Тема: 
Сообщение от Фельд
Попал...))Не туда прицелился, бей между Фельдом и Седьмым, не промажешь...
| ||
Попал...))Не туда прицелился, бей между Фельдом и Седьмым, не промажешь...
Последний раз редактировалось Реалист.; 12.05.2011 в 21:20.
тебе бы доктору показаться, а ты в политику лезешь.
А зря, человек был симпатичный...И нутро тебе соответствующее, из "прозревших".
Ну и "радистка Кэт" промыла соответствующим образом мозги. Радистка-то хоть есть своя?
Хамишь, умничка... По теме есть что, или так, как всегда?
Как ! не любишь архиепископа голодомора ? Думаешь если бы победила Воны то эта тема тоже была на плаву ?
Как я понимаю,неиссякаемые миллиарды обличительных документов ожидаемо иссякли,ничего и никого так и не изобличив,а певцы голодомора ожидаемо скатились через демонстрацию безграмотных и насквозь фальшивых агитфильмов к вульгарному срачу.
Собственно,вопрос. так будет хотя бы один документ,прямо или косвенно свидетельствующий о преднамеренном и спланированном характере голода и о тех ужасах,которые здесь с пеной у рта пропагандируют?
Убедительная просьба труды Кульчицкого,Шаповала и их американо-канадских братьев по разуму не впаривать. Оно уже давно не интересно.
-You are gangsters?
- No, we are Russians...(c)Брат-2
А второй секретарь Днепропетровского обкома комсомола Сергей Тигипко подойдет?
Да кому ты нужен...)
кстати Тигипко совсем не стыдится своего комсомольского прошлого..."приобрел опыт и прошел школу"..типа того.А второй секретарь Днепропетровского обкома комсомола Сергей Тигипко подойдет?
По просьбам ярых украинофобов начну публикации очевидцев, чтоб было сразу понятно, несколько тысяч, людям со слабой психикой и зашоренным шовинистическим взглядом лучше не читать:
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Свідчення очевидців
Вінницька область
Розповіає: Луцишина Надія Дмитрівна,
1920 р.н., с. Крищинці, Тульчинський район.
Двоє нас, брат менший з 1932 року народження і я. Врожай-то був не такий весьма хороший. Засуха була, але всеодно можна було вижити. Але у зв'язку з тим, що все забирали, поставку щоб дати, та ще і якусь добавку, вобщем «вишептали» усе зерно. Приходили з района бригади з 8-10-ти чоловік та й ходили по хатах. Було таке, що люди ховали це зерно. Мій батько також ховав. Була піч така, а під нею ниша, то мій батько туди мішок ячменю всунув, а мама її замастила, усе замаскерувала, дровами заклала. Але коли батько пішов, бо ми на окраїні села жили, коли батько пішов у село і почув там, що скрізь із залізними палицями ходять і стукають, і в землю втикають, шукають того хліба, то прийшов батько і з мамою вночі розвалили це все. Витягли той мішок ячменю та сховали були на посівну, щоб посіяти було чим. Та вони прийшли, та забрали все це. А частину мама засипала в горшки такі великі, в них на весілля або на похорон варили обід... Ці горшки були на горищі, а мама у ці горшки та баночки... понасипала зерна. Та от прийшли, шукали скрізь, повисипали з цих баночок та горшків і забрали все, остались тільки буряки в погребі і гарбузи у хаті, може штук 15-20, оце все, що нам осталось їсти на зиму. Забрали усе, і притискали щоб у колгосп ішли. То сусід пішов, бо в нього шестеро дітей... Хто не йшов в колгосп, того розбирали, розбарохолювали, забирали все до зернини. Коли все це забрали, прийшла весна, а їсти нема чого. Мама там усі пожитки позбирала і поїхала під Дністро міняти, бо пухли з голоду. Брала все барахло, були коври, рядна домотканні, своє вбрання.... Це міняли і давали два кіло чогось... все що могла попромінювала. А з братом і батьком, брату було півтора року, 1932 року народження, то у батька попухли ноги, та й брат як на довбиньках ходив. А я ще трошки ходила, це було навесні, вже на літо, коли черешня поспіла, то я вкрадалася до діда свого, батькового батька, і збирала черешню поки могла втримати корзину. Все, що бачили, на городах збирали, копали, перекопували картошку, яка мерзла. Зараз вона викопується як свіжа. Брали, очищали її, пекли млинці з кукурудзи. Очищали кукурудзиння, зверху вони такі грубі, то брали середину ту і вирізали. Мама товкла в макитрі це і пекла. Їли, що бачили, бур'яни різні: кропива, лобода. А коли поспіли вже бурячки, такі, що їх проривали в колгоспі, бо мама ще й норму мала, та ще не вирвеш такого, як треба, бо позаду ходить бригадир по якості. Але все одно ухитрялися. Мама брала переднік, і брала який кращий буряк, та й приносила до дому. Я перебрала його, мила, а мама різала і в горщик ховала. Кропиву, спориш і варили таку баланду.
Нічого не було, все забрали. Корова була, та ми її жаліли щоб зарізати, молока не було.Були такі, що прийшли раніше у колгосп, служили і були при владі, то у них щось було. А хто не мав нічого, ті повимирали.Багато померло. По два-три мерці кидали в одну яму, не вспівали викопувати ями.На цвинтарі... така поляна, де ховали без ніякого знака, зараз там поставили хрест і справляється молебін. А раніше не знали, де хто був похоронений.
Найбільше вмирали малі і пожилі, що не могли добити самі собі. Найбільш крепші сусіди вивозили померлих. Всі боялися, ніхто не ховав, бо боялися. У кого щось знаходили, то все забирали, і їх забирали, і судили. Хто повернувся, а ось мого батька засудили за те, що служив у білих... Але батько вернувся через два місяці, а в нас забрали все зерно, і коней, і корову, і з хати нас вигнали. То я пішла до діда. Та ще й судили тих, хто приймав людей, яких вигнали. А мама завернула брата, відкрила скриню, а ключ випадково впав туди. Не змогли закрити хату, тому мама лишилася у хаті. Тих, хто настриг колосків, забрали, і вони не повернулись... пропали.
Не було такого двора, щоб хтось не помер. Багато, дуже багато повмирало. У сусідів батько помер одразу, а хлопчик лишився, йому було років п'ять. В його дядька було що їсти, малий хлопчик заліз до нього і щось з'їв, то вони вкинули його у погреб, і він там помер. Їздили, міняли на зерно. Їздили під Дністро, то так і виживали.
А хто його знає, хто його організував. Приходила бригада... 8-10 чоловік із щупою... Ніхто нічого не міг зробити. Усе забирали, ніхто не боронився. Померло два брати з нашого роду... Хто мав золото, срібло, гроші, зносили туди, здавали, міняли на муку, крупу. Це було в Тульчині, вони краще жили. Жаб не було довго. Виловили всі. Поїли котів, голубів, жаб, все це їли люди. Я ловила нюхів, бур'яни їли, бурячки. Якби раніше пішли у колгосп, то може і не було б такого. У тих, хто не йшов у колгосп все геть забирали, до зернини. А були такі багачші, що куркулями звали, то і в них все забирали і на торг, розпродували їхнє майно. У нас було шість сімей євреїв, то вони усі повтікали в Тульчин. А наш народ був коло землі, нікуди не рухався. Були жінки, що поїзда не бачили. Мені було 11-12 років під час голоду. Було таке, що крали. Було чоловік вкрав коня у сусіда, порубав його, склав у горшки і закопав. Та про це дізнались, його забрали і судили... Крали курей, свиней. Пропадали люди. Боялися, бо казали: великий гріх накладати на себе руки. То люди мучалися. Добували свого останнього часу. На Троїцу у нас поминальний день, тепер там відправляють обід за всіх вмерших і за Голодомор...
Записала Борисенко В.К., 2005 р.
Шикарно... Подозреваю, что имелось в виду, что людям с работающим мозгом и тем, кто помнит о чем тут нам вливали долго и нудно некоторые "самостийные историки", лучше не читать. А то сомнения разные будут.
О как. Все забрали, а корову оставили. Видать то семья вегетарианцев была, потому им корову и оставили, чтоб поиздеваться.Нічого не було, все забрали. Корова була, та ми її жаліли щоб зарізати, молока не було.
Прям через вышки пулеметные ездили и ограждения? Никого ж никуда не пускали!Їздили, міняли на зерно. Їздили під Дністро, то так і виживали.
Это, вероятно, где-то в окрестностях Москвы, на Украине ж тотальный голод был кругом.Хто мав золото, срібло, гроші, зносили туди, здавали, міняли на муку, крупу. Це було в Тульчині, вони краще жили
Неее... Всех голодоморили. Колхоз, не колхоз - всех поголовно!Якби раніше пішли у колгосп, то може і не було б такого.
Вообще воспоминания очень похожи на воспоминания моего деда. Тоже голод, засуха, ловля всякой степной и полевой живности. Вот только собственно голодомора не видно. Голод - вижу. Голодомор - нет.
Последний раз редактировалось Windbag; 13.05.2011 в 16:14.
...когда-нибудь здесь будет город-сад...
Вышло 2% несогласных, и повторилась та же Ливия, только в информационном формате.
ого. разошелся наш карапузчтоб было сразу понятно, несколько тысяч
Та от прийшли, шукали скрізь, повисипали з цих баночок та горшків і забрали все, остались тільки буряки в погребі і гарбузи у хатіНічого не було, все забрали.То есть-забирали все.У всех и подчистую. ладно.У кого щось знаходили, то все забирали, і їх забирали, і судили
Но тут вдруг
Одному мне некая нелогичность и противоречивость почуялась?Було таке, що крали. Було чоловік вкрав коня у сусіда, порубав його, склав у горшки і закопав. Та про це дізнались, його забрали і судили... Крали курей, свиней.
Реалист грозится подобное тысячами постить
Пропал дом(с)Реалист грозится подобное тысячами постить
І не побачите, бо їх поєднує те, що весь час хотілось їсти!!
А от причини цих явищ були різними, зокрема, при голодоморі, штучними...
Спасибо, Кэп!
...когда-нибудь здесь будет город-сад...
Свідчення очевидців
Дніпропетровська область
Розповідає: Хмельник Микола Петрович,
1923 р. н., с. Оленівка, Магдалинівський район
Пам'ятаю, але не голод, а Голодомор. Людей морили голодом до смерті. Я тоді мав 10 років. Був страх Божий, скілько людей погибло з голоду. Яка там засуха! То всьо прикази Сталіна, який не любив українців і хотів їх масово повибивати. Ті грабіжники приходили і забирали все, що могли. Це пси Сталіна. Безсердечні виродки гарбали всю їжу в народу. Вони показували деколи якісь писульки, а шо там нашкрібано, ніхто не відав. Ті посіпаки Сталіна дозволяли собі все. Хотів - вдарив, хотів - плюнув на тебе... Вони мали пістолі чи якісь муфти, бо люди просто так не хотіли віддавати свій хліб. А вже як є оружіє, то є страх в чоловікові.
Були випадки, коли люди шукали пшеницю в димарях дома. А ще один випадок, коли Яким Самійло запхав мішок з мукою в колодязь. Як випхав міха з колодязя, і всередині багато муки було нормальною. У найманців були такі гострі шпиці, якими вони проколювали землю, щоб знайти щось. Так обходили все подвір'я з шпицями. Деколи зривали підлогу. Обшукували чердаки. Хто згодився з колгоспом, той не був голоден. Але потім, в кінці 33-го року, навіть тим, хто туда пішов, не помагали. Голова колгоспу і його близькі хорошо жили, а інші бідували. Одяг і взуття не забирали, а худобу забирали з патрохами: якщо не заховав десь в лісі, то і пропала твоя корова. Я свого коня тоді переховав в сусідньому ліску, але потім, коли вже зовсім не було продукту, я його забив з сусідою і з'їв за місяць з сім'єю. За то, шо чоловік вкраде як то називалось «п'ять колосків», то його садять до тюрми на 15 років або засилають на Сибір. На полі стояли солдати або прості запроданці і дивилися, щоб хто не взяв якого колоска пшениці з поля. А як хто взяв, то бив чоловіка, а потім здавав його партійним. Це були прості люди, які йшли за партію, або воєнні хлопці, які служили, щоб не вмерти.
А більшість села не йшли в колгоспи і того повмирали. Ніхто не хтів віддавати свого хліба в колгосп, свою корову чи козу, і невільно було їх тримати відкрито на подвір'ї, бо заберуть і не спитають. Приходили і по два, і по три рази. Вони не вірили людям, що нема вже їжі. А як стали на горбку і дивилися, чи йде димок з димаряхати. Якщо йде, то значить хтось варить їжу. Йшли і забирали. Їли кору дерев і бруньки, які топіру починали виростати на дереві. За зиму всі майже пси і коти були поїдені. По вулиці лежали каждий день нові трупи людей. Як то було страшно. Як вони той бідний нарід нищили. Бодай би їх позаливало. Хто жив близько до міста, той міняв все з дому на хліб. Хто пробував стояти в очередях в місті за пайком хліба. Але і тамка провіряли, чи є паспорт. А люди з села не мали документа, і їх вивозили назад в село. В Оленівці померло десь 400 людей. Я помню, всі сусіди померли. Моя матінка тоже вмерла в Голодомор. Та ясно, що виноват Сталін-сатана і партія, яка спеціально винищувала українців.
Записав студент КНУ ім. Т. Шевченка
Дальнейшее прочтение полагаю бессмысленным.сей очевидец очевидно знал всё.Следующий!Я тоді мав 10 років. Був страх Божий, скілько людей погибло з голоду. Яка там засуха! То всьо прикази Сталіна, який не любив українців і хотів їх масово повибивати.
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки