|
Интересное какое тотально-умышленное уморение...
Занятно.Так голодают,что бурьян едят,но молоко- на базар несут..А потом була коровка, як заново добута. Часом продавали трохи молока, ходили продавать гуртом, шоб ніхто не обікрав. Полову з мишію давав корові. Можна було в місті продати молоко і виміняти на одежу, обув і сіль.
Очень,очень интересно..
Гитлер тоже забирал собственность у евреев, чтоб поднять немецкую промышленность и прокормить немецкий народ. Что ему, памятники за это ставить?
Что касается современного украинского государства - оно демократическое только на бумаге, а по сути защищает интересы власть имущих. Возможно, не обойдется без египетского варианта. Но это уже другая тема.
Современный запад не такой уж всемогущий. Он даже не решается признать преступления советского режима, чтоб не обидеть российское руководство.
Советую все же посмотреть фильм "Радянська історія"
https://forumodua.com/showthread.php?t=108749&p=20258005&viewfull=1#post20258005
В нем много поучительного.
Київська область
Свідчення: Жигадно Оксани Андріївни,
1926 р. н., м. Боярка
Голодомор - то таке страшне, шо хто живий остався, до смерті буде помнить. Та які причини, коли в людей все начисто забирали, а якби і душу можна було забрати, то комуністи і те б украли. Та отак приходили раз, потом ше раз, коли бачуть, що не вмирають. Приходили голодранці та деякі, що приходили в село і нікого не знали. А були й такі звірюки, як ото у сусідки брат був двоюрідний, то оце вуса не росли, зелений, то він у другій хаті жив, а в селі то шо не хата, то куми, родичі, то він до тітчиної хати приходив. Як ото такий активіст і у родичів забирав. То тітка його прокляла, як він другий раз прийшов з чоловіками, чисто друзі його прокляті були, так вони підводою у той день через дамбу їхали, а вона ще в той час не замерзла гарно і в той же день утопився.
Їх звали активістами, швідьками, комуністами. Не вмирали ті, шо ходили, а також євреї. Вони в нашому селі шинок тримали, а коли голод почався, то з шинку зробили Турксеб і міняли золото на зерно. А де ж в селі те золото? Біля річки, хто там жив, так і жаб варили, і очерет, поки молодий, то під корнем сантиметр десь солодкий, наче огірок, то їли. Так оце ходили власті і витоптували той очерет, то вони ж про очерет начальству не звітують, але все одно ходять і витоптують, і випалювали. Ну як коли це все тільки почалося, то деякі жінки ходили, мабуть, в різні другі села по два дні, у кого діти малі і сир з кози несли у пазухах. Так на дорогах власті, де стрінуть, так витягали і топкали, вони ж його такого не їли. Сталін, мабуть, то як помер, то вже й життя почалося. У 33-му році вимирали цілі сім'ї, цілі села. З сіл йшли в район в надії на смітнику знайти хоч лушпиння з картоплі. Але вже нічого їстівного не було. Люди вмирали, падали на ходу. Люди ходили сонні-голодні. Батько помер. А біля річки була бойня, де худобу різали. А щоб люди не брали відходи, поливали карболкою. Пішла моя мама, назбирала там вуха, ратиці. Принесла додому, пошкребла і зварила (карболка то отрута, щоб запаху не було від рештків). Поїли - і мама померла, а я, мабудь, з'їла небагато, бо осталась жива, а були галюцинації, бо мені здавалось, що кругом мене лазять гадюки і жаби. Я була мала і не розуміла, що мама вмирає, стала тікать від гадюк і кричать, і на порозі впала, знепритомніла. А моя старша сестра в той час пішла з сусідами в ліс, щоб нарвать трави, називали левурда, що часником пахне. Прийшла додому, мама вмерла. Їздила підвода, збирала мертвих, завернули маму в рядно й повезли. Там стояли чоловіки, біля глибокої ями. А ми, діти, стали голодні, отупілі, нічого не розуміли, що то діється. Нашу маму вкинули в яму, а ми даже не плакали. А коли пішли додому, настав вечір - темно. Аж тоді до нас дійшло, ми зрозуміли, що мами вже немає. Ми стали плакать, кричать, звати маму, отак сиділи, кричали, що якби не сусіда, то, мабудь, серця б полопались. Сусіди нас заспокоїли, погодували й розійшлися. Досками забивали вікна, а бур'яни повиростали вище хат. Були села мертві. Але недовго так було. Влада навезла людей з Росії і з Білорусії. Заселили. Потім розказували, що з Польші хотіли допомогти голодуючим на Україні, але радянська влада сказала, що в нас голоду немає. В Олександрівці багато жило євреїв в той час, але в голодні роки ні один не вмер...
Записала Перерва Анна, студентка КНУ ім. Тараса Шевченка
жалко бабушка не назвала названия сел в которых сейчас должны были жить исключительно потомки завезенных....кто нам рассказывает что село сейчас украинское ? Откуда !!!Були села мертві. Але недовго так було. Влада навезла людей з Росії і з Білорусії. Заселили.
все украинцы поумирали...на их место завезли русских а сейчас там опять живут украинцы...фантастика !!!
абалдеть ,люди пухнут от голода в они не успевают выкопать картошку !Ходили з батьком і з матір'ю на поле видовбувать картоплю, вона померзла, видно, не вспіли вбрать.
к тому же НКВДшники гады ленивые,не выкопали картошку вовремя чтобы забрать !...а может село бухало самогон и поэтому не успели убрать ?...сейчас такое случается...
да все эти "свидетельства" так по полочкам разобрать, на выходе получим бред сивой кобылы в лунную ночь.
а зная, как журналюги способны и слова вполне умеющих постоять за себя граждан (я имею в виду возрастную категорию и общественный вес) извратить до неузнаваемости, так, что тем не остается кроме как рукой махнуть...
дедушка что-то прошамкал, ему дали подписать, дедушка и подмахнул. глядя, не глядя - история умалчивает.
история умалчивает вообще - а был ли дедушка?
это похоже на спор физиков с лириками, где у последних во главе угла стоит Вера.
ее не победить ни фактами, ни нестыковками.
Социальные закладки