Показать скрытый текст Влада Януковича занурить нас у лайно… по саму маківку (Ю. Луценко)
Четвер, 16 лютого 2012, 12:51
Останнє слово Юрія Луценка у Печерському райсуді Києва, 16 лютого 2012 року.
Шановний суд!
Очікування вироку є Рубіконом для кожної відповідальної людини. Тим більше – для політика, який по суті своїй є суспільною людиною, для якого зовнішня оцінка його дій є визначальною.
Я не раз проходив чистилище втрати посади, але відчуття Рубікону, важливості нинішньої оцінки всього зробленого за 47 років життя, 25 років трудової діяльності та 12 років в політиці – дуже сильне.
Аудіо виступу можна послухати тут
Найважчим при цьому є факт того, що я пробую підвести ці проміжні, сподіваюсь, підсумки свого життя із-за ґрат. Можна було б втішатися тим, що знаменита трагедія Есхіла "Prometeus desmotes" (Закутий Прометей) теж містила слово, похідне від desmoterion місце ланцюгів", як називали афінську в’язницю. Але, при всій любові до історії, я не схильний перебільшувати свою роль до таких вершин і хочу просто зрозуміти: чому я опинився у в’язниці?
Те, що моє перебування у камері не є результатом боротьби із корупцією – не викликає жодного сумніву. У моєму звинуваченні немає жодної копійки особистої користі, а всі дії, які Генпрокуратура вважає незаконними, робилися, робляться і будуть робитися усіма міністрами внутрішніх справ. Але на лавці підсудних – я один. Тож, причина цих ґрат, з-за яких я говорю, - не в службовій діяльності.
Причина моїх 417-ти днів і ночей під арештом –політична. Тюрма – ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції.
З приходом до Президентської посади Януковича і так не досконала судова система України стала базуватися не на римському праві, а на племінному законі помсти.
Відтак, я бачу чотири головні причини розправи наді мною.
1. Помста за страх,пережитий у 2005-2009 роках. Я не продав жодної кримінальної справи, не домовлявся про взаємовідносини з будь-якою політичною партією. Вал розкритих резонансних злочинів був шоком для вічно недоторканих. Але покарання тих, хто розікрав країну, хто вбивав журналістів і політиків, хто фальсифікував вибори –було компетенцією приватизованої "регіоналами" Генпрокуратури. "Свій" Потебенько, потім Піскун, потім Медведько, зараз Пшонка своїх" не здали. А непокаране зло регенерує себе. І тепер – мстить за свій страх.
2. Це відплата за вибори 2010 року, за те, що я, як і в 2006-му році, зайняв принципову позицію на недопущення фальсифікацій. Всі спостерігачі – і в Україні, і за кордоном –визнають, що при мені вибори були виборами. МВС чітко забезпечило чесні і прозорі умови їх проведення.
- Ми викреслили понад мільйон "мертвих душ"
- Ми не допустили друкування додаткових бюлетенів
- Ми заборонили підвіз оплаченого електорату у день виборів
Це коштувало Партії регіонів дуже дорого. Згадайте, що Янукович перед другим туром виборів гарантував перемогти із розривом у 10-15%.А вийшло – в 3%! Якби Ющенко не примусив Грузію відкликати одну тисячу спостерігачів, що прибули на наше запрошення в Донбас, не було б і того! Безумовно, з точки зору фальсифікаторів, тих, хто звик малювати в Донбасі будь-які результати, така поведінка – недопустима в майбутньому. І тюрма –відплата мені за ті події.
3. Моє ув’язнення,як і ув’язнення Тимошенко – це і публічне покарання Майдану, направлене на залякування мільйонів вільних українців, які змогли зробити ривок до свободи і демократії у 2004 році. І страх його повторення – причина показової розправи над Юлею і наді мною.
4. Ще одна загроза режиму злодіїв і брехунів – командність демократів. На недопущення цього задіяні зараз усі сили, усі гроші, усі спецслужби Партії регіонів.
Я був один із небагатьох політиків, які послідовно підтримували Юлію Тимошенко із 2007-го року. Я дав слово їй і виборцям, що ми –союзники, і витримав це слово у владі, і в опозиції. Мені пояснювали, що саме це – шлях в тюрму.
"Але хіба можна залишатися вільним, якщо в тюрму садять всю країну?", - відповідав я у 2009-му і в 2010-му році. Я не вмію бути опозиціонером в дозволену міру і в дозволений час. І я хотів довести, що вміння об’єднатися в час загрози для держави (як це і було в останній президентській кампанії) – притаманне і українцям. А звичка здавати гетьмана після поразки на розправу переможцям – відійшла в минуле.
(Дуже хотілося б, щоб під цим кутом оцінювали тих політичних трутнів, які тоді пересиділи в кущах, а нині вмощуються в списках об’єднаної опозиції. А ще більше я мрію про здійснення фрази Мойсея Фішбейна:Зловлений партизанами колабораціоніст божився, що він відноситься до "конструктивного опору" :) ).
Отже, покарання за командність двох лідерів політичних сил, які виграли останній парламентські вибори у 2007-му році і разом діяли до арешту в 2010-му році – причина, яка видає смертельну точку правлячого режиму "арестократів" Януковича. Щоб довести це, я мусив опинитися в тюрмі.
Ну що ж, перефразовуючи мого улюбленого Хемінгуея: "Тюрма – не найгірше в житті. Боягузтво гірше, зрада гірше, егоїзм гірше".
Зараз досить часто використовують фразу, що я і Юля – самі винні. Мовляв, могли би змінити країну, у тому числі і судову систему. Те,що я винен в помилках, я визнавав неодноразово.
Але смію нагадати про те, що я був міністром внутрішніх справ, а не міністром юстиції.
Коли шановані мною громадські діячі кажуть, що ніщо так не відображає провал Тимошенко та Луценка, як те, що вони зараз сидять за рішеннями несправедливих судів", то варто згадати і те, що ніщо так не відображає кордони можливостей Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, як перевага в одного депутата у складі Верховної Ради і то лише на перший місяць її діяльності.
Хіба ми, а не Ющенко в союзі з Януковичем сформували Вищу раду юстиції, де політиків Партії регіонів та прокурорів більше, ніж суддів, і яка перетворила телефонне право Адміністрації Президента та Генпрокуратури України в закон для українських судів? Хіба ми, а не Ющенко своїми указами призначав суддів, нагороджував, наприклад, легендарного суддю Зварича званням "заслужений юрист"? Правда – з чесним формулюванням за особистий вагомий внесок". Хіба ми, а не Ющенко в союзі з Януковичем перетворили Верховний суд в ніщо, а Конституційний суд в "чего изволите?".
Повна відсутність у Президента Ющенка плану реформ і маніакальна боротьба із Тимошенко, яка забирала всю його енергію і час, - головна причина нереалізованого шансу країни після Помаранчевої революції.
Я десятки разів намагався з’єднати їх – Ющенка і Тимошенко – заради роботи. Питав, до прикладу: чому приватизація половини українських обленерго прем’єром Ющенком у 2000 році – це реформа української енергетики, а спроба доприватизувати решту прем’єром Тимошенко – зрада національних інтересів, на що накладалося президентське вето?
Невже, питав, немає можливості працювати, навіть, відпрацьовувати перед Майданом –разом?! З іншого боку, не спали регіонали - місцями блокували парламент, уряд. Аж до організації проплачених дитячих (!) пікетів під гаслами "Юля – враг России" під час міжурядової зустрічі прем’єрів СНД в Криму.
П’ята колона жила і живе за гаслом "Чим гірше Україні – тим краще нам".
Кричущий приклад того, в яких умовах Юлія Тимошенко працювала на чолі уряду, – рефінансування банків. У всьому світі – від США до ЄС і Китаю – із кризою боролися шляхом надання рефінансування комерційним банкам під встановлені Урядом пріоритети.
Ці пріоритети визначалися як точки росту економіки –автомобілебудування, будівництво житла, доріг тощо.
Так робилося скрізь, але не в Україні. На всі рішення нашого Уряду накладалося президентське вето, а Національний банк тупо роздав120 млрд. гривень наближеним комерційним банкам під фіктивні застави. Ці колосальні кошти перевели у валюту, вивели за кордон і поділилися із вождями із Секретаріату Президента. А Уряд був винен за кризу!
Юля у 2008-2009 роках мала два варіанти в розпал кризи – піти, здати країну мародерам, або йти на домовленості. Було рішення команди,і моє в тому числі, - здавати країну на розграбунок гріх. Поразка 2010 року – результат того, що домовленостей з політичними шулерами Партії регіонів стало забагато. Виборці втрачали почуття того, що Юля – боєць,який безкомпромісно впирається за країну і народ. Замість єдиного в своєму роді бійця Юлі народ бачив у чиновницькому інтер’єрі замордованого політика Тимошенко.
Так почалася президентська кампанія. Тих, хто попереджав про смертельну небезпеку тоталітарного реваншу – заглушила спецоперація проти всіх" у виконанні і щирих невизнаних вождів, і проплачених політмілкочленів, для яких демократ демократу – друг, товариш і корм.
У результаті наша унікальна нація, яка у 2004-му році опинилася перед вибором, із двох зол, примудрилася по черзі обрати обидва!
***
Чи жалкую я за тим, що пішов у МВС? Ні, не жалкую, хоча усвідомлюю, що на чолі окремої суперреволюційної партії я б міг досягти багато більших особистих вершин.
Але я ставив іншу мету. У 2005-му і в 2007-му роках я вірив, що в командній роботі можна змінити цю страшну, але вкрай потрібну державну службу. Але вже через 2-3 місяці я зрозумів, що ні про яку командну роботу не йдеться.
Це в Грузії Президент особисто щотижня зустрічається з командою однодумців і з Уряду, і з парламенту. Там реформи спільно плануються,оформлюються законодавчо і реалізуються для людей. Я діяв без підтримки Президента і без шансу на зміну законів у Верховній Раді. У цій ситуації не можна було ні скоротити, ні реформувати МВС. Можна було лише наглядати над міліцією, подаючи їй особистий приклад.
Я не торгував званнями і посадами в МВС, не прихватизовував державні і відомчі дачі, не організовував свого бізнесу і не грабував чужого. Я жив у тому ж будинку, що й до МВС, мої діти ходили в українську школу та інститут. Це давало мені свободу дій. Я звільнив 90%старого керівного складу МВС, зав’язаного на корупційні схеми у Києві та на місцях.
Усі чотири роки я знімав з посади будь-кого, хто чинив не по закону. Я був відкритий для преси, створив у МВС систему моніторингу прав затриманих правозахисниками,які мали цілодобовий доступ в усі, окрім секретного, підрозділи міліції. Прийоми громадян були щотижневими і в Києві, і в областях.
У службовому плані я вважаю досягненням те, що з 2005року в Україні нещадно виявлялися організовані злочинні угрупування, які безкарно діяли під прикриттям влади. Це призвело до зменшення убивств на 5-8%на рік. "Злодії в законі", "смотрящі" по областям були ліквідовані.
Сотні резонансних справ були не продані, як раніше, не замовчані, як тепер, а публічно передані в Генпрокуратуру. Якби так само спрацював той Генеральний могильник – ми б жили в іншій країні.
Вдалося скоротити смертність на дорогах на 30%. Це –п'ять тисяч врятованих життів. ДАІ під пресом громадського та міністерського контролю все більше займалося справами, а не поборами. Відеотехніка і комп’ютери мали довести цю справу до мінімуму.
Ми ввели притаманні сучасним поліціям нові підрозділи боротьби з кіберзлочинністю та спецоперацій по впровадженню офіцерів під прикриттям в озброєні злочинні угрупування та корупційні схеми.
Ми вивели таку заразу, як підкинуті 1,5-2 грами наркотиків у якості причини для планового арешту.
Вперше було визнано проблему з катуванням у міліції,перші зрадники були віддані під суд. Зараз вони судяться зі мною.
Ознакою норми стали вільні демонстрації, пікети,протести. Ніхто нікого не розганяв, не переслідував, не блокував на автошляхах.
Вибори стали вільними від міліцейського тиску на ЗМІ, спонсорів політичних партій та активістів.
Хто міг зробити без підтримки прокуратури та судів, без фінансування і нових законів більше – киньте в мене камінь.
А кого цікавить, що робити з МВС, скажу: висока заробітна плата, безкоштовне житло за 10 років бездоганної вислуги, тотальна комп’ютеризація і контроль кадрів через провокацію хабара.
Чи були у мене помилки? Безумовно. У МВС вони були пов’язані з відсутністю юридичної освіти, як у виступі із Колесниковим, та і з окремими емоційними діями, як у випадку із Черновецьким. Були і помилки,пов’язані з надто глибоким зануренням у систему, коли я не пішов на ліквідацію техогляду і передачу функцій екзаменування і реєстрації автомобілів в місцеві органи влади.
Але найбільшою моєю помилкою була група "Народної самооборони" у парламенті. Я не продавав жодного місця у списках до Верховної Ради і розраховував на порядність тих, кого роками знав по роботі в опозиції та міліції. Але Ключевський був правий, коли казав: "Христи являються рідко, немов комети, але іуди не переводяться як комарі".
Моральний удар від продажності "самооборонних" тушок був найважчим у моєму житті. Це був той випадок, коли з нулів дійсно зробили кайдани для цілої країни, і мене в тому числі. Я довго думав, як не допустити цього сорому наступного разу. І прийшов до висновку, що депутатами від опозиції мають бути не багаті (бо їх зламає міліція і податкова), не бідні (бо їх куплять за ціною тушки). Єдиний вихід – люди, для яких ім’я дорожче будь-яких грошей, а статус в своєму середовищі унеможливлює зраду. (Такими я можу назвати своїх колег - Олесь Доній, Володимир Ар’єв, Юрій Гримчак, Геннадій Москаль, Юрій Стець, Тарас Стецьків).
Такі люди не часто трапляються. З ними важко працювати. Але на них можна опертися і розраховувати в найскладніший момент. Тому якби у мене була можливість зараз повернутися в практичну політику, я почав би з пошуку саме таких самодостатніх людей, для яких у політиці головне –співчуття людям, відновлення гідності, свободи і справедливості у нашому суспільстві. Без таких ознак займатися політикою – гріх, а інколи і злочин.
***
Те, що у час випробування після поразки у нас забракло таких людей у фракції БЮТ та НУ-НС, не повинно призводити до апатії і зневіри.
Не помиляється лише той, хто нічого не робить. "Не бійтеся помилятися, бійтеся повторювати помилки", - вчив Теодор Рузвельт. Цей заклик стосується не тільки політиків, які зараз формують списки кандидатів від опозиції.
Він стосується і виборців. Голосуючи, включайте пам'ять.
Здається, є гарний анекдот, який описує нинішню політичну ситуацію в країні, про двох ковбоїв.
Їхали два ковбої з Каліфорнії. У кожного – мішечок намитого золота. Степ широкий, немає чого робити. Один питає іншого: "Джон, а ти з’їв би лайно коня за мішечок золота?"
Зупинилися. Джон з’їв купу лайна, отримав золото. Їдуть далі. В одного тепер два мішечки золота, в іншого – нуль.
"Сміт, а ти з’їв би лайно мого коня за мішечок золота?", - питає.
Зупинилися. Сміт повторив подвиг Джона. Отримав назад своє золото. Їдуть далі.
"Слухай, Джон, а тобі не здається, що ми з дурної голови наїлися обидва лайна і їдемо при своїх грошах?"
Отже, схід і захід України квити – і тих, й інших зрадили вожді. Ціною цього Україна є як ніколи об’єднаною і позбавленою ілюзій. Очевидно, фактом стало те, що державна влада вкрадена у людей. Неможна докричатися до глухих! Неможна показати сліпим! Неможна пояснити байдужим. Знову, як сотні років до нас, держава і Україна – дві великі різниці. Це – головна причина нетерпимості і тимчасовості влади Януковича і Ко.
Стиль життя еліти, демонстрація безкарності її за будь-які злочини – від мегакрадіжок до убивств – щоденний виклик усьому українському народу.
Киньте погляд на будь-яку гілку цієї еліти.
У Верховній Раді залишилася жменя людей і безліч плазунів, де вмерла людяність і свобода. Пігмеї духу на Евересті вкрадених грошей намагаються видати себе за українських законодавців. Але по факту вони – лише торжище політичних повій по виклику.
Клюєвські гроші роблять у парламенті з людей депутатів-тушок, союзників Партії регіонів. Але навіть подвійна сума вже не зможе зробити із них знову людей.
Через дорогу – із Кабінету міністрів тхне архівом,інколи розритою могилою. Тільки таргани в голові Азарова можуть аплодувати стоячи цій кунсткамері УРСР по методах і озброєному злочинному угрупуванню по цілях!
Вони атрофували всі свої обов’язки і зловжили всіма своїми правами. Видатки нації покладені на плечі простих платників податків,основні прибутки нації покладені в приватні кишені цього Закритого акціонерного товариства. Фактично, відбулася кристалізація, монополізація корупції в урядових руках. На дверях тюрем вже час писати: "Не вбий, не вкради – влада Партії регіонів не терпить конкурентів!".
Агресивна економічна і соціальна імпотенція Кабінету міністрів пояснюється дуже просто. Проблема цієї влади мільярдерів Партії регіонів не в тому, що вони не здатні побачити рішення для країни, а в тому, що вони не можуть боротися з головною проблемою України – олігархією, породженням якої вони і є.
Інколи здається, що міністри і губернатори самі соромляться свого казнокрадства, але ці кровосісі циклопічного розміру шлунків тримаються за відведені для пограбування вотчини без жодного сорому. Яскравий приклад – Тигіпко, який спотикнувся об власну тінь 2004-го року і політично перестав існувати, злився із правлячою мафією.
За два роки після президентських виборів виявилося, що легше стати Президентом, ніж ним бути. Замість капітана державного корабля ми отримали самозакоханого Плюшкіна, який збирає в своєму "межигірському Версалі" мільярди грошей, тисячі гектарів мисливських угідь і колекцію посаджених опонентів.
Влада Януковича вже давно не донецька. Вона межигірська, з усіма ознаками мафіозного сімейного клану, ціллю якого є повна і необмежена влада, конвертована в гроші, і гроші, конвертовані у владу. Цей спазм історії вітчизняного тоталітаризму показує нам результат байдужості на виборах і ціну зґвалтованої Конституції.
На щастя, цей реванш схеми тоталітарного концтабору на чолі із мудрим" вождем – тимчасовий. Диктатура в Україні без дешевої нафти для підкупу населення в обмін на вкрадену свободу, як це заведено в усіх диктаторів, - неможлива.
Це клептократична влада обмежених людей із нічим необмеженими апетитами та можливостями вбиває сама себе, подавившись власною брехнею, крадіжками і репресіями.
Ніяка опозиція, ніхто, крім них самих, не довів кількість українців, що виступають проти Януковича, до 88%. І ця опозиція 88% власного народу – гарантія тимчасовості влади злодіїв і брехунів.
Цю країну можна обікрасти, але неможливо купити. Цей народ можна обдурити, але неможливо примусити забути переможний Майдан. Грюкіт його донецьких, львівських,одеських, сумських, вінницьких і полтавських барабанів скоро досягне злагодженого резонансу по всій країні. Тоді власник "межигірського Версалю" зрозуміє, що немає таких грошей, за які можна викупити своє минуле і уникнути свого майбутнього.
Учора було християнське свято Стрітення. Але ще й політичного стрітення. Найважчі, найтемніші часи – позаду. Повноцінний день вже близько.
Тема: Тимошенко
Сообщение от Mathilda
Ну разве, если без грима
(1).jpg)
Ваши права
Социальные закладки