-Откуда у тебя деньги и оружие ?Сообщение от minor
-оттуда.
-Завербовали!(с)
| ||
Тема: Языковая проблема - 3D
-Откуда у тебя деньги и оружие ?
-оттуда.
-Завербовали!(с)
Учащиеся с отсюда (еще лучше звучало бы "отсюдова") не только получают образование на чужом языке. Они и живут в соответствующей языковой среде..И общаются с другими на языке обучения.
Отчего процесс обучения существенно улучшается...
У нас же учащиеся ( не взрослые студенты, а маленькие шестилетние дети) продолжают жить в родной для них языковой среде. Все общение - родители, друзья, учителя и пр. на родном языке..И только обучение на другом...Отчего процесс обучения - становится и сложнее и неприятнее. Вызывая у детей стойкое отвращения как к процессу обучения, так и к насильно запихиваемому языку..
/* мерзко хихикает */
и тем не
менее. Нельзя сравнивать учащихся отсюдова которые учатся гдесь с учащимися отсюдова которые учатся здесь, потому шо совсем разный уровень учения. Надо сравнивать учащихся отсюдова которые учатся гдесь с учащимися откедова шоб было ясно как язык учения повлиял на усвояние.
Но поскольку у нас нет возможности устроить экзамены англичанину и украинцу учившихся в Оксфорде, я могу только вспомнить опыт обучения на одном потоке с иностранными студентами и со всей ответственностью заявить что материал они усваивали хуже и нам приходилось им помогать.
Более того - чисто украиноязычному, который учился на нашем курсе, было гораздо тяжелее чем арабам и неграм потому что он, в отличие от иностранцев, русский язык не учил.
Так шо нашему зимбабуавийцу, пожалуй стоило бы хоть немного ДУМАТЬ, прежде чем утверждать что язык обучения не влияет на результат.
Інститут соціальної та політичної
психології Академії педагогічних наук
України вже понад15 років проводить
моніторинги та дослідження української
молоді, її психології, цінностей,
взаємодії з соціумом, а також чинників,
які впливають на формування її
менталітету та культури. Фахівці вже
мають великий багаж інформації та
узагальнень. Зокрема, на сучасному
молодому поколінні добре
простежується те, що ХХІ століття
стало століттям інформації: саме
молодь є найбільшим споживачем
телевізійної інформації, інтернету,
соціальних мереж. Від якості всього, що
виливається на несформовану
особистість, зокрема, мови, суржика чи
сленгу, якою подається інформація,
залежить формування цієї особистості,
а в глобальному вимірі — й майбутнє
країни. Ось тому ми й апелюємо до ЗМІ
— адже саме ці ресурси нині задають
ритм, смак і стиль молоді. Про
перспективи української молоді в
контексті мови, яку обирають вони і яка
обирає їх, про дослідження цінності
української мови для молодого
покоління«Дню» розповів доктор
психологічних наук, професор, завідувач
лабораторії психології мас та спільнот
Інституту соціальної та політичної
психології АПН України Вадим
ВАСЮТИНСЬКИЙ.
— Вадиме Олександровичу, ми з вами
не так давно говорили, що українізація в
Україні — неминуча. Ви ще
дотримуєтеся такої думки чи змінили її
через сучасну гуманітарну політику
влади?
— Я сприймаю сучасний стан дещо
песимістично, але розумію, що процес
українізації не є лінійним. Він радше
хвилеподібний. Зараз маємо відкочення хвилі.
Це своєрідна реакція і всього суспільства, і
його російськомовної частини на той період,
коли багатьом здавалося, що їх насильно
українізують. Я думаю, що й цей період
тимчасовий. Не хочеться вживати слово
«агресивний», але в багатьох є таке собі
наполегливо-істеричне прагнення
деукраїнізувати громадський простір.
Найбільше це проявляється на провідних
каналах телебачення, особливо — в
розважальних передачах. Я б це назвав
істеричною гламуризацією. Але такий стан не
може тривати надто довго, від нього
суспільство теж утомлюється. Я думаю, що за
якийсь час почнеться зворотна реакція і такого
типу спосіб самовираження потихеньку
набридне більшості, суспільство перейде на
інший рівень. Гадаю, що в найближчі роки не
буде виразної українізації, як це видавалося в
період «помаранчевої» влади, хоча й той
період не був ознаменований справжньою
українізацією — більше декларувалося, ніж
робилося насправді.
Для мене українізація — це стан масової
свідомості, і в цьому розумінні вона триває.
Тут є дві тенденції. Перша — українізація
ментально-політична. Якщо порівняти,
наприклад, сьогоднішній період з останніми
роками президентства Кучми, то серед
російськомовного населення зараз є набагато
менше бажання виходити на майдани під
російськими прапорами(якщо хтось і
виходить, то радше під українськими). Тобто
спостерігається віддалення від Росії у
політичному розумінні. Відбувається
формування української політичної нації, і в
цьому плані українізація проходить швидше.
Сьогодні східноукраїнська російськомовна
молодь має досить високий рівень
українського патріотизму — вищий, ніж
старше покоління в тих регіонах. Цю тенденцію
можна оцінювати позитивно.
Друга тенденція простежується у сфері власне
мови. Тут із українізацією складніше. Я б
назвав дві основні причини. Перша — не
головна, але очевидна: стабільний, всебічний
тотальний тиск «русского міра», який
традиційно має свідому чи несвідому
підтримку в наших головах. Навіть коли
свідомі українські патріоти негативно реагують
на російськомовну присутність, то виходить,
що вони її відображають, визнають її
значення, підтримують значення
російськомовного дискурсу (дискурс — це
вся сукупність значень, які нас оточують) у
нашому житті.
Друга причина, на яку мало звертають уваги,
але яка статистично дуже показова: за 20 років
відбулася істотна зміна поколінь: на зміну
старшому поколінню, яке було більш
україномовним, хоча менш патріотичним,
прийшло покоління більш патріотичне, але
менш україномовне. Дані показують, що
загалом по Україні незначно переважає
україномовне спілкування(між громадянами,
у сім’ях), але серед молоді досить істотно
домінує російська мова. І виходить, що
незалежну Україну вже будують і
будуватимуть надалі переважно
російськомовні громадяни. Чи намагатимуться
вони українізувати Україну?
Якась частина — так. Тим паче, що, за нашими
даними, найвищий рівень громадянської
свідомості, саморозуміння, усвідомлення
сенсу життя, прагнення
самовдосконалюватися мають російськомовні
громадяни, які переорієнтовуються на
українську мову. Це на сьогодні найбільш
активна і свідома частина українського
суспільства, зокрема й серед молоді. Але такі
люди становлять невелику частину громадян.
З другого боку, вони мають, як правило,
великий авторитет у суспільстві і правлять за
певний зразок. І, можливо, за 10—20 років
поведінка саме таких людей буде взірцем
того, як мають поводитися пересічні
громадяни. Якщо це станеться, то наступним
етапом може бути й мовна українізація, яку
громадяни свідомо підтримуватимуть. Тобто,
з одного боку, в Україні триває русифікація, а
з другого — є вагомі підстави вважати, що
після ментальної українізації настане час
мовної.
Ще один чинник, який дедалі більше набуває
ваги, — суто демографічний: український етнос
вимирає, ми маємо погані перспективи. Це
загальноцивілізаційна тенденція: вимирає
європейська раса. Постає питання: чи буде
Україна україномовною, якщо носіїв
української мови щороку ставатиме менше й
менше, натомість нашу землю заселятимуть
носії інших культур (не обов’язково російської,
бо в Росії проблеми не менші, ніж у нас). А як
до цього ставитися — справа особистого
вибору. Якщо сакралізувати українськість у
вигляді мови, культури, ментальності, то це
можна сприймати як трагедію, що
насувається... Є, проте, і позитивна
демографічна тенденція: у західних регіонах,
що є більш україномовними, народжуваність
вища. Може, це нас урятує.
— На вашу думку, чому в Україні склався
такий парадокс — в україномовних
батьків виростають російськомовні діти?
— Ця справді дивна ситуація найбільше має
місце в Центральній Україні, зокрема в Києві.
Батьки розмовляють з дітьми українською, діти
ходять до українських шкіл, виростають — і в
середовищі ровесників спілкуються
російською, одружуються і створюють
російськомовні сім’ї. Це вписується в
загальний контекст домінування
російськомовного дискурсу, адже в ньому все
просякнуто більш чи менш виразною
перевагою російськомовності над
україномовністю. Для молоді
російськомовність є привабливішою,
видається витонченішою, елегантнішою,
інтелектуальнішою... Тому молодь, яка
орієнтується на сучасне, цікаве, свіже,
енергійне, активне, вибирає російську мову як
таку, що дає їй відчуття власної цінності, не
усвідомлюючи, що сама вона є об’єктом
русифікації.
Поділ між сферами української і російської
мови останнім часом почав стиратися, але все
одно він є. А гламур, який подобається
молоді, майже не постає в україномовному
оформленні. Не знаю, чи винна в цьому тільки
влада, але спостерігаємо якусь тотальну
шалену орієнтацію телебачення на
російськомовну гламурність. Мене, скажімо, це
дратує, але ж молоді подобається! Натомість
сфери україномовні виявляються
малопривабливими. У популярних
розважальних телепередачах українська мова
звучить штучно, вимушено. Щось там на
початку оголосять по-українському (як,
наприклад, Савік Шустер), а далі всі або майже
всі з полегшенням переходять на російську. А
це ще гірше, ніж якби передачі були цілком
російськомовні, бо підкріплює уявлення про
безпосередню перевагу російськомовного
дискурсу над україномовним.
Ще одне питання, над яким варто задуматися.
У нас є FM-радіостанції, які формують
молодіжну культуру, є провідні телеканали.
Чому ж досі немає такого популярного
телеканалу чи радіостанції, який би
пропонував привабливий для сучасної
молоді україномовний фрагмент культури?
Зрозуміло, що для цих речей потрібен капітал,
і я розумію, що цей капітал у нас переважно
проросійськи зорієнтований (попри відому
тезу про те, що капітал не має національності).
Але ж є й проукраїнський капітал, є велика
частина освічених і небідних громадян, для
яких український культурний продукт є
важливим. А в нас сфера україномовної
культури залишається дуже традиційною
(веснянки, писанки тощо), а ось того, чим
можна привабити сучасну молодь до
україномовної культури, немає.
Тепер ще й активно утверджується уявлення
про українське як насамперед або й виключно
російськомовне. Уже виросло покоління
молоді на Сході, Півдні, та й у Києві, для якої
уявлення про українське постає в
російськомовному оформленні. А
україномовне — це щось випадкове,
вторинне, додаткове, необов’язкове. У цьому
є небезпека, бо реальна україномовність
виявляється вимученою, нав’язаною. Це
простежується у всіх сферах, зокрема в освіті.
Вона в нас ніби україномовна, але часто-густо
— тільки формально. А закінчується урок чи
лекція — і всі переходять на російську,
причому і російськомовні, і україномовні.http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=208140&mainlang=ukr
Нагло врет.Даже если вспомнить тот факт что из двух возможных телевизионных каналов один был на украинском.Пригадаймо 70—80-ті роки ХХ ст., часи Брежнєва, коли українська мова публічно майже не функціонувала.
Да уж "забористый" текст, сразу чуЙствуется за плечами Кембридж.
Врет, конечно. Чуть ли не на каждом доме украинские буквы с человеческий рост.
Ух ты!! Я ещё помню этот трамвайчик и проспект назывался тогда Брест-Литовским...Врет, конечно. Чуть ли не на каждом доме украинские буквы с человеческий рост.
врет-то он врет, но даже тут выдает правду о современном состоянии мовы и о всех успехах украинизации.
Ганьба врунишкам!
💙💛
Якщо у свободи є ім’я. То це ім’я — Україна! © Урсула фон дер Ляйен
І що, навіть у інститутах викладали?? І було в Одесі безліч українських шкіл? І навалом було в кіосках Одеси україномовних часописів, і кіно крутили з українським дублюванням? А телеканал Ви згадали той, що 2-3 години на добу транслював місцеві новини та погоду??
Так Ви ж навіть у каптьорках розмовляли російською...
Такое ощущение, что ты все советские времена в какой-то далёкой загранкомандировке проспал...
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
В украиноязычных регионах были украиноязычные ВУЗы, а во всех остальных вступительные экзамены, по желанию, можно было сдавать на украинском, в Одессе украинских школ было гораздо больше, чем того требовало соотношение русско- и украиноязычных детей, но они считались престижными, пресса на украинском языке была не только в киосках - ее еще и принудительно заставляли выписывать, а по УТ-1 были и фильмы, и новости, и детские, и развлекательные программы, и все это исключительно на украинском языке. Поэтому не нужно так нагло и бессовестно врать молодым людям об ущемлении украиноязычных граждан в СССР, здесь есть достаточно живых свидетелей того, как решался языковый вопрос в УССР.
Нет, он врет совершенно сознательно и целенаправленно, прекрасно отдавая себе отчет в том, для чего ему и ему подобным нужна эта ложь. Чувствуется идеологическая подготовка советского замполита.
Вот тут дружище напрашивается интересный вывод Одесса не Украина! Украинский язык большинству Одесситов не нужен! Всё точка и по международным заклнам имеем право на него забить! По поводу школ меня украинским и абсолютно не нужным мне языком мучили на уровне русского! И это замедте в русскоязычном регионе!
Каждый день даже в русскоязычных школах Одессы,было два урока укр.мова и укр.лит-ра.Хотя их терпеть не могли учащиеся...
Bivaliu,а не пора ли Вам освободиться от наследия клятого коммунизьма?реальна україномовність виявляється вимученою, нав’язаною
А разве коммунисты способны на ложь?
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Замполиту без разницы, какую идеологию нести в массы. Вчера у власти были большевики - он нес их идеологию, сегодня нацисты - он несет их идеологию. Наступит всемирный халифат - он будет с таким же энтузиазмом славить Аллаха.
Тяжелое обвинение озвучено. Страшно подумать, даже в каптерках, в Одессе говорили по русски. Не говоря уже об университете.
Страшное падение.
Но в глубине львовских каптерок говорили (подпольно) по украински.
Як казав Ян У: "Пао чуй - кожному!"
Ваши права
Социальные закладки