Сообщение от
Реалист.
СИСТЕМА ДОКАЗІВ
Голодомор 1932–1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид «як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:
вбивство членів групи;
заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи;
умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;
заходи, розраховані на недопущення дітонароджування в середовищі групи;
насильницька передача дітей з однієї групи до іншої».
Голодомор 1932-1933 років відповідає ознакам геноциду згідно з цією статтею, передусім з її третім пунктом.
Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій влади полягала в:
1. Жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу.
2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:
масового «розкуркулювання» селян;
насильницького впровадження колективізації селянських господарств;
накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.
Перебуваючи в Харкові 17 і 18 листопада 1932 р., В.Молотов відпрацьовував згідно з одержаними від Сталіна інструкціями тексти двох постанов – ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УСРР від 20 листопада, які мали однакову назву – «Про заходи до посилення хлібозаготівель». У постановах містилися пункти про натуральне штрафування боржників по хлібозаготівлях м’ясом і картоплею (Джерело: «Колективізація і голод на Україні 1929-1933. – К., 1992. – С.549; Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С.250-251).
У звіті Сталіну від 8 грудня генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор вказав, що у хлібозаготівлях «найбільший результат дає застосування натурального штрафування». На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня за участю підручних Сталіна Л. Кагановича і П. Постишева голова уряду В. Чубар засвідчив, що недоліком хлібозаготівель є ігнорування натуральних штрафів як стимулюючого засобу. Такою була реальна ситуація з натуральними штрафами на кінець 1932 р. (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.284, 286; Командири великого голоду. – К., 2002. – С.317).
1 січня 1933 р. Сталін надіслав селянам України телеграму, в якій попереджав: «Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.) (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С. 308). Це означало, по-перше, що до боржників по хлібозаготівлях, у яких виявили хліб, мали застосовуватися найбільш суворі санкції («закон про п’ять колосків» передбачав розстріл або десятирічне ув’язнення). Це означало, по-друге, проведення подвірних обшуків, тому що тільки таким способом можна було знайти хліб. Сталін не вказував, які санкції чекали тих, у кого хліб не знайшли. У цьому не було й потреби, оскільки прийняті під його диктовку листопадові постанови ЦК КП(б)У і РНК УСРР передбачали натуральне штрафування у випадку відсутності хліба. Але селяни штрафувалися не лише м’ясом і картоплею. Сотні свідків голоду в один голос твердять, що у січні і в першій половині лютого на території України у селян забирали все продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть.
3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України шляхом:
позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;
заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);
наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;
оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій;
заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.
22 січня 1933 р. Сталін власноручно (автограф зберігся) написав директивного листа ЦК ВКП(б) і РНК СРСР (підпис голови уряду Молотова з’явився у передрукованому примірнику): «До ЦК ВКП і Раднаркому дійшли відомості, що на Кубані і Україні почався масовий виїзд селян «за хлібом» в ЦЧО, на Волгу, Московську обл., Західну обл., Білорусію». В листі вимагалося негайно заблокувати Україну і Кубань. (Джерело: Трагедия советской деревни. – Т.3. – М., 2001. – С.32, 635, 637). Відповідно до цієї директиви продаж селянам проїзних квитків на залізничних і водних шляхах припинявся. На ґрунтових шляхах за межами поселень з’явилися загороджувальні загони з чекістів, міліції та місцевих активістів.
На початку квітня 1933 р. в містах була відновлена вільна торгівля хлібом за підвищеними цінами, що розглядалася як додатковий канал постачання робітників і службовців (поряд з картковою системою). Ті з голодуючих селян, які ще могли пересуватися, приїжджали в найближчі міста і вистоювали у велетенських чергах довгі ночі, щоб купити 1 кг хліба (більше не давали в одні руки). 10 квітня з’явилася постанова Київського обкому, яка регулювала порядок комерційної торгівлі. В ній зазначалося: «З метою охорони міста від занесення інфекційних хвороб, зокрема, висипного тифу, вважати необхідним запровадити продаж квитків винятково за посвідченням по залізниці від станцій: Миронівки, Козятина, Бердичева, Фастова, Коростеня, Яготина, Умані, Гребінки, а також проміжних, до Києва» (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.486).
Кремль відрізав голодуюче українське село від Росії, Білорусії і міст в самій Україні з цілком очевидною метою: змусити вмирати тих селян, які вже не могли працювати в колгоспі, у себе вдома, а не на людях.
4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму «чорних дошок», що полягав у:
вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;
насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;
забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;
забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.
5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.
Теза про замовчування голоду не потребує документальних підтверджень внаслідок своєї очевидності. Навіть у суворо секретному діловодстві партійних комітетів тему голоду дозволялося порушувати тільки в «особливих папках» з особливим режимом зберігання. Це робилося, цілком зрозуміло, не з метою приховування інформації, а для того, щоб виключити можливість допомоги тим, кого влада прирекла на повільну смерть.
Наслідком таких спланованих дій став страшний Голодомор 1932-1933 років.
МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ ГЕНОЦИДОМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Історичний факт Голодомору 1932-1933 років в Україні визнали близько 70 країн світу, у тому числі парламенти 10 країн визнали його актом геноциду (США, Канади, Естонії, Аргентини, Австралії, Італії, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі). Своє ставлення до цієї трагедії висловили також Іоанн Павло II та Генеральний директор ЮНЕСКО К.Мацуура, які у 2003 році надіслали на адресу Українського народу відповідні послання у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору.
Пам'ятники або пам'ятні знаки жертвам голодоморів в Україні встановлено у низці країн світу – Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії (Тюмень), США (Вашингтон Чикаго, Клівленд), у процесі встановлення – пам'ятні знаки на території Канади, США та Угорщини.
Важливим у політичному плані результатом проведеної роботи стало ухвалення 58-ю сесією ГА ООН «Спільної заяви з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні», яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН. Співавторами Спільної заяви (а по суті – Декларації) стали 36 держав-членів ООН, у тому числі Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменистан, Тимор-Леште, Узбекистан, Україна та Ямайка, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн - членів ЄС та 10 країн – нових членів ЄС. При цьому жодна з решти країн-членів ООН не висловилася проти. Вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-1933 років як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, неурядові організації, фонди і асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії.
Важливим також є те, що співавтором заяви виступила Російська Федерація, яка, по суті, вперше на державному рівні визнала факт Голодомору, його масштаби та наслідки для Українського народу.
Надзвичайно важливими для міжнародного визнання Голодомору геноцидом стали Висновки Спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні, ухвалені ще 1988 року.
Найважливішими з них є такі:
«1. Немає сумнівів, що велика кількість населення Української РСР та Північної території Кавказу померли від голоду протягом 1932-33 років через Голодомор, спонуканий людьми шляхом конфіскації врожаю 1932 року Радянською владою.
2. Жертви українського Голодомору налічують мільйони осіб.
3. Офіційна заява Радянської влади про «диверсію куркулів», яка стала причиною усіх «труднощів» протягом Голодомору, не має підстав.
4. Голодомор не був, як часто заявлялося, пов’язаний з посухою...»
«…7. Неспроможність Радянської влади в Україні виконати граничні норми поставок зерна змусила її вжити надзвичайно жорстоких заходів, аби забрати у селян максимальну кількість зерна.
8. Восени 1932 року Сталін використав цю спонукану «кризу поставок» в Україні як привід для зміцнення свого контролю в Україні, а також для ще більшого посилення заходів по конфіскації зерна.
9. Голодомор в Україні в 1932-1933 рр. був наслідком максимальної конфіскації сільськогосподарських продуктів у населення села.
10. Представники влади, які відповідали за заходи щодо конфіскації зерна, також жили в страху покарання.
11. Вже в кінці 1932 року Сталін знав, що в Україні люди помирали від голоду.
12. В кінці 1932 року Сталін використав «слабкість» української влади в зборі зерна для ще більшого зміцнення свого контролю над Комуністичною партією України і дав наказ для дій, які ще більше погіршили ситуацію і довели до максимуму людські втрати.
13. Постишев мав подвійні повноваження від Москви: збільшити конфіскацію зерна, і тим самим збільшити Голодомор в Україні, та знищити новітні національні самопрояви, які були до того часу дозволені українцям владою СРСР.
14. Голодомор також мав місце і в басейні ріки Волга та на території Північного Кавказу, але такі наслідки і масштаби, як в Україні, він мав у місцевостях, де проживали етнічні українці.
15. Робилися заходи не допустити переїзд голодуючих в регіони, де харчі були більш доступні.
16. Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932-33 роках...»
за матеріалами Інституту історії України НАН України
Тема: 
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки