Ганс Кох ще раз намагався вплинути - він різко заявив головуючому, що той грається з вогнем. Стецько не менш різко відповів, що грається з вогнем не менше, як Німеччина, яка вже має досвід Першої світової війни...
В історії визвольного руху є чимало важливих, ключових дат. А якщо брати до уваги історію українського державотворення - то й в історії України. Йдеться про 30 червня 1941 року - день, коли у Львові було проголошено aкт відновлення української державності.
Два недавні друзі Гітлер та Сталін готувалися на європейській шахівниці розіграти партію, яка раз і назавжди мала змінити політичне обличчя Європи. Перший хід 22 червня 1941 року зробив Гітлер. Він не допускав думки, що в цю партію має намір втрутитися стороння сила - Організація українських націоналістів та її лідер Степан Бандера.
23 червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору ОУН, в яких декларувалися наміри українців.
Копії цих документів опинилися на столі в рейхсфюрера СС Генріха Гімлера, начальника ОКВ (Головного командування) фельдмаршала Вільгельма Кейтеля та майбутнього міністра окупованих областей Сходу - а поки одного із наближених до фюрера - Альфреда Розенберга.
"Нахтіґаль" у передмісті Львова. Привал. Ранок 30 червня 1941 року
Показать скрытый текст 1
У документах ОУН чітко заявила свою позицію: Україна має бути економічно незалежною та мати власні збройні сили. Бандера та його однодумці застерігали: німці, прагнучи встановити у Європі "новий порядок", мають зважати на рішучість українців.
Чи бачив ці документи Гітлер? Думаю, що ні. Він мав достатньо клопотів із початком Бліцкріґу та прикордонними боями перших днів війни.
До того ж Вермахту, який поставив на коліна не одну європейську державу, не потрібні були союзники. Для себе Гітлер визначив долю народів СРСР, а зокрема України: не могло бути й мови про створення будь-якого державного утворення на завойованих територіях, не говорячи вже про незалежну державу. Окупований східний простір чекала доля колонії. Тому устремління українців не бралися до уваги - вони не входили в плани Гітлера.
Тим часом Організація українських націоналістів від декларацій перейшла до дії, користаючись із ситуації у своїх інтересах. Заздалегідь підготовані похідні групи вирушили в дорогу, встановлюючи у селах і містечках свою адміністрацію.
Окрім відомих трьох, на схід вирушили ще дві спеціальні похідні групи - Львівська та Київська. Ці дві групи мали за завдання проголосити у першому великому місті західної України - Львові та столиці України Києві Акт відновлення української державності.
Ранком 30 червня 1941 р. до Львова вступили перші частини вермахту. Дещо випереджаючи їх, цього дня сюди прибув український батальйон "Нахтігаль". Слідом за кілька годин ввійшла Львівська похідна група (15 осіб) на чолі з Ярославом Стецьком.
Група Стецька із труднощами, поміж фронтовими частинами, ледве діставшись міста радянським ЗІСом з водієм червоноармійцем-оточенцем, зупинилася на площі біля собору св. Юра. Тут на неї вже чекали керівник Львівського міського проводу ОУН та інші підпільники. Прибулі роздали доручення, що мали бути виконані впродовж найближчих кількох годин.
Слід було терміново закликати зібратися Національні збори, у яких брала б участь українська інтелігенція міста. Створити міську управу Львова. Іван Равлик отримав завдання створити міліцію та взяти під свій контроль місто для забезпечення порядку і безпеки громадян. Батальйон "Нахтіґаль" мав захопити радіостанцію.
"Нахтіґаль" на вулицях Львова
Показать скрытый текст 2
В той час Стецько пішов на зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким, людиною авторитетною на Західній Україні не тільки в церковних колах. Митрополит благословив проголошення акта, і відрядив на збори свого заступника Йосипа Сліпого.
Заручившись підтримкою у митрополита, Ярослав Стецько пішов до ратуші. Тут все було погромлене - типова ситуація, властива для поспішного, хаотичного відступу радянських чиновників. Саме у львівській ратуші Стецько нашвидкуруч накидав текст Акта та нотатки своєї промови.
Сюди ж прибув Роман Шухевич, командир "Нахтіґалю". Обидва вважали, що із проголошенням Акта нема чого зволікати - це потрібно робити негайно, хоч німці однозначно поставляться вороже.
Ситуація у місті виглядала, як це буває завжди в умовах фронту, безконтрольною, хаотичною, тривожною, панічною. Львів стерп від побачених в тюрмах результатів відступу радянської влади.
Німецькі фронтові частини, вступивши до Львова, займали військові об'єкти: абвер (військова розвідка Третього рейху - ІП) не цікавився політичною ситуацією. Окупаційної адміністрації, гестапо і СД (служби безпеки) ще не було: вони прибули до Львова за кілька днів.
В околицях ішли бої, відлунюючи канонадою артилерії. На схід намагалися пробратися із окупованого міста комуністи, які не встигли того зробити раніше. Активізовувалось польське підпілля. У тривожному очікуванні за подіями спостерігало єврейське населення. Піднімав голову міський люмпен, скочуючись до мародерства.
Стецько зайшов до приміщення "Просвіти" на площі Ринок, де мало відбутися проголошення. Ярослав Старух уже проводив збори, щоб негайно створити міську управу та якнайшвидше взяти Львів під контроль. Громадськість підтримала ініціативу проголошення відновлення незалежності, і тут же Стецько, як майбутній голова Державного правління, прийняв присягу від кандидата на Голову міської управи професора Юрія Полянського, рекомендованого на посаду зборами громадськості.
"Нахтіґаль" на вулицях Львова. На чолі колони Роман Шухевич
Під вечір у приміщенні "Просвіти" зібралося понад сто видатних громадян Львова на відкриття Національних зборів. Не витримуючи напруження, деякі члени ОУН почали висловлювати думку, щоб відтермінувати захід на два дні та провести його серед більшої кількості залучених в оперному театрі. Але і Ярослав Стецько, і Іван Равлик, і отець Йосип Сліпий та Василь Кук твердо стояли на позиції негайного проголошення Акта.
Національні збори відкрив Стецько. Виступили отець Йосип Сліпий, представник "Нахтіґалю", капелан отець Іван Гриньох, професор Поляновський та представник крайового проводу ОУН на Західноукраїнських землях. Василь Кук зачитав листа Бандери із пропозицією призначити головою Державного правління Ярослава Стецька, яку підтримали збори.
Під час засідання трапився інцидент. Про події у "Просвіті" випадково дізнався майор абверу Ганс Кох, уповноважений вермахту в українських справах.
До приміщення "Просвіти" він прийшов, коли вже йшли збори і зупинити їх він не зміг. Стецько запросив Коха до президії як гостя, особливо акцентуючи перед зборами на слові "гість" і даючи зрозуміти останньому, що він тут не господар.
Німець відповів відмовою, але взяв слово, в якому негативно висловився щодо зборів, вимагав їх розпустити. Заявив, що рейх не потерпить будь-якої держави на землях, завойованих кров'ю німецьких вояків, а українці, якщо хочуть німецькій владі допомогти, то мають це робити працею.
Проігнорувавши виступ німця, Стецько продовжив засідання, яке завершилося проголошенням акта із балкону "Просвіти" перед львів'янами, що зібралися на Ринку. Лунав гімн "Не пора, не пора..." і на обличчях людей було видно хвилювання та надію...
30 червня 1941 року. Львів'яни в очікуванні проголошення Акту відновлення державності. Впадають в око вивіски "Риба. Овочі. Фрукти" і "Хемпром"
Показать скрытый текст 3
Ганс Кох ще раз намагався вплинути - він різко заявив головуючому, що той грається з вогнем. Стецько не менш різко відповів, що грається з вогнем не менше, як Німеччина, яка вже має досвід Першої світової війни, та відрубав, що якщо Кох має що сказати, то хай наступного дня приходить до приміщення уряду. Цього німець стерпіти вже не міг і негайно пішов повідомляти командування.
Але всі дізналися про акт відновлення незалежності швидше - з передач 30 червня та 1 липня 1941 року, які вела львівська радіостанція, захоплена "Нахтігалем".
До складу Державного правління, створеного 30 червня 1941 року, ввійшли не тільки представники ОУН (11 осіб - Я. Стецько, Р. Шухевич, Я. Старух, О. Гасин, М. Лебедь та ін.), але й представники інших партій (15 осіб). Від УСРП - чотири особи (генерал В. Петрів, М. Росляк, В. Лисий та К. Паньківський), від ФНЄ А. Пясецький, УНДО - О. Марітчак та Є. Храпливий, решта - безпартійні.
Цікаво, що першим заступником Голови Українського державного правління став Мар'ян Панчишин, колишній депутат Верховної Ради СРСР. Це засвідчило демократичний підхід ОУН, яка прагнула до порозуміння та співпраці із представниками різних політичних середовищ, які поділяли ідею створення незалежної України. Через три роки - в 1944-му - ця позиція втілилася в понадпартійній Українській Головній Визвольній Раді.
Проголошення акту було повною несподіванкою для німців, але у дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації зухвальства Бандери та ОУН.
У час наступу Вермахту, який, здавалось, невдовзі переможе Червону армію, найлегше було відреагувати жорсткими репресивними заходами. Але німці вдалися спочатку до вмовлянь, потім - погроз, а тоді вже до арештів. Очевидно, гітлерівці, враховуючи зухвальство із актом, побоювались відразу різко реагувати: їм не хотілося без потреби провокувати повстання в тилу армії в розпал грандіозного наступу.
2 липня держсекретар Генерального губернаторства Кундт викликав на розмову у Кракові Степана Бандеру, Василя Мудрого та інших. Розмова переросла у допит: Кундт твердив, що тільки Гітлер може приймати рішення щодо створення якоїсь держави на Сході. А Бандера вперто стояв на тому, що для такого рішення йому не потрібна згода німців, оскільки єдине, чим він керується - це мандат від українського народу.
Розв'язка наступила 5 липня - інформація дійшла до Гітлера.
Після цього гестапо арештувало Бандеру та відправило в Берлін під домашній арешт на час допитів по справі Акта 30 червня, для чого була створена спеціальна слідча комісія. Наступними днями арештовано В. Горбового, В. Яніва, Я. Стецька, Р. Ільницького. Слідча комісія допитувала також німців Г. Коха, фон Айкерна та інших, хто мав контролювати дії українців. Німці виправдовувалися. Українцям виправдовуватися не було чого.
Чому німці так багато уваги надали акту проголошення української державності, що аж створили слідчу комісію? У масштабі тогочасних світових подій це, на перший погляд, малопомітна подія.
Думаю, що все пов'язано із тим, що українці проголошенням акта підважили одну із пропагандивних тез Геббельса на виправдовування початку німецько-радянської війни: народи СРСР очікують звільнення вермахтом з-під гніту радянського більшовизму. Насправді ж виглядало все по-іншому. Українці, як і країни Балтії, прагнули, скориставшись ситуацією, створити свої незалежні держави. І проголошення акту стало першим кроком у переході ОУН на антинімецькі позиції.
Далі були - з вересня 1941 р. - повальні арешти та розстріли німцями підпільників ОУН. Нацисти швидко збагнули, що ОУН є єдиною силою, здатною їм протистояти збройно на окупованих українських землях.
Вже весною 1942 року ОУН приймає рішення, крім продовження антинімецької пропаганди, розпочати збройну боротьбу. А за півроку Волинь та Полісся взялися за зброю в боротьбі із німецькою окупаційною владою, підштовхуючи організацію від політики до збройних дій.
Настав час створити Українську Повстанську армію.
Тема: 
Сообщение от Димаss
Євген Коновалець і Литва
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки