| ||
Кружок поэтов какой-то.
МЫ ИЗ ОДЕССЫ И ГОРДИМСЯ ЭТИМ!
Вот:
http://bukvoid.com.ua/library/oleksa_vlizko/matrosi/Олекса Близько
Матроси
Загартовані сонцем, вітрами,
Перепливши незнані світи,
Ми не маємо стежки і брами, —
До якої прийти.
Серце кинувши в шторм і штилі
Ми в обличчя плюєм сатані
І незрушно на тонни, на милі
Розраховуєм дні.
Наша зброя — гартований кортик,
Наші думи — морський бурецвіт,
Наше серце — у чорному порті,
Де цвіте антрацит!
1930 р.!
Нашла стихотворение об Одессе. Поэт - современник, прожил много лет в Одессе.
Тарас Федюк
Від’їзд. Парк Шевченка
Що ж, прощай південне місто,
Із бульварами своїми,
Де з потертих постаментів
В море дивляться чужі...
Дерибаси, Деволани
Разом з Дюками своїми...
Хто тут рідний,
хто засвітить
Свічку сиву край душі?
Тож прощай! пройду востаннє,
Уперед простягши руки.
Я осліп між цих будинків
І від сліпоти прозрів.
А повз мене і крізь мене
Пропливають плавно Дюки,
Де не глянеш –Дюки, Дюки
І немає Федюків.
Тож прощай. На залізницю!
Через парк глухий і дивний,
Щоби ще хоч раз поглянуть,
Як верба чорнозем п’є,
Як стоїть Тарас Шевченко,
Мов навіки заблудився,
А спитати про дорогу –
Так хіба дорога є?!
Социальные закладки