Я просто констатую факт.Всі доводи,які приводите Ви і інші мої опоненти - це повторення совєцьких агіток в пізних інтерпретаціях.
Знову ж таки Ви не хочете враховувати реалії тих часів.
"Підрахунки американським істориком Я. Гроссом "жертв серед мирного населення у німецькій і радянській зоні окупації колишньої Польської держави" в 1939-1941 рр. показали, що "радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, ніж нацисти, причому на території, удвічі меншій, ніж зона німецької окупації". Ці цифри, наголошує дослідник, "дають найкраще уявлення про справжній характер радянського тоталітарного режиму як безпрецидентного розтратника людського матеріалу і держави-вбивці" (Грицак, 1996, с. 214).
У такій характеристиці того "народного" режиму нема жодного перебільшення: за різними оцінками - див., зокрема, (Ященко, 1995) - людські втрати СРСР за всі роки радянської влади склали близько 100 мільйонів. Більш "точні" підрахунки І. Курганова (його стаття "Три цифры из нашей истории", присвячена питанню людських втрат в СРСР з 1917 по 1959 рік витримала декілька перевидань за кордоном) показують, що загальні втрати перевищили 110 млн. осіб, а самі лише втрати "у невоєнний час" склали "66 млн. 700 тис. осіб" (Три цифры.., 1990). На жаль, з плином часу ці "цифри" у нашому сприйнятті все більше набувають рис "статистики". Воно й зрозуміло: людська психіка просто не в змозі реально уявити подібні масштаби винищення "людьми комуністичного майбуття" собі подібних.
узвичаєні в СРСР звинувачення УПА у співробітництві з німцями (в наш час цю естафету перебрали на себе декотрі українські історики; наприклад, згадуваний вище доктор історичних наук В. Король, не обтяжуючи себе найменшим обгрунтуванням, заявляє, що вояки УПА "хоча і частково воювали з фашистами, все ж більше співробітничали") жодних документальних потверджень: укладання офіційних угод, пактів тощо - не мають. Ба більше - офіційні документи рейху й СРСР, доступ до яких став можливим лише після розпаду останнього, свідчать про протилежне.
Ось, зокрема, як розцінювали діяльність ОУН-УПА самі німці - цей документ, до речі, фігурував на Нюрнберзькому процесі (Косик, 1993, с. 544): "25 листопада 1941 р. Айнзацкоманда Ц/5 Поліції Безпеки і СД… Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після грунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Протоколи допитів мають бути переслані айнзацкоманді Ц/5. Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання (виділено у цитованому джерелі. - М.Л.). XI / 014-USSR (№7) XXXIX, C. 269-270 ".
Не ставлячи за мету "вибілювати" воєнні дії ані частин Червоної Армії, ані вояків УПА - на війні, як на війні! - все ж зазначимо, що останні просто змушені були вдаватися до "неправильної" партизанської війни, позаяк стали на смертельний двобій із ворогом, який мав незрівнянно більшу промислову, військову, політичну, пропагандивну потугу, зрештою, людські резерви, тобто він опирався на державу (як це, до речі, мало місце й у Польщі), в той час як повстанські структури створювалися на засадах самоорганізації. Зате він не мав того, що мали - і без чого, безперечно, ця боротьба не могла бути такою тривалою - повстанці: рідної землі під ногами і самовідданої підтримки місцевого люду, попри постійні масові репресії з боку "народної" влади. Саме завдяки постійному підживленню УПА, незважаючи на значні втрати - скажімо, лише впродовж 1945 р. повстанці "втратили 9 тис. вбитими" (Історія України, 1996, с. 336), - продовжувала чинити збройний опір. За оцінками істориків (Малий словник.., 1997, с. 407), "усього за роки існування УПА в її лавах побувало до 400 тис. осіб".
І хоча з боку останніх, зрозуміло, теж траплялися випадки надмірної жорстокості, спричинені різними обставинами - аж до відчаю, однак такого масового терору проти місцевого населення з їхнього боку не було і не могло бути у принципі, оскільки воно, окрім хіба що тих, хто відкрито став на бік "совітів", було для повсталих своїм, на відміну від "визволителів", яким це населення видавалося - і небезпідставно - незрозумілим і ворожим, а отже - чужим. Тому репресивні заходи ОУН?УПА зачіпали не населення взагалі, а переважно функціонерів "нової окупаційної влади", в той час як радянські карально-репресивні органи часто-густо сповзали до боротьби проти західноукраїнського люду взагалі, про що неспростовно свідчить величезний масив радянських архівних документів.




Тема:


??? Без танков - никак низзя
!...
Социальные закладки