізмаїл
    Возраст
    44
    Сообщений
    3,844
    Репутация
    2753

    Post Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов

    Цитата Сообщение от senbernar Посмотреть сообщение
    Тернистий шлях українства
    1941 р., 22 червня — Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення німцями Львова (30 червня), Галичини (липень), згодом — усієї України (19 вересня — Києва, 26 жовтня — Одеси, 24 жовтня — Харкова, у липні—серпні 1942 р. — Слобожанщини й Кубані). У ході війни на фронтах загинуло 8,8 млн. українців (загальні втрати України у Другій світовій війні становлять 17 млн. осіб), зруйновано 30 тис. сіл та 870 міст, знищено щонайменше 45% економіки.

    1941 р., 12 липня — Арешт німецькими фашистами організаторів Українського Державного Правління у Львові на чолі з Я. Стецьком, а згодом — і С. Бандери (перебував у концтаборі до вересня 1944 р.).

    1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).

    1941 р., 1 серпня — Включення німцями Галичини до Генеральної Губернії (дистрикт Галичина).

    1941 р., 19 серпня — Передача Румунії української території між Дністром і Бугом (так звана «Трансністрія») на підставі німецько-румунського договору.

    1941 р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.1941 р., 30 серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.

    1941 р., 15 вересня — Масовий арешт німецькими фашистами членів ОУН С. Бандери. Початок підпілля й активної боротьби ОУН проти німецько-фашистських окупантів.

    1941 р., грудень — Арешт і розстріл (у лютому 1942 р.) в Києві німецькими фашистами групи українських націоналістів, у тому числі поетеси Олени Теліги.

    1942 р., 13 лютого — Початок примусового вивезення українців («остарбайтерів») з центральних і східних областей на роботу до Німеччини (протягом 1941—1944 рр. було вивезено до 2,5 млн. осіб).

    1942 р., 25 липня — Німецькі фашисти розстріляли в Києві крайового провідника ОУН С. Банд ери Д. Мирона-Орлика.

    1942 р., 25 липня — Три військові угорські суди над приблизно 150 членами націоналістичного підпілля на Закапратті.

    1944 р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).

    1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.

    1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.

    1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.

    1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.

    1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).

    1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).

    1947 р., 3 березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

    1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).

    1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).

    1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.

    1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).

    1950 р., 28 квітня — Скасування унії на Пряшівщині (Чехословаччина).

    1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).

    1954 р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).

    1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.

    1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).

    1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).

    1959 р., 15 жовтня — Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.

    1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненка до смертної кари.

    1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.

    1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.

    1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

    1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).

    1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).

    1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).

    1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.

    1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.

    1970 р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.

    1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.

    1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.

    1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.

    1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.

    1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].

    1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.

    1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).

    1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).

    1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).

    1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).

    1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.

    1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

    1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.

    1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.

    1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

    1984 р. — Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.

    1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.

    1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.

    1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.

    1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
    Україна єдина, красива і сильна.
    В мирі і любові до своєї землі,
    Україна - це ми!

  4. Вверх #904
    возмутитель спокойствия
    Аватар для Kertis
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Жемчужина Бандерштата
    Сообщений
    23,890
    Репутация
    19399
    Нажмите на изображение для увеличения
Название: original.jpg
Просмотров: 64
Размер:	37.1 Кб
ID:	4579558

    Поведенческие алгоритмы советского человека.


    Oldies but Goldies
    – так назывался сборник лучших песен группы the Beatles. Старые, но золотые. Я тоже предлагаю сегодня вспомнить хорошо забытое старое. А именно: определённые действия, которые выполнял советский гражданин в своей повседневной практике «на автопилоте». То есть такие действия, которые были абсолютно привычными для каждого советского человека. Характерные, так сказать, штрихи советского быта.

    Для примера. Когда советский человек заходил в гастроном, то он как правило собирался купить не один какой-то продукт, а сразу несколько, например: молоко, хлеб, сыр, колбасу (в тех немногих городах, где она была). Универсамов (универсальных магазинов самообслуживания) даже в Москве было мало. А за её пределами разве только в крупных городах. Поэтому обычно покупали в профильных магазинах («молоко», «мясо», «вино-воды») или – гастрономах. Типовой советской гастроном представлял из себя довольно-таки просторный зал, по периметру которого возле стен были расположены прилавки. Все прилавки были разделены на отделы: хлебный отдел, молочный отдел, колбасный, мясной, бакалея и т.д. Советский человек (чаще всего это была многострадальная советская женщина) вставал(а) в молочный отдел (т.е. пристраивался в хвост очереди). Когда до него доходила очередь, он(а) просил(а) взвесить ему «грамм четыреста пошехонского сыра». Продавец взвешивал и называл цену (продавцом, кстати, тоже обычно была советская женщина, правда более упитанная). По просьбе покупателя продавец мог записать цену на клочке бумажки. Далее советский человек перемещался в колбасный отдел. Там тоже выстаивал очередь и просил взвесить: «полкило любительской» (ну или «докторской», скажем). Процедура с ценой (и возможной записью на клочке бумажки) повторялась. Далее покупатель перемещался в бакалейный отдел. Снова выстаивал очередь. У прилавка говорил продавцу: «мне полкило вермишели и триста грамм леденцов» (леденцы, правда, могли быть в ещё одном отделе – кондитерском; но это где как). Ему взвешивали запрошенное, высыпали в кульки и также сообщали цену.

      Показать скрытый текст
    продолжение

  5. Вверх #905
    возмутитель спокойствия
    Аватар для Kertis
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Жемчужина Бандерштата
    Сообщений
    23,890
    Репутация
    19399
    Настоящий Путин (2011) DVDRip

    Название: Настоящий Путин
    Год выхода: 2011
    Жанр: Документальный
    Режиссер: -----------------
    В ролях: Артисты,депутаты,юристы,граждане страны...
    Выпущено: Россия. По заказу граждан Российской федерации.

    О фильме: Последние двенадцать лет принято называть временем стабильности. Все это время у власти в нашей стране находится Владимир Путин. Какой ценой дается нам эта стабильность? Или может быть это миф? Беспристрастная наука статистика свидетельствует о том, что не все так хорошо в России, как это хочет представить государственное телевидение. Растет смертность. Социальное неравенство приобретает фантастические формы. От вседозволенности силовиков стонут и простые рабочие и их начальники -- бизнесмены. Коррупция как раковая опухоль пожирает Россию.Чиновники, не стесняясь, демонстрируют свою любовь к красивой жизни - шикарным дворцам, многомиллионным яхтам и наручным часам, которые по стоимости сопоставимы со средней пенсией за 208 лет. Россия - в числе лидеров по количеству долларовых миллиардеров и этот показатель растет с каждым годом. Но среди богатейших людей нашей страны нет тех, кто заработал деньги с помощью новых технологий. Новейшие русские -- это еще вчера никому не известные люди, разделившие сверхдоходы от нефти, газа, угля, металлов, электроэнергии. Единственная их заслуга -- это знакомство с Владимиром Путиным во время его работы в мэрии Петербурга. Это цена стабильности? Это будет продолжаться еще 12 лет? Ведь именно на столько Владимир Путин собирается вновь назначить себя президентом. Выдержит ли Россия? Выдержим ли мы с вами?

  6. Вверх #906
    User banned
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Наша городишка... :)
    Сообщений
    10,877
    Репутация
    4557
    Снова символ божественной власти шутить изволит...



    В совокупности фото приколов монарха вполне тянут на шок и трепет обывателя той эпохи. Не исключено, что так людей и взбунтовали, показывая эти фото...

  7. Вверх #907
    Живёт на форуме Аватар для senbernar
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одеса, Ізмаїл
    Возраст
    44
    Сообщений
    3,844
    Репутация
    2753
    Цитата Сообщение от senbernar Посмотреть сообщение
    о цензуре...
    Цензуа в Российском империи
    Україна єдина, красива і сильна.
    В мирі і любові до своєї землі,
    Україна - це ми!

  8. Вверх #908
    Посетитель Аватар для URRY
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Ilyichevsk
    Возраст
    53
    Сообщений
    103
    Репутация
    28

    По умолчанию Оккупация

    Цикл из 17 документальных фильмов, созданный Общественным вещателем Грузии, объединяет историю оккупации 14 государств.

    Вы узнаете, как два тоталитарных государства – Советский Союз и нацистская Германия - оккупировали страны Европы и Азии. Вам расскажут о трагедии миллионов людей, об их борьбе за свободу и независимость. Вы увидите, как пытается Российская Федерация – правопреемница Советского Союза – вернуть в сферу своего влияния новые независимые государства и как оккупирует их территории.

    http://pik.tv/ru/shows/occupation

    Автор проекта – Шота Малашхия
    Ведущий – Дмитрий Татишвили
    Авторы сценария - Михеил Басиладзе, Гиорги Джалабадзе
    Режиссер - Леван Ахобадзе
    Оператор - Каха Бухрашвили

  9. Вверх #909
    User banned
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одеса
    Сообщений
    15,313
    Репутация
    2346


    Граф Михаил Муравьев-Виленский (1796-1866; генерал от инфантерии, министр государственных имуществ, светский хам, палач белорусско-польского восстания - «Муравьев-вешатель»; ему принадлежат слова «Для меня лучший поляк – это повешенный поляк»)
    Гідний наступник видатного російського карателя Суворова.

  10. Вверх #910
    User banned
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Наша городишка... :)
    Сообщений
    10,877
    Репутация
    4557

  11. Вверх #911

  12. Вверх #912
    Постоялец форума Аватар для Toha1959
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Odessa-Вінниця
    Возраст
    67
    Сообщений
    1,458
    Репутация
    642
    Уже который год фомы неверящие не хотят признавать, что великорусский этнос в основе своей финно-угорский, впитавший в себя исчезнувшие (?) летописные мерю, мурому, мещеру, весь (cовременные вепсы - маленький остаток великой веси), чудь заволочскую, часть карелов, води, ижоры, коми, удмуртов. марийцев, эрзян и мокшан. И до сих пор продолжается процесс перехода российских финно-угров в "русское" состояние: отказавшись от веры предков и своего языка, перейдя на русский язык и православие фино-угры становятся русскими... Но генетику не обманешь!

    Вот что говорит в лекции в программе Academia на телеканале "Культура" член-корреспондент РАН, профессор МГУ, директор Института общей генетики им. Н.И. Вавилова РАН Николай Казимирович Янковский, смотрим примерно 35-37 минуты лекции) по результатам этногенетических исследований, которые были проведены более 10 лет назад (исследовали генофонд русских, марийцев и татар).

    Вот расшифровка соответствующего фрагмента видеолекции.

    (О татарах в Татарстане) "Кто здесь жил до того, как язык стал на этой территории тюркским? Здесь жили финские племена. Ясно, что предки татар - это массово были люди, говорящие на другом языке, произошла смена языка. Это касается и русских, ведь предки русских - славяне - пришли сюда с Карпат, а здесь жили местные племена финнов - финноязычные. Сейчас мы говорим на языке славянской группы, но означает ли это, что у нас большая часть славянских генов? Не означает! Язык может меняться. Генетику не сменишь, а язык может меняться. И какая доля генов у нас финская - большая или не большая - это зависит от того, в каком месте смотрятся те люди, которые называют себя русскими. Они все говорят на русском языке, но в некоторых регионах доля финских генов, несомненно, больше, чем доля генов славянских".

    Дальше ученый говорит о вариантах генетических текстов и показывает, что хорваты ближе к итальянцам, чем к русским, "а расстояние от русских до эстонцев меньше, чем от русских до хорватов". Близость территориальная оказывается больше скоррелирована с близостью народов, чем близость культурная... Генетически мы более едины с соседями географическими, хотя язык, культура - она может меняться".

    Кажется, все ясно. Директор Института общей генетики РАН четко заявил, что русские дальше от "братьев"-славян и близки к соседям - эстонцам, финнам, марийцам, коми... Да и казанские татары с чувашами - тоже суть финно-угры в основе своей. А пришлые... Много ли их пришло? Теории о многотысячных переселениях народов не более чем сказки. Да, приходили из Руси князья, при них были дружины - когда 100 мечей, когда, максимум, тысяча-две. Это если брать малонаселенную Восточно-Европейскую равнину. Другое дело, что они захватывали власть, навязывали новый язык, веру, деньги, потом и общее название захваченной территории...

    Французы, как выяснилось, вовсе не современные германские франки, а все те же кельты, покоренные более 2 тысяч лет назад еще Юлием Цезарем. Болгары - местные фракийцы, перешедшие на славянский язык и - позже - привнесенный тюрками из Приазовья этноним - болгары.

    Белорусы=славянизированные балты. В этом нет ничего удивительного. Удивительно то, с каким упорством многие не хотят отказываться от навязанных в XIX-XX веках догм. Догмы те появились исходя из "госзаказа" властей - царских и советских, когда надо было обосновать прогрессивную роль доминирующей нации, политического строя. А ведь еще в XVIII веке у Василия Никитича Татищева Россия была переполнена сарматами и прочими малопонятными сегодняшнему обывателю народами, среди которых русские занимали довольно скромное место...(с).

    http://merjamaa.ucoz.ru/news/2011-06-07-264-0-2-1308557994
    Интересный ресурс,великороссы смогут узнать о себе много нового.

  13. Вверх #913
    Постоялец форума Аватар для Toha1959
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Odessa-Вінниця
    Возраст
    67
    Сообщений
    1,458
    Репутация
    642
    Финно-угры - этноязыковая общность народов, насчитывающая более 20 миллионов человек. Все финно-угорские народы являются коренными на своих территориях. Предки финно-угров жили в Восточной Европе и на Урале еще со времен неолита (новый каменный век). От Балтийского моря до Западной Сибири, от лесостепей Русской равнины до побережья Северного Ледовитого Океана - исконные земли финно-угорских и близких к ним самодийских народов.

    В языковом отношении финно-угры делятся на несколько подгрупп. Пермско-финскую подгруппу составляют коми, удмурты и бесермяне. Волжско-финскую группу - мордва (эрзяне и мокшане) и марийцы. К прибалто-финнам относятся: финны, финны-ингерманландцы, эстонцы, сету, квены в Норвегии, загадочная водь, ижорцы, карелы, вепсы и потомки мери. К отдельной угорской группе принадлежат ханты, манси и венгры. Потомки средневековой мещеры и муромы, скорее всего, относятся к волжским финнам.

    В антропологическом отношении финно-угорские народы неоднородны. Некоторые ученые выделяют особую уральскую расу, переходную между европеоидами и монголоидами. Всем народам финно-угорской группы присущи как европеоидные, так и монголоидные признаки. Обские угры (ханты и манси), часть марийцев, мордвы обладают более выраженными монголоидными чертами. У остальных, этих черт либо поровну, либо европеоидная составляющая доминирует. Но это не свидетельствует в пользу индоевропейского происхождения финно-угров, следует отличать индоевропейские антропологические черты от языковой индоевропейской общности.

    Финно-угров по всему свету объединяет общая материальная и духовная культура. Все настоящие финно-угры живут в гармонии с природой, с окружающим их миром и с соседними народами. Только финно-угорские народы и в начале третьего тысячелетия сохранили в Европе в наиболее полном объеме традиционную культуру , в том числе, как это не парадоксально и русскую. Впрочем, этот парадокс объясним. В отличии от многих народов, финно-угорские стараются сохранить в своей культуре как можно больше обычаев и традиций, включая и заимствованные.

    Карело-финский эпос "Калевала" сохранили для истории беломорские карелы, а не урбанизированные финны; почти все русские древнейшие сказки, былины и легенды (эпический фольклор - самый древний из всех форм устной народной культуры) были записаны этнографами в конце 19 века в районах проживания карел, вепсов и потомков финно-угорских народов в Архангельской губернии. Большинство памятников древнерусского деревянного зодчества достались нам в наследство из финно-угорских земель. Несколько лет назад записан и восстановлен эпос эрзянского народа "Масторава", что само по себе уникально.

    Духовная жизнь финно-угра невозможна без народных верований. Даже давно крещенные народы сохранили у себя огромный пласт культуры, связанный с дохристианскими верованиями. А некоторые, как марийцы, до сих пор придерживаются, в основном, традиционной веры. Не надо путать эти верования с язычеством. Марийцы, эрзяне, часть удмуртов, обские угры имеют национальные религии.

    Финно-угорский вопрос - это без сомнения и русский вопрос. Вопрос этнической идентификации великорусского этноса. На всех территориях Русской равнины, где теперь проживают русские, раньше проживали финно-угры. Большая проблема, каков был характер славянской колонизации. Ведь русские сохраняют одну и ту же материальную и духовную традиционную культуру именно с финно-угорскими народами, а не с южными славянами или тюрками. Психологические особенности населения, его национальный характер, особенно на севере, северо-западе и северо-востоке Европейской части России (самой коренной части России) у русских и финно-угров тоже общие.

    По удачному сравнению академика Ореста Борисовича Ткаченко, всемирно известного меряниста (дисциплина в финно-угроведении, занимающаяся изучение народа мери): "У русского народа, по материнской линии связанного со славянской прародиной, отцом был финн. По отцовской линии русские восходят к финно-уграм". Это объяснение делает понятными множество культурных фактов в жизни и развитии русской нации. В конце концов и Московская Русь, и Новгород развивались именно на землях заселенных финно-угорскими племенами чуди, мери и мещеры, а также на мордовских, вепсских, водьско-ижорских, карельских и пермских территориях.

    Славяне не ассимилировали финские племена. Это финно-угры адаптировались под новый язык и приняли часть византийской духовной культуры. Поэтому, у русских есть возможность выбора. Осознать свою укорененность на этой земле, разглядеть в предках не только и не столько славян, ощутить, что культура русского народа базируется на финно-угорской основе.(с)

    http://www.kominarod.ru/finno-ugry/

  14. Вверх #914
    User banned
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Наша городишка... :)
    Сообщений
    10,877
    Репутация
    4557
    Историкам - огромный торт :

    Военная торговля СССР 30-х с Западной Европой

    оригинальные документы из архивов Франции...

    (всё на виду, и суммы и типы и условия)

    Так что если голодомор, то кто вооружил... ... ...

  15. Вверх #915
    Посетитель
    Пол
    Мужской
    Сообщений
    125
    Репутация
    37
    http://censor.net.ua/news/133281/arhiepiskopy_moskovskogo_patriarhata_prizvali_ukra intsev_pokayatsya_za_quotevreyiskiyi_holokostquot

  16. Вверх #916
    User banned
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одеса
    Сообщений
    15,313
    Репутация
    2346


    Любопытный факт Отечественной Войны 1812. Как только русская армия перешла границу Франции — примерно четверть ее личного состава (около 40 тысяч человек) дезертировала, рассосавшись по французским провинциям и нанимаясь к фермерам на работу. Вольное батрачество у врага было куда соблазнительней, чем роль крепостного воина-победоносца православной державы. Смущенный этим фактом Александр I за счет казны намеревался возвратить дезертиров в Россию, всем пообещав прощение, и даже дважды обращался за помощью в этом вопросе к Людовику XVIII, но вернуть удалось лишь около десятка человек.

  17. Вверх #917
    User banned
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Наша городишка... :)
    Сообщений
    10,877
    Репутация
    4557

  18. Вверх #918
    Живёт на форуме Аватар для Big525
    Пол
    Мужской
    Сообщений
    4,367
    Репутация
    2557
    Головним злочинним проявом комунізму була його ідеологія та пропагандистська машина, що її створювала. Саме вона пустила найглибші коріння, призвела до найтрагічнішого наслідку — створила радянську людину, «совка». Наявність цього нового типу людини в сучасній Україні є головним гальмом її суспільно-політичного та культурного розвитку. «Совок» не здатен сприймати нового, ненавидить тих, хто думає інакше, схильний до отарного інстинкту, сліпій покорі вожаку. Процес створення такої людини в СРСР тривав протягом всього часу його існування, почавшись 1917 року. Саме комуністичний режим винний у дискредитації ідеї українського націоналізму, що створило одну з найбільших ідеологічних перешкод для національного розвитку України.

    http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2548
    ....С фашистской силой темною , с москальскою ордой....

  19. Вверх #919
    User banned
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Odessa
    Сообщений
    1,225
    Репутация
    330
    Коммунизмом от Рашки не защититься, только благодаря интеграции в ЕС

    Украина и ЕС политика вступления

  20. Вверх #920
    Визитка Яроша
    Аватар для Реалист.
    Пол
    Мужской
    Сообщений
    21,537
    Репутация
    23871
    Треп имперский. 15 мифов российской истории - правда и ложь



    Феномен «крепостного права» - это феномен истинно московский, и он многое объясняет. Во всем мире рабами были представители других народов и рас. И только в России рабами было свое же население.

    МИФ 1. „РОССИЯ”...продолжение...ТУТ.


Ответить в теме
Страница 46 из 79 ПерваяПервая ... 36 44 45 46 47 48 56 ... ПоследняяПоследняя

Социальные закладки

Социальные закладки

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения