Тема: 
Масштаби несумісні.З совєтами.Сообщение от Lexa2007
Масові репресії були застосовані також до населення Західної України та Західної Білорусі. Навесні 1940 року звідти до Казахстану були депортовані близько 25 тис. сімейств, а також тисячі біженців. Про маштаби репресій можна судити з того, що для перевезення депортованих виділили 81 ешелон по 55 вагонів у кожному. В Західній Україні в 1939-1941 роках було репресовано 1 мільйон 70 тисяч осіб, що, в основному, передбачало виселення за межі України без права повернення або на тривалий строк.
В порушення ст. 102 Конституції СССР, згідно якої правосуддя мало б здійснюватися виключно судами, депортація проводилася за рішеннями органів НКВД та вироками позасудових органів („трійок”). Таким чином державні органи Компартії порушували навіть власне законодавство, не кажучи вже про норми міжнародного права.Водночас із поширенням репресій на території Галичини було створено широку мережу в’язниць. Додатково було відкрито 25 в’язниць і дві внутрішні тюремні камери, які протягом короткого часу були переповнені. Встановлених лімітів ніколи не дотримувалися і вже невдовзі камери були настільки переповнені, що люди були змушені спати стоячи. В’язниці перебували в антисанітарному стані, в них час від часу спалахували епідемічні захворювання.
Під час відступу радянських військ під натиском військ Вермахту без вироку суду репресивні органи держбезпеки масово розстрілювали в’язнів, що були зараховані до “ворогів народу”.
У відповідності із наказами працівників НКДБ у в’язницях Львівської області було розстріляно 2464 в’язні, звільнено 808 в’язнів, переважно звинувачуваних у побутових злочинах. У двох в’язницях Дрогобицької області, у містах Самбір і Стрий розстріляний 1101 в’язень; у в’язницях Станіславської області розстріляно 1000 в’язнів, міста Луцька - 2000, у Ковелі - 194, у Дубно - 260; із Чорткова було евакуйовано 954 в’язні, по дорозі розстріляно 123, а у місті Умані - 767 в’язнів; у Перемишльській в’язниці розстріляно 267 в’язнів, у Вінниці – 22756 в’язнів, у Києві – 150000 в’язнів, в Заліщиках – 2500 в’язнів.
Такі дії, що були вчинені за наказом радянського керівництва, є нічим іншим як масові вбивства, що здійснювались в порушення загальної процедури кримінального судочинства, з перевищенням владних повноважень та порушенням основних прав людини, а також статті 102 Конституції СССР 1936 року за якою „правосуддя в совєтському союзі здійснюється виключно судами.” Такі дії кваліфікуються згідно п. “с” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу як злочини проти людства, а саме: вбивства, знищення, уведення в рабство, заслання або інші жорстокості, вчинені відносно цивільного населення до або під час війни, або переслідування з політичних, расових або реліґійних мотивів з метою здійснення або в зв’язку з іншим злочином.Не боротьба з фашистськими загарбниками на території України, а боротьба з “националистическими формированиями”, котрі воювали проти окупантів, була завданням комуністів. Загін Мєдвєдєва (спеціального призначення для прикриття діяльності М. Кузнецова) і сумнозвісні 7-й та 12-й батальйони О. Сабурова, з’єднання С. Ковпака.
Коли Червона армія 1944 року витіснила німців з частини території Волині, партизанське з’єднання С. Ковпака відповідно до рішення Компартії більшовиків України було розформоване і на його базі утворена партизанська дивізія ім. Двічі Героя Радянського Союзу С. Ковпака, якою командував П. Вершигора. Подальшим завданням партизанської дивізії, згідно радіотелеграми № 991 за підписом М. Хрущова була боротьба з “немецко-украинскими националистическими бандами”. Тоді ж дивізія була передана під командування НКВД УССР. Організаційним моментом, що поклав на державну основу політичні провокації та замаскований фізичний терор українського населення, необхідно вважати лист тодішнього наркома внутрішніх справ УРСР Рясного за № 2070/сп від 20 вересня 1944 року на адресу секретаря ЦК КП(б) України Д. Коротченка. В цьому документі нарком мотивував необхідність розформування партизанської дивізії імені С. Ковпака для створення з її особового складу, тобто з колишніх партизанів, спеціальних малих груп, що діяли під виглядом національних українських формувань - окремих загонів УПА, а потім боївок СБ ОУН - протягом 1944-53 років для провокативної діяльності.
Загони НКВС-МДБ здійснювали масові депортації мирного населення Західної України в глибинні райони радянської імперії протягом 1944-1953 років.
Ці дії, а саме: вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів, у відповідності до п “с”, ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу повинні кваліфікуватись, як злочин проти людства.
Ответить с цитированием
. А что?
, доказать простые вещи невозможно....
Социальные закладки