ок тетенька, а сканы лекарств хоть можно страничек на 7 повыкладываю?Сообщение от IrinKa_kartinKa
| ||
Тема: Языковая проблема - 3D
ок тетенька, а сканы лекарств хоть можно страничек на 7 повыкладываю?
Ви ж не будете заперечувати, що російськомовне населення складає національну меншість, саме тому для російськомовного населення був розроблений законопроект про регіональні мовиА решта регіональних мов, щоб про них не забути, таки згадали один раз в законопроекті...
Україна єдина, красива і сильна.
В мирі і любові до своєї землі,
Україна - це ми!
ага. И "кволика" они спонсируют, и "мячтательницу", и...
Вот кого точно, так это Юлю.
Уровень "аргУментов" некоторых пользователей значительно ниже уровня аргументов героев приведенного под спойлером диалога...
И это прискорбно...
Показать скрытый текст
К вопросу о языках...))
Последний раз редактировалось AlexxK; 18.06.2012 в 17:38.
які стосуються обговорюваної теми
Україна єдина, красива і сильна.
В мирі і любові до своєї землі,
Україна - це ми!
Поети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття
!
Осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове
плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали
Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк,
Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися
Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель та брати Горині.
Вражаючою рисою цієї групи було те, що її члени являли собою зразковий продукт
радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру. Деякі бу-
ли переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові,
вони походили з різних частин України.
Більшість складали східні українці, проте
багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи
працювали. Інша варта уваги риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в сво-
їх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Звідси
й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні їхнім заявам. За-
галом вони становили дуже аморфний і неорганізований конгломерат людей. На
Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів. Проте їх підтримувало
й співчувало їм, напевне, багато тисяч.
Проти чого ж виступали українські дисиденти і яких цілей прагнули досягти?
Як і в кожній групі інтелектуалів, тут існувала велика різноманітність і відмінність у
поглядах. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, одна-
ково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Він чітко ви-
словив свою мету: «Я пропоную... одну-єдину річ: свободу — свободу чесного публіч-
ного обговорення національного питання, свободу національного вибору, свободу
національного самопізнання і саморозвитку. Але спочатку і насамперед має бути сво-
бода на дискусію і незгоду». Націонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіж-
ність між радянською теорією та дійсністю, особливо в галузі національних прав, то-
му він закликав власті усунути її для блага як радянської системи, так і україн-
ського народу. На відміну від нього історик Валентин Мороз продовжував інтелекту-
альні традиції українського інтегрального націоналізму, відкрито виражаючи свою
відразу до радянської системи та надію на її крах. Проте взагалі українські диси-
денти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення,
й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в
СРСР.
Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність
щодо умов, котрі спонукали людей до відкритого протесту. Олександр Мотиль до-
водить, що до зародження дисидентства на Україні, як і в Радянському Союзі вза-
галі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо
хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Відверто проукраїн-
ська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову
спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаїв та Богдан Кравченко
підкреслюють, що дисидентство було тісно пов'язане насамперед із соціально-
економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив
на Україну росіян вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привіле-
йованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла ос-
танніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності. Так чи
інакше, в даному контексті дисидентство було найновішим проявом вікового проти-
стояння між українською інтелігенцією та бюрократією російської імперії.
Інерція десталінізації продовжувала розбурхувати неспокій серед інтеліген-
ції. Проведена у 1963 р. в Київському університеті офіційна конференція з питань
культури та мови, участь у якій взяли більше тисячі чоловік, перетворилася на від-
криту демонстрацію проти русифікації. Приблизно в цей час студенти та інтеліген-
ція стали постійно сходитися до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві не тільки
для публічних читань творів поета, а й також для того, щоб критикувати культурну
політику режиму. Підозріла пожежа 1964 р., що знищила фонд українських рукопи-
сів бібліотеки Академії наук України, викликала бурю протестів провідних діячів
літератури. Побоюючися, щоб події не вийшли з-під контролю, Кремль вирішив
ударити по дисидентському рухові в усьому Радянському Союзі. Наслідком цієї
політики на Україні став арешт наприкінці 1965 р. близько двох десятків тих, хто
протестував особливо голосно. Щоб залякати інших, власті вирішили судити диси-
дентів відкритим судом.
Після падіння у 1972 р. Шелеста Щербицький, спираючись на шефа КДБ Фе-
дорчука і партійного ідеолога Маланчука, розпочав масивний погром опозиційної
інтелігенції, що призвів до арешту сотень людей і набагато суворіших вироків, ніж
у 1965—1966 р. Відвертих дисидентів, а також співробітників дослідних інститутів,
редакційних колегій, університетів, яких підозрювали в «неблагонадійних» погля-
дах, виганяли з роботи. Ця хвиля переслідувань, що нагадувала сталінські дні, трав-
мувала ціле покоління української інтелігенції й змусила багатьох, серед них і Дзюбу,
покаятися й відійти від дисидентської діяльності.
Українська Гельсінкська група. Поріділі чисельно, але й далі сповнені рішучості.
дисиденти у 1975 р. дістали новий імпульс, коли СРСР підписав Хельсінкську уго-
ду й офіційно погодився шанувати громадянські права своїх підданих. Повіривши
Кремлеві на слово, дисиденти організували відкриті й, на їхню думку, юридичне санк-
ціоновані групи, завдання яких полягало в тому, щоб наглядати за дотриманням
громадянських прав з боку Кремля. Перший Хельсінкський комітет було засновано
в Москві у травні 1976 р. Незабаром, у листопаді 1976 р., в Києві з'явилася Ук-
раїнська Гельсінкська група. Аналогічні групи сформувались у Литві, Грузії та Вір-
менії.
Очолив Українську Гельсінкську групу письменник Микола Руденко — по-
літичний комісар у роки другої світової війни та колишній партійний чиновник у пись-
менницькій організації. Його близьким товаришем був генерал Радянської армії
Петро Григоренко — кавалер багатьох урядових відзнак, якого відправили у від-
ставку. Ця група налічувала 37 учасників, найрізноманітніших за походженням. Тут
були дисиденти, що вже відбули терміни ув'язнення, такі як Ніна Строката, Василь
Стус, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична та Вячеслав Чорновіл,
такі колишні націоналісти (що вижили після десятиліть, проведених у сталінських
концтаборах), як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, Ірина
Сеник, Петро Січко, Данило Шумук та Юрій Шухевич (син командувача УПА Ро-
мана Шухевича), й такі релігійні активісти, як православний священик Василь Ро-
манюк.
Українську Гельсінкську групу відрізняли від попередніх дисидентів дві важ-
ливі риси. Перша полягала в тому, що група являла собою відкриту громадську ор-
ганізацію, яка хоч і не була прорежимною, проте вважала, що має законне право на
існування. Такі погляди були для Східної України чимось нечуваним ще з часу вста-
новлення радянської влади. Іншою безпрецедентною рисою були контакти з анало-
гічними групами по всьому СРСР з метою «інтернаціоналізувати» захист громадян-
ських і національних прав.
У програмних заявах групи явно проступало й нове мислення. Вони наголо-
шували на застосуванні легальних методів, убачаючи вирішення суспільних проблем
у дотриманні законів узагалі й поважанні прав особи зокрема. Тому члени групи
часто називали свою діяльність правозахисним рухом. Як зауважував Іван Лисяк-
Рудницький, проповідування законності й справжньої демократії замість певної
ідеології, наприклад, націоналізму чи марксизму, якими доти захоплювалася укра-
їнська інтелігенція, стало важливим поворотним пунктом в історії української по-
літичної думки.
Хоч деякі члени Української Гельсінкської групи лишалися якоюсь мірою на
позиціях марксизму чи націоналізму, погляди її більшості найчіткіше передає
такий уривок із спогадів Данила Шумука, що в минулому був водночас комуністом і
націоналістом і провів близько 40 років у польських, нацистських і радянських тюр-
мах: «Лише демократія здатна врятувати людство від небезпеки тиранії як лівого, так
і правого гатунку. Лише необмежене, гарантоване законом право усіх громадян ви-
словлювати, пропагувати й захищати свої ідеї спроможне дати людям можливість
контролювати і скеровувати політику уряду. Без цього права не може бути й мови
про демократію і демократичні вибори до парламенту. Там, де немає легальної опо-
зиції, що користується рівними правами в парламенті й серед народу, немає демокра-
тії... Я дійшов цих висновків після багатьох років роздумів, узагальнень та аналізу, і
вони привели мене до критичного ставлення як до комуністів, так і до націоналістів
донцовського типу».
Різким контрастом до ксенофобії, притаманної націоналізмові оунівського га-
тунку, було те, що палкий патріотизм українських дисидентів не передбачав воро-
жості до інших народів, навіть до росіян. У 1980 р. в одній із їхніх заяв говорилося:
«Ми розуміємо, що значить жити під колоніальним гнітом, і тому заявляємо, що
народові, який живе в нашій країні, буде забезпечено найширші політичні, еконо-
мічні і соціальні права. Будуть безумовно гарантовані всі права національних мен-
шостей і різноманітних релігійних асоціацій». Виходячи зі своїх легалістських по-
глядів, члени Української Гельсінкської групи вважали, що найкращим шляхом до
незалежності України є застосування гарантованого в радянській конституції права
на вихід з СРСР. На їхню думку, найефективніший спосіб «деколонізації» Радян-
ського Союзу полягав у тому, щоб дозволити його народам провести справді вільні
вибори.
Але ні поміркованість Гельсінкської групи, ні вимоги Заходу дотримуватися
зобов'язань, що їх на себе взяв СРСР за Хельсінкськими угодами, не перешкодили
радянським властям знову влаштувати дисидентам погром. До .1980 р. приблизно
три чверті членів Української Гельсінкської групи отримали терміни ув'язнення від
10 до 15 років. Решту було вислано з України. Деяким, аби заспокоїти світову гро-
мадську думку, дозволили емігрувати.
60-і роки породили менше літературних феноменів, але більше феноменів літературно-народознавчо-політичних. Вони намагалися відтворювати, відроджувати, а до певної міри і герметизувати усе національне, що ще можна було зберегти – такою була ідея фікс 60-х років.
Для 80-х років ідеєю фікс була українська культура як елемент загальноевропейської культури або й загальносвітової. Але, для того, щоб така думка чи система оцінки з’явилася, досить добре попрацювали шестидесятники, а особливо – яскрава, феноменальна група спротиву, найвидатніші представники якої лежать на Байковому цвинтарі в Києві: Стус, Литвин, Тихий. Василь Стус був найвиразнішою, найзнаковішою постаттю покоління шестидесятників, у тому сенсі, що він, як і Шевченко, не відділив власне життя від літератури – як писав, так і прожив, на відміну від своїх дещо старших колег.
(с)
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
Русскоговорящие граждане составляют несомненное БОЛЬШИНСТВО....Ты уж не передергивай с употреблением терминов...Ви ж не будете заперечувати, що російськомовне населення складає національну меншість, саме тому для російськомовного населення був розроблений законопроект про регіональні мови
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
дяденька, тему лекарств и аннотаций не я начинала))ок тетенька, а сканы лекарств хоть можно страничек на 7 повыкладываю?
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
Може у вас в хатi це так, а у нас нi.
Так халепа для тебе, Одеса 20 рокiв - Украiна.
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
та понятно что у Вас в
хате не Одесса.
И шо? Неужели за двадцать лет произошла значительная мутация населения?Так халепа для тебе, Одеса 20 рокiв - Украiна.
До того Одеса була чим? Радянською Україною. Зараз капіталістичною Україною.
Где в Украине?)
все впереди, и по сравнению с насильственными методами в СССР у нас все совершенно лояльно и спокойно.
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
это результат турецкой оккупации. на примере современной украинской культуры можно определиться, что в ходе оккупации Западных Русских земель, поляками, а затем австрийцами, украинский язык возник в результате отрыва западной Руси от других территорий единогкультурных и этических, и довлеющего влияния польского, латинского и немецкого языков, при полном отсутствии массового и самостоятельного образования. если рассмотреть украинский язык в современном его варианте . то можно усмотреть в нём устаревшие русский разговорный и привнесённые польско-латинский-немецкие слова.
только тогда когда все умрут, закончится Большая игра.
Одесса была четвёртым городом Российской Империи. а сейчас стоит на пороге репрессивного региона анархической Украины.
только тогда когда все умрут, закончится Большая игра.
Одеса зараз куди розвиненіша від тих дир які в Росії іменуються облцентрами
Что, все русскоязычные украинцы уже отказались от родного языка? Или хотя бы планируют? О_о
Згадав дiд, як баба дiвкой була))
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
Зачем отказываться, где я такое утверждала?)
Но если уж кому-то из помнящих СССР не повезло и они очутились в новом государстве, в Украине, то извините.
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
колись на місці Москви ведмеді розмножувалися .... поки в Києві храми будували.
Згубний вплив має західна культура та північно-східне безкультур'я
Заем же извиняться, все течет, все изменяется.)
Позавчера Российская империя, вчера - СССР, сегодня - Украина. Кто знает, что будет завтра?
Ваши права
Социальные закладки