Тема: 
вечно гнобимая литература...Сообщение от вразлет
| ||
вечно гнобимая литература...
Эта тема кажется вообще к Одессе не имеет отношения) Флудилка для сельских жителей одещыны кыровоградщыны...))
💙💛
Якщо у свободи є ім’я. То це ім’я — Україна! © Урсула фон дер Ляйен
Вірш Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє
І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,—
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не Шукайте, не питайте
ТОГО, ЩО немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого.
Волі! волі!
Братерства братнього!
Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.
Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!..
Якби взять І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
СХАМЕНІТЬСЯ! будбте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й бога, тільки я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слов'яни».
«Слов'яни! слов'яни!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаете
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка ,
І в слов'янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слов'янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дасть бі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже,—
Отоді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люди.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляни убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли ,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Сінопом, Трапезонтом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались,
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить,—
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата:
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
Одесса не входит в число трех аккордов, освоенные украинскими поэтами
Ну традиция. Так положено (впервые "положено" неким Тарасом, с тех пор, каноны незыблемы).
Слава українським українцям української України!
Пардон, монсиньор, но бандура имеет 50 струн! И про "одэсу" пели на всех струнах слепые "одэсыты".Одесса не входит в число трех аккордов, которые знают украинские поэты
Слава українським українцям української України!
А що поробиш) Доля, така була у нашої неньки)
Пис. Сам такий нудний)
Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації)
Вертеп, ты знаешь стихи об Одессе на мове?
и как бы вы не язвили. Одесса все равно это Украина.И не надо спустя многие лета, верещать и хамить людям, зато что они любят и ценят свою Родину! Которой у вас видно нет.
Свет всего плотского есть солнце; свет души есть вечная Правда.
Їх немає, а якщо є, то тільки декілька)
Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації)
Может любящие родину, слегка запутались в истории? Такое бывает. Некоторые даже в трех соснах, умудряются заплутать.
Вертеп, нормальные люди чтут свое и уважают чужое! культуру, традиции и т.д.
Но некоторых так не воспитали и вряд ли ты их переделаешь(
А Шевченко мой поклон до пояса!!! все что он написал сейчас актуально, как некогда!!!!!
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
Ты вообще стихи читаешь?) вряд ли))
любовь вне политики)боже храни Одессу!)
Мама. В чём я хамил людям?
ЗЫ. 1968 год - год Обезьяны. Так получилось, что у меня куча знакомых и друзей именно этого года. И жена моя тоже. Все очень смышлёные и мудрые люди. Очевидно, бывают исключения.
Слава українським українцям української України!
Деякі вважають, що твори Шевченко це жахіття) І ніколи їх не сприймають!
На мою думку всі твори тих письменників (різних) мають епохальне значення)
Последний раз редактировалось Vertep; 11.02.2012 в 20:29.
Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації)
СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Благословенні в болях ран
Степів широчина бездонна,
Що, як зелений океан,
Тече круг білого Херсона,
Що свій дівочий гнучкий стан
До Дніпрового тулить лона.
Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне,
Як віщий білокрилий птах,
Печаль і радість наша, пісне,
Що мужність будиш у серцях,
Коли над краєм хмара висне.
Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простіє, занедбавши храми.
Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона,
Іржання коней бойових,
Морських походів даль солона,
І "Енеїди" владний сміх,
Полтави тихої корона,
Гаряча дума Кобзаря,
Що і в огні не спопеліє,
І молоток Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
Круг Заньковецької Марії!
Свет всего плотского есть солнце; свет души есть вечная Правда.
Ну, тут два варианта. Либо читаю, либо не читаю. На мове про Одессу есть что-то?
и Вы мистер сарказм, ошиблись люди вы мастер по хамству.
Свет всего плотского есть солнце; свет души есть вечная Правда.
Есть. Эрзац. По радио слышал.
"Ах, Одесо(!), перлина бiля моря, ах, Одесо, зазнала трохи(?!!!) горя".
Полный аут.
Слава українським українцям української України!
В противопоставление, всё-таки по теме за Одессу.
ЗДЕСЬ ВСЕ ДЕВЧОНКИ ЧУТОЧКУ МОРЯЧКИ - И.Рядченко
Давно умолк раскат орудий тяжких,
и снова слышен моря зов упрямый.
Мальчишки здесь рождаются в тельняшках,
и с грустью на мальчишек смотрят мамы.
И видно в золотистом свете дня
влюбленным возле вечного огня:
купаются в солнце бульвары, и здания,
и бронзовый Пушкин, и порт, и каштаны.
Одесса, Одесса, к тебе на свидания
приносят свою синеву океаны.
Прибой акаций в уличной горячке,
на площадях высокие фонтаны.
Здесь все девчонки чуточку морячки
и парни все немного капитаны.
Сквозь радость встреч и злую соль разлук
им видится из плаваний и вьюг:
купаются в солнце бульвары, и здания,
и бронзовый Пушкин, и порт, и каштаны.
Одесса, Одесса, к тебе на свидания
приносят свою синеву океаны.
Мы ходим под тугими парусами
за скумбриею на шаландах тяжких.
И смотрит море синими глазами
на мальчиков, родившихся в тельняшках.
В любом краю и на любой волне
Летит виденье чайкою ко мне:
купаются в солнце бульвары, и здания,
и бронзовый Пушкин, и порт, и каштаны.
Одесса, Одесса, к тебе на свидания
приносят свою синеву океаны!
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки