Показать скрытый текст повний текст статті
У процесі розбудови української держави особливо гострою є проблема патріотизму, яка перебуває в центрі уваги всього громадянського суспільства. Виховання патріотизму особистості є пріоритетним напрямком всієї педагогічної освіти, що вимагає визначення чітких методологічних засад. Це зумовлює необхідність з’ясування сутності поняття “патріотизм”.
Проблема формування громадянина-патріота, виховання його активної громадянської позиції розглядаються як пріоритетні у Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), “Діти України”, законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст.”, “Концепції громадянського виховання в умовах розвитку української державності”, “Концепції позашкільної освіти та виховання”, “Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді”. Вищезгадані документи ставлять перед українським суспільством завдання виховання в старшого підлітка любові до рідної Батьківщини, формування якостей громадянина-патріота України. Важливим орієнтиром загальноосвітньої школи у вихованні в молодого покоління почуття патріотизму є стратегічний рекомендаційний документ “Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді”.
На сучасному етапі, на нашу думку, українські науковці активізували роботу у теоретичній розробці проблем патріотизму. Для розуміння феномену „патріотизму” цінними є роботи сучасних психологів: І. Беха, А. Богуш, М. Боришевського та ін. Видатні вчені-філософи – В. Бичко, О. Забужко, І. Надільний, І. Стогній, В. Шинкарук та інші, у своїх працях приділяли велику увагу сутності таких понять, як “любов до Батьківщини”, “патріотична свідомість”. Велику роль в процесі теоретичного обґрунтування нових тенденцій виховання патріотизму в сучасній вітчизняній педагогічній науці відіграли роботи О. Вишневського, В. Вугрич, О. Губко, Т. Ільїної, П. Кононенка, В. Кузя, Н. Мойсеюк, В. Сипченка, Б. Ступарика, Б. Чижевського, К. Чорної, Г. Шевченка та ін. У працях філософів, психологів, педагогів патріотизм виступає як пріоритетна духовно-моральна якість особистості, що свідчить про високий духовний рівень її розвитку, і виявляється в самоактуалізації й активній діяльності на благо свого народу і Батьківщини.
Завданням нашої статті є дослідження науково-педагогічної літератури, в якій розглядається поняття “патріотизм”.
Патріотизм – складне і багатогранне поняття. Ми переконані, що поняття “патріотизм” має домінувати в свідомості громадян та у виховному процесі школи, стати могутніми факторами розбудови й утвердження Української держави. Виховання патріотизму вимагає, перш за все, усвідомлення кожною особистістю сутності цього феномена.
Патріотизм як конкретно історичне поняття в кожну епоху може мати різне ціннісне та соціальне трактування. На цій думці наполягав В. Руденко, який визначає поняття “патріотизм” як відданість своєму народу, повагу до його історії, традицій, культури [20, с. 15].
На сьогодні не існує єдиного визначення поняття “патріотизм”, оскільки воно залежить від різних підходів авторів до вирішення цієї проблеми. Тому у літературі ми зустрічаємо різні трактування поняття “патріотизм”.
Проаналізуємо різні визначення поняття “патріотизм” у словниках та енциклопедіях.
Так, у деяких словниках поняття “патріотизм” розглядається як політичний, моральний, суспільний принцип [17, 18, 27]. У різних словниках та енциклопедичних виданнях, у визначенні патріотизму можна виділити певні ключові слова. А саме: любов, готовність, відданість, пріоритетність інтересів Батьківщини або їх поєднання.
Головною ідеєю є любов до Батьківщини у наступних визначеннях. Патріотизм – це:
“любов до Батьківщини” [6, с.461];
“любов до Вітчизни, до свого народу, до національних традицій” [26, с.751];
“любов до Батьківщини, до рідної землі, до свого культурного середовища. Сучасне розуміння патріотизму багато в чому спирається на ідеї християнства... як вищого блага, що не розділяє, а з'єднує людей” [16, с.185];
“суспільний і моральний принцип, що характеризує ставлення людей до своєї країни, яке виявляється в певних діях і складному комплексі суспільних почуттів, що звичайно називається любов’ю до Батьківщини” [17, с. 356].
Поєднання ключових слів “любов” та “відданість” зустрічаємо у таких трактуваннях патріотизму як:
“відданість і любов до своєї Вітчизни, до свого народу” [14, с. 387];
“любов до Батьківщини, відданість своїй Вітчизні, своєму народові” [23, с. 740];
“любов до Вітчизни, відданість, прагнення своїми справами служити її інтересам” [2, с.282];
“моральний та політичний принципи, соціальне відчуття, змістом якого є любов до Батьківщини, відданість їй, гордість за її минуле й теперішнє, намагання захищати інтереси Батьківщини” [27, с. 358].
В деяких визначеннях патріотизму додається таке ключове слово як “готовність”, а саме:
“емоційне ставлення до Батьківщини, що виражається в готовності служити їй і захищати її від ворогів” [18, с. 247];
“любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви і подвиги” [13, с. 223];
“любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові, готовність до подвигів і жертв в ім’я інтересів своєї Вітчизни” [22, с. 307].
Пріоритетність інтересів Батьківщини виражено у такому визначенні патріотизму як “пріоритетне духовне служіння Батьківщині, поєднане з діяльним богослужінням і співпадаюче з благочестям” [29, с. 37].
Проаналізуємо різні наукові праці дослідників, які вивчали поняття «патріотизм». Визначаємо наступні підходи: з точки зору моральності, духовності, поєднання моральності й духовності, діяльності.
Розглянемо визначення, в яких основний акцент ставиться на моральності. Так, Т. Ільїна пропонує розглядати патріотизм як моральний принцип, почуття і якість особистості. І. Харламов характеризує патріотизм як моральну якість і подає наступне трактування: “Патріотизм можна визначити як таку моральну якість людини, яка виражається в її любові та відданості своїй Батьківщині, усвідомленні її величі й слави й переживанні свого духовного зв’язку з нею, у потребі й прагненні в будь-яких умовах берегти її честь і гідність, практичними діями укріплювати її міць і незалежність” [28, с.352].
Сучасні вчені визначають, що патріотизм – це не тільки почуття любові і природна прихильність, але й моральний обов’язок. Патріотизм – це зацікавлене ставлення до Вітчизни [12, с. 97].
Ряд авторів у навчальному посібнику “Педагогіка” характеризують патріотизм як “моральну якість, і як усяка моральна якість, вона не існує поза вчинком, власної моральної позиції” [15, с. 269].
У своїх працях О. Докукіна розглядає патріотизм “як соціально-політичний і моральний принцип, який в узагальненій формі виражає почуття до Батьківщини, піклування про її інтереси і готовність до її захисту від ворогів, як моральну якість особистості тощо” [3, с. 37].
Схоже трактування подається у роботах українських дослідників, які зазначають, що “патріотизм – це соціально-політичний і моральний принцип, який в узагальненій формі виражає почуття любові до Батьківщини, турботу про її інтереси і готовність до захисту її від ворогів” [3, с. 34].
Багато дослідників розглядають патріотизм як духовну основу. Так, Г. Ващенко, В. Сухомлинський покладали в основу патріотизму духовну сутність. І. Ільїн наполягав на твердженні, що в основі патріотизму покладено акт духовного самовизначення, коли людина “ототожнює в цілісному і творчому стані душі свою долю із долею свого народу, свій інстинкт із інстинктом всенародного самозбереження” [8, c. 226].
За визначенням К. Журби “патріотизм, як категорія духовності, свідчить про стан внутрішнього світу особистості, про її переконання, ціннісні орієнтації та ідеали” [3, с.49].
Цікавим є визначення Т. Бутківської патріотизму як інтегральної цінності особистісної духовності, яка йде від “серця”, внутрішньої свободи самовизначення до узагальнення її соціального досвіду [3, с. 30].
Акцентуючи на духовно-моральному підході, В. Руденко відзначає, що “патріотизм поєднує людей духовними узами і моральними обов'язками. Духовність – це, насамперед, релігія, ідеологія і культура народу. Моральні обов'язки громадян один до одного і перед державою фіксуються в суспільній свідомості людей у вигляді норм, правил, традицій і звичаїв. Найбільш важливі з них такі, наприклад, як захист Батьківщини, знаходять своє закріплення в законах держави. Поступово патріотизм здобуває духовно-моральні риси і виступає в якості самостійного фактора розвитку суспільства, держави” [20, с. 17]. Він також вважає, що “В основі патріотизму полягає соціально обумовлене відношення “особистість – соціальна група / суспільство – Батьківщина”, що припускає морально-емоційний зв'язок названих суб'єктів з комплексом географічних, етнічних, історичних, культурних, релігійних, естетичних та інших уявлень, що входять у поняття “Батьківщина” [20, с.14].
За визначенням В. Лутовінової патріотизм виявляється, насамперед, у духовно-моральній сфері життя суспільства. Роль патріотизму зростає, коли виникає загроза війни, конфліктів, загострення кризових явищ тощо [20, с. 15].
Дослідниця О. Коркішко зазначає, що патріотизм це духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людини до рідного краю, до Батьківщини, до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави” [10, с.49].
Вчені в розумінні поняття “патріотизм” виділяють також діяльнісний підхід. Так, на думку В. Сухомлинського патріотизм – це діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів, єдності думки і діла. Патріотизм – це рухи душі і пориви духу, прагнення і праця без гучних слів, без сподівань на похвалу чи нагороду, а лише з почуття виконаного обов’язку, із задоволення вищої моральної потреби, без якої життя було б порожнє і беззмістовне. [24, с.131].
Російський дослідник Б. Вульфов трактує поняття патріотизм як установку до дії, причому не тільки таку, що актуалізується лише екстремальною ситуацією, форс мажорними обставинами (наприклад, тероризмом, збройними конфліктами), але виникла і зберігається в людині у повсякденному бутті. Патріотизм – це не обов’язково здійснення подвигу, викликане “ззовні”, але і стійкий внутрішній стан, який породжує повсякденну “практичну чесноту” – бажання і прагнення бути громадянином своєї Вітчизни там і тоді, де і коли він знаходиться. [5, с.4].
На думку В. Вугрича, патріотизм – це інтегративна єдність почуттів, переконань і діяльності. Діяльнісний патріотизм визначається його активністю, пов'язаний з відчуттям обов'язку і проявляється в готовності служити своєму народові й Батьківщині, в дотримуванні вироблених народом моральних правил і законів своєї держави, в практичній діяльності по утвердженню державності свого народу й по зміцненню незалежності своєї Батьківщини, в сумлінному виконанні своїх обов'язків у навчанні, праці тощо.[3, с.11].
Російські дослідники І. Ільїчов і Ю. Трифонов тлумачать патріотизм як “історично сформоване поняття, що розвивається, яке відбиває позитивне ставлення людей до своєї Батьківщини, виражене в почуттях та ідеях, любові до неї і виявляється в діяльності на її благо” [11, с.18].
Розвиваючи ідеї патріотичного виховання, закладені в працях педагогів минулого, сучасна педагогічна наука визначає патріотизм як усвідомлення своєї історичної, культурної, національної і духовної приналежності до Батьківщини [21, с.108].
Як засвідчує аналіз наукових джерел в основу всіх визначень поняття «патріотизм» покладено піднесене почуття любові до Батьківщини, до свого народу.
Любов до Батьківщини є духовно-моральною категорією, яка може виражатися по-різному, що залежить від якостей людини. Це почуття формується у процесі життя під впливом виховання. Його потрібно виховувати, оскільки моральні, естетичні та інтелектуальні почуття не закладені в людині від народження [7, с. 31].
Український педагог Г. Ващенко зазначав, що існують “різні форми любові до Батьківщини. Між ними є й такі, що їх зовсім не слід виховувати в українській молоді”. Педагог стверджує, що існує патріотизм стихійний, несвідомий і свідомий. Він вважав, що патріотизм – це “неусвідомлена любов до рідної природи, своїх земляків, рідних звичаїв, традицій, рідної мови” [4, с. 67].
Схоже почуття любові до Батьківщини розглядав В. Сухомлинський. Він зазначав, що це одне з найскладніших і найбагатогранніших моральних почуттів. “У ньому органічно поєднується любов до рідної природи, рідного села і міста, рідної матері і рідної мови з гарячим прагненням віддати всі свої творчі сили” [25, с. 4].
Російський демократ В. Белінський зазначав, що “любити свою Батьківщину значить палко бажати бачити у ній здійснення ідеалу людства і в міру сил своїх сприяти цьому”. Отже, патріотизм містить загальнолюдські цінності та ідеали [1, с. 107].
У Програмі патріотичного виховання І. Бех та К. Чорна визначають патріотизм як “любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею” [19, с. 31].
Теоретичний аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми дозволяє визначити патріотизм як інтегративну якість особистості. Патріотизм – одне з найглибших почуттів особистості. Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в особистості комплекс якостей, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних дій, вчинків, поведінки, а саме: любов до Батьківщини, свого народу; інтерес до минулого, нинішнього і майбутнього країни; високу правосвідомість, повагу до Конституції, знання законів держави, прийнятих у ній правових норм, потреба в їх дотриманні; громадянську відповідальність і мужність, суспільну ініціативність й активність; готовність захищати Батьківщину, підносити її міжнародний авторитет; досконале знання державної мови, постійну турбота про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя й побуту; повагу традицій та звичаїв рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця й наступника; дисциплінованість, працьовитість, творчість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію, матеріальні і духовні цінності народу; гуманістичну моральність, яка включає доброту, чесність, совісність, відповідальність, самоповагу; шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв інших народностей, що населяють країну, високу культуру міжетнічного спілкування; нетерпиме ставлення до порушників законів країни, до аморальних вчинків, вандалізму, расизму, шовінізму; прагнення до самовдосконалення своїх патріотичних рис.
Социальные закладки