|
№ 55
СЕКРЕТНОЕ СПЕЦСООБЩЕНИЕ ЗАМЕСТИТЕЛЯ НАЧАЛЬНИКА ОДЕСЬКОГО ОБЛАСНОГО ОТДЕЛА ГПУ
КАМИНСКОГО ПРЕДСЕДАТЕЛЮ ОДЕССКОЙ ОБЛАСТНОЙ КК РКИ КОНИКУ
О СЛУЧАЯХ ОПУХАНИЯ РАБОЧИХ ОТ НЕДОЕДАНИЯ ПО ГОРОДУ ХЕРСОНУ
15 марта 1933 г.
В нашем спецсообщении за № 151981 мы сообщили о зарегистрированных случаях опухания рабочих отдельных предприятий города Херсона от недоедания.
Полученные за последние дни данные из Херсонского горотделения ГПУ говорят о значительном увеличении числа заболеваний "дистрофией". По этим данным на 10 марта сего года зарегистрировано по городу Херсону до 400 случаев опухания от недоедания, причем больше всего случаев опухания зарегистрировано среди рабочих завода им.Петровского, Консервстроя, среди рабочих-строителей и Обозного завода.
На 1 января сего года только по заводу "Петровского" было зарегистрировано 103 случая опухания. Количество случаев опухания от недоедания особенно увеличилось за последнюю декаду февраля месяца, что видно хотя бы из того, что на 21 февраля сего года число рабочих с явлением опухания достигло только 25 случаев.
Из проверки зарегистрированных 25 случаев на 21 февраля видно, что опуханию от недоедания подвержены также частично и квалифицированные рабочие завода. Так, например, по производственному стажу указанное число рабочих завода им.Петровского распределяется таким образом: с производственным стажем от 1 до 3 лет - 5, с 3 до 5 лет включительно - 8, с 6 до 10 лет - 7, с 10 до 25 лет - 5. По получаемой заработной плате они распределяются следующим образом: свыше 200 рублей - 2 человека (250-274 рубля), от 150 до 200 - 9, от 120 до 150 - 6, от 100 до 120 - 3 и только 5 человек зарабатывают в месяц меньше 100 рублей. Из всех перечисленных 25 случаев чернорабочих имеется только 4 человека.
Увеличение количества случаев опухания, как по заводу Петровског", так и по остальным предприятиям, является результатом значительного ухудшения общественного питания и продовольственного снабжения рабочих.
В столовой завода "Петровского" за последнее время калорийность отпускаемых обедов значительно пала. Стандартные обеды, отпускаемые в этой столовой по цене 50 копеек, содержат в себе от 360 до 400 калорий. Обеды, отпускаемые по поблюдной системе, также не имеют необходимой калорийности. Причины низкого качества обедов заключаются в том, что в течение последних 4 месяцев отсутствуют крупы, растительное масло и картофель, а на приготовление обедов отпускается весьма незначительное количество жиров. Обеды готовятся почти исключительно из соленых овощей, запас которых также уже на исходе.
За февраль месяц рабочие завода Петровского совершенно не получили индивидуальный продуктовый паек, который обычно выдается из закрытого заводского кооператива. Не выдачу пайка объясняют отсутствием оборотных средств для децентрализованных заготовок и неполучением продуктов в централизованном порядке.
Заработная плата по этому заводу также не выполняется своевременно. На сегодняшний день еще не выплачена зарплата за вторую половину января, в то время как 1 марта сего года уже наступил срок выплаты зарплаты за первую половину февраля.
Все эти моменты, а также наличие случаев заболевания среди рабочих, вызывают резкое недовольство последних, среди которых можно слышать следующие разговоры: "…Посмотрите на наших рабочих - у большинства пухлые глаза и лица, когда же обратят внимание на рабочих нашего завода?…" Наблюдается также на этой почве усиление активности антисоветского элемента на предприятии, который старается использовать затруднения для своей антисоветской агитации.
Так, например, рабочий завода Петровского Копунько Иван среди рабочих заявил: "…Пока существует советская власть, весь рабочий класс может рассчитывать только на голодовку…"
Другой рабочий сборочного цеха, Черный, говорил: "…Рабочий пухнет с голоду. Не было еще в истории случая, чтобы было больше умерших, чем новорожденных, а за первую пятилетку мы это имеем…"
Профессиональными местными и советскими организациями приняты меры к облегчению положения рабочих, подверженных опуханию, путем выдачи им пособий, специальных пайков, прикрепления к диетическим столовым и т.п.
Принятыми Горотделением мерами частично улучшены обеды, изготовляемые для рабочих в столовых завода Петровского, Консервстроя и Обозного завода.
Зам.начальника Одесского Облотдела ГПУ
Каминский
Помощник начальника СПО
Симхович
ГАОО, ф. Р-710, оп. 2, д. 2 лл. 26-28.
А это снова,извините- на КАКОМ языке?
Судя по качеству исполнения документов- новоделы..с Малой Арнаутской..производства выпускников какого-нибудь заборостроительного ПТУ.. А то,что свидомая братва архивные номера "от фонаря" лепит без зазрения совести- доказывалось уже неоднократно..
Аристократы. Да. И документик имеется.))))
Декрет об уничтожении сословий и гражданских чинов
11(24) ноября 1917 г.
Ст. 1. Все существовавшие доныне в России сословия и
сословные деления граждан, сословные привилегии и ограничения,
сословные организации и учреждения, а равно и все гражданские
чины упраздняются.
Ст. 2. Всякие звания (дворянина, купца, мещанина,
крестьянина и пр.), титулы (княжеские, графские и пр.) и
наименования гражданских чинов (тайные, статские и проч.
советники) уничтожаются и устанавливается одно общее для всего
населения России наименование граждан Российской Республики.
Ст. 3. Имущества дворянских сословных учреждений немедленно
передаются соответствующим земским самоуправлениям.
Ст. 4. Имущества купеческих и мещанских обществ немедленно
поступают в распоряжение соответствующих городских
самоуправлений.
Ст. 5. Все сословные учреждения, дела, производства и архивы
передаются немедленно в ведение соответствующих городских и
земских самоуправлений.
Ст. 6. Все соответствующие статьи доныне действовавших
законов отменяются.
Ст. 7. Настоящий декрет вступает в силу со дня его
опубликования и немедленно приводится в исполнение местными
Советами рабочих, солдатских и крестьянских депутатов.
Настоящий декрет утвержден Центральным Исполнительным
Комитетом Советов рабочих и солдатских депутатов в заседании
10 ноября 1917 г.
Подписали:
Председатель Центрального Исполнительного Комитета
Я.Свердлов.
Председатель Совета Народных Комиссаров
Вл.Ульянов (Ленин).
Управляющий делами Совета Народных Комиссаров
В.Бонч-Бруевич.
Секретарь Совета Н.Горбунов.
Намір Сталіна нищити українців
Тепер можемо приступити до другої частини встановлення геноцидної природи голодомору - до розгляду інтенції Сталіна нищити голодом українських селян саме за національною та етнічною ознаками.
Сталін не був байдужим до національного питання. "Знаменитий грузин", як Ленін називав його ще до революції за обізнаність у національних справах, справді добре відчував національний фактор у політичному житті. У Леніна майбутній генсек заслужив на похвалу тим, що виступав за унікальну й унітарну всеросійську с.-д. партію (без права на окремі чи, навіть, автономні соціялістичні партії для національних меншин) та за збереження єдности країни після соціялістичної революції. Зрусифікований кавказець розумів відношення до національного питання з боку домінуючої російської нації та поневолених меншин. Він краще за свого вчителя бачив пов'язання національних прагнень народів багатоетнічного СРСР з їхніми соціяльними та політичними інтересами. Йдучи слідами Леніна, Сталін бажав використати національні почуття меншин для революції, але не допустити їх до руйнування уже існуючих багатоетнічних держав. Будучи свідомим загрози для єдності псевдо-федеративної імперії, якою став Радянський Союз, він навіть виступав проти союзної фасади, якою Ленін хотів осідлати (і врешті осідлав) унітарну державу під владою партійної диктатури.
Доречним в аналізі сталінського ставлення до національної проблеми та пов'язання її з селянством є його промова перед югославською комісією Виконкому Комінтерну 30 березня 1925 р. про національне питання в багатоетнічній Югославії36. Покликаючись на досвід большевиків, Сталін повчав югославських товаришів з двох тем: а) використання національного питання в революційнім русі, та б) пов'язання національного питання зі селянським.
Югослави недооцінювали "внутрішньої сили національного руху" і не розуміли "глибоко народного, глибоко революційного характеру національного руху", твердив Сталін. Для успішного використання національного питання у революційному русі, "обов'язково повинен бути уведений в національну програму спеціяльний пункт про право націй на самовизначення аж до державного відділення". Щоб югославські комуністи не прийняли ці слова як підтримку хорватському та словенському сепаратизмові, Сталін пояснив, що "право на відділення не треба розуміти як обов'язок, зобов'язання відділитися [курсив Сталіна]". Національні проблеми можуть бути вирішені лише соціялістичною революцією, і тоді міжнаціональні відносини можуть прийняти різні форми. "Нація може скористатися з цього права [самовизначення], але вона може і не скористатися ним", додав промовець, пояснюючи: "в результаті перемоги радянської революції в Югославії, цілком можливо, що деякі національности не захочуть відділитися, аналогічно до того, як це сталося у нас у Росії". Сталін не розвивав теми про "бажання" неросійських народів не відділятися від більшовицької Росії і не описував ролі більшовицької партії у сприянні цьому "рішенню". Югославські комуністи повинні були самі зрозуміти суть самозаперечності ленінського права на національне самовизначення, ціль якого полягала в тому, щоб до революції запобігти поділові російського соціялістичного руху за національною ознакою та не допустити розпад багатоетнічної держави після революції. Діалектичний підхід до національного самовизначення мав служити югославським комуністам демагогічним кличем для притягнення в їхні ряди національних меншин для повалення існуючого режиму та творення унітарної держави після її тріюмфу, як це й сталося на батьківщині Сталіна.
Критикував Сталін югославських комуністів і за те, що вони не хотіли "розглядати національне питання як питання по суті селянське". "Немає сумніву", твердив Сталін, що "основу національного питання, його внутрішню суть все ж таки становить питання селянське. Саме тим і пояснюється, що селянство представляє основну армію національного руху" [мій курсив - Р.С.]. Соціяльна роль селянства була нерозривно злучена з її національними потребами, а тому, що селяни чисельно переважали в аграрних країнах, то національне питання там ставало селянським питанням. Сталін дальше уточнює, що національне питання - "не аграрне, а селянське, бо це дві різні речі. Абсолютно правильно, що національне питання не можна ототожнювати зі селянським, бо окрім селянських питань, національне питання включає в себе ще питання національної культури, національної державности та інше." Завважимо, що справді, з одного боку, життя селян не можна звести лише до їх економічних інтересів, а з другого боку - виходячи поза економічні рамці, селянські зацікавлення зливаються з культурним і державницьким прагненням інших класів тої ж національності.
Сталінське повчання югославам помагає збагнути його менталітет та поведінку супроти українських селян та українців взагалі, бо за ті роки його погляди і наміри щодо національного питання не змінилися. Націям, які після російської революції не зуміли захистити свою незалежність, Москва додала, до ілюзорного права на національне самовизначення, більш реальну коренізацію, яка в українському контексті згодом виповнилася обмеженою українізацією. Особливо за керівництва старого більшовика Миколи Скрипника, Комісаріят освіти УСРР попровадив динамічну політику українізації шкільництва й адміністрації в Україні та надав культурну допомогу восьми мільйоновому українському населенню в РСФСР. Приплив сільського населення помагав українізувати зросійщені міста. Українською ставала Кубань, заселена на дві третини етнічними українцями, батьківщина нащадків запорізьких козаків, які 1918 року створили українофільську Кубанську Раду. УСРР ставала "П'ємонтом" не лише для українських земель у Польщі, Чехословаччині та Румунії, але також і для прикордонних районів РСФСР.37 Сталін пильно спостерігав за цим новим розвитком українського національного відродження тепер уже в умовах компартійного будівництва соціялістичного суспільства, яке набирало небезпечного розгону серед українського селянства в Україні та РСФСР. Сталінська "революція згори" не могла не охопити також і національне питання. Влітку 1932 р., коли Сталін уже зломав українських селян як незалежних хліборобів і розв'язав "аграрне питання", залишилося знищити їх як "основну армію національного руху", щоб врешті розв'язати "національне питання", не допустити до повного розвитку самостійної української культури та незалежної української держави.
11 серпня 1932 р., передбачаючи опозицію не лише селян, але й українських кадрів до закону, впровадженого чотири дні перед тим про "п'ять колосків", Сталін пише до Кагановича: "Якщо не візьмемося тепер за виправлення положення в Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Пілсудський не дрімає, і його агентура на Україні багато разів сильніша, ніж думає Реденс або Косіор."38 Сталіна турбує непевність п'ятсоттисячної української компартії, в якій "немало гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, прямих агентів Пілсудського". Він перестерігає: "Як тільки справи погіршають, ті елементи негайно відкриють фронт внутрі (і поза) партії, проти партії." Щоб втримати УРСР, Сталін пропонує перетворити її "у найкоротшому часі, у правдиву твердиню СРСР". Каганович відповідає: "Я вповні згідний з Вашою оцінкою стану справ на Україні. [...] Теорія, що ми, українці, невинно постраждали, створює взаємну поруку не лише у середній ланці, але і на верхах. [...] Ви також маєте рацію, зв'язуючи питання [української ситуації- Р.С.] з міжнародним становищем, з роботою Пілсудського та крайної небезпеки такого самопливного стану і слабої ідейної войовничості з гнилістю і безпринципністю."39 Насправді, і Сталін і Каганович добре знали, що польські та петлюрівські агенти уже були викриті і заарештовані, і деяка загроза, яка могла існувати з боку Польщі на початку колективізації, уже минула, доказом чого був договір з Польщею про ненапад, підписаний СРСР 25 липня 1932 р.40 Небезпека могла виринути, лише якщоб передбачений голод (натяк на це у сталінських словах: "як тільки справи погіршають") зміг би з'єднати з голодуючими селянами загрожені кадри КП(б)У. До такого альянсу Сталін не допустив: лояльність адміністраційної вертикалі він утримав терором, а потенційну армію національного руху фізично знищив голодом.
Два недавно опубліковані документи яскраво свідчать про те, що у війні радянської держави проти селянства Сталін використав режимом викликаний голод в інтенції нищення українців. 14 грудня 1932 р., коли голод уже косив з розгоном українських хліборобів, Сталін і Молотов підписали постанову Ц.К. Компартії та Ради Народних Комісарів СРСР, яка кидала безпосередньо на українізацію усю вину за труднощі у заготівлях збіжжя в Україні та на Північному Кавказі.41 Через брак пильности місцевих парторганізацій України і Північного Кавказу в багатьох районах "контрреволюційні елементи - куркулі, бувші офіцери, петлюрівці, прихильники Кубанської Ради та інші, зуміли проникнути в колгоспи в якости предсідників або впливових членів правління, бухгалтерів, комірників, бригадирів молотарок і [...] намагаються організувати контрреволюційні рухи, саботаж хлібозаготівель, саботаж сівби." Тому, "ЦК ВКП(б) і РНК СРСР зобов'язують ЦК КП(б)У, Півкавкрайком, РНК України і крайвиконком Півкавкрайкому рішуче викорінити ті контрреволюційні елементи шляхом арештів, замкнення в концтаборах на довший час, не зупиняючися перед застосуванням вищого ступеня покарання проти найбільш злісних з них." Найбільше шкідливими були "саботажники з партійним квитком в кишені", проти яких вимагалися суворі репресії, 5-10 років ув'язнення в концтаборах або розстріл.
Винуватою була українізація: "замість правильного більшовицького проведення національної політики в деяких районах України, українізація проводилась механічно, без огляду на конкретні особливості кожного району, без ретельного добору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазно-націоналістичним елементам, петлюрівцям тощо творення своїх легальних прикриттів, своїх контрреволюційних осередків та організацій." В Україні українізація не була вповні зірвана, але направлена на правильні, большевицькі рейки. Кремль доручав українській владі "звернути серйозну увагу на правильне перепровадження українізації", "вигнати петлюрівські і інші буржуазно-націоналістичні елементи з партійних і радянських організацій, дбайливо підбирати і виховувати українські большевицькі кадри, забезпечити систематичне партійне провідництво і контроль за переведенням українізації". Українізація мала повернути на своє первісне завдання - укорінити в Україні унітарну большевицьку владу, а не давати привід до національного відродження.
Ще гірша доля чекала українців Північного Кавказу та решти СРСР. Проти них був зорганізований повний національний погром. Звинувачення були тяжкі: "легковажна, не згідна з культурними інтересами населення, не більшовицька 'українізація' [лапки документа] майже половини районів Північного Кавказу за цілковитої відсутності контролю за українізацією школи та друку з боку краєвих органів, дала легальну форму ворогам Радянської влади для організації опору заходам і завданням Радянської влади з боку куркулів, офіцерів, реемігрантів-козаків, учасників Кубанської Ради тощо." За кару було постановлено виселити жителів Полтавської станиці і заселити її "добросовісними колгоспниками-червоноармійцями", передавши при тому всі землі, зерно та інвентар виселенців.42 Врешті, Москва скасовувала попередню політику українізації і запроваджувала повну русифікацію українців Північного Кавказу: "Негайно перевести на Північному Кавказі діловодство радянських і кооперативних органів 'українізованих' районів, а також всі газети і журнали з української мови на російську, як більше зрозумілу для кубанців, а також підготовити і перевести до осені викладання у школах на російську мову." До того часу мав бути перевірений і поліпшений склад робітників шкіл в "українізованих" районах.
Наступного дня ЦК та РНК ухвалили припинення українізації у решті СРСР.43 Постанова рішуче засудила "окремі виступи українських товаришів про обов'язкову українізацію цілої низки районів СРСР (наприклад, у Далекосхідному краї, Казахстані, Середній Азії, Центрально-Чорноземній області тощо)". Такі виступи можуть лише іти на руку "тим буржуазно-націоналістичним елементам, котрі будучи вигнані з України як шкідливі елементи, проникають у заново українізовані райони і ведуть там розкладницьку роботу." Постановлялося доручити відповідним локальним чинникам "негайно припинити дальшу українізацію в районах, перевести всі українізовані газети, друкарство і видання на російську мову і з осені 1933 року підготовити перехід шкіл і навчання на російську мову." Прийшов повний розгром українського життя у РСФСР: частину фізично нищив голод, решту піддав русифікації сталінський режим.
Другий документ був кульмінаційним етапом заборони хліборобам України і Північного Кавказу виїжджати у пошуках хліба до краще забезпечених районів СРСР. У листі до Кагановича 18 червня 1932 р. Сталін писав, що "не зважаючи на непоганий урожай, декілька врожайних районів на Україні, опинилися в стані руйнування і голоду", хоча відповідальність за це лихо склав на помилкове застосування заготівельної політики місцевими органами влади. "Результати тих помилок", продовжував генсек, "відбиваються тепер на посівній справі, особливо в Україні, при чому декілька десяток тисяч українських колгоспників все ще роз'їжджають по всій європейській частині СРСР і розкладають нам колгоспи своїми скаргами і скиглінням."44 В цьому листі бачимо єдине відоме визнання Сталіном голоду в Україні. Лист показує поінформованість Сталіна щодо довготривалого виїзду українських селян по хліб до Росії, та про те, що вони шукали порятунку не лише у російських містах, але й по селах. Радянська влада старалася перешкоджати цим виїздам, але вони продовжувалися, бо селяни знали, що продовольча ситуація була багато краща в Росії. Про це свідчать численні листи до редакції "Известий ЦИК СССР и ВЦИК".45 "Сьогодні я читав в газеті 'Известия'," пише анонімний автор з Конотопу, "про те, що Бернад Шоу не бачив голодуючих дітей.46 Я ж проїхався від Одеси до Москви і видів на всіх станціях України тисячі дітей, опухлих від голоду, які хмарами обступають пасажирів. І у нас вистачає нахабности в центральному органі запевняти кого-небудь, що в нас усе гаразд! Замість писати, краще б організували комісію для подання допомоги голодуючим дітям України." Виїзди продовжувалися, і врешті Сталін рішив поставити їм кінець.
22 січня 1933 р., від імені Сталіна і Молотова, була розіслана директива відповідним партійним і урядовим чинникам України, Білорусі та прикордонних з Україною районів РСФСР.47 Сталін повідомляв про нові масові походи селян "по хліб" (лапки в документі), з Кубані та України у Центрально-Чорноземну область, Поволжя, Московську область, Західну область i Білорусію. генсек не сумнівався, що "цей виїзд, як і виїзди з України минулого року, організовані ворогами радянської влади, есерами и агентами Польщі з метою агітації 'через селян' у північних районах СРСР проти колгоспів і радянської влади в цілому"48. генсек нарікав, що минулого року "партійні радянські та чекістські органи України прогавили цей замір ворогів Радянського Союзу", і сказав, що в цьому році не сміє бути допущена подібна помилка. Щоб зупинити втечу голодуючих землеробів з України і Кубані до сусідних регіонів, краще забезпечених харчовими ресурсами, Сталін наказує владним структурам України і Північного Кавказу не випускати своїх селян, а властям сусідних регіонів "арештувати всіх 'селян' України і Північного Кавказу, що пробиралися на північ і, після виокремлювання контрреволюційних елементів, повертати решту на місце їх проживання". Наступного дня директива з Москви була переслана з Харкова до обласних центрів України за підписами секретаря ЦК КП(б)У М. Хатаєвича та Голови РНК УССР В. Чубаря з дорученням від першого "Південному [українському - РС] гПУ негайно дати знати всім залізничним станціям про припинення продажу квитків за межі України селянам, як не мають посвідки райвиконкомів на право виїзду або промислових і будівельних державних організацій про те, що вони завербовані на ті чи інші роботи за межі України." 25 січня секретар крайкому ПККрая Б. Шеболдаєв післав своїм підлеглим аналогічні та ще більш детальні директиви.
Майже одночасно зі сталінською директивою до Кремля прийшли звіти з України та ПККрая.49 Балицький повідомляв, що в Україні масовий виїзд селян почався в кінці грудня 1932 р. Виїзди зареєстровані у 74 районах, 721 селі, 228 колгоспах. Виїхало 31.693 особи: з Харківської області - 20.129, з Київської - 6.576, з Одеської - 3.447, з Чернігівської - 1.541. Перевірка вузлових станцій показала продаж квитків на поїзди далекого прямування. За січень станція Лозова продала 16.500, а станція Суми - 15.000 таких квитків. Для припинення втечі зі села гПУ на початку січня арештувало 500 злісних підбурювачів виїздів. Євдокімов повідомляв, що розвинув заходи проти виїздів хліборобів ще з листопада, організував "кордони на головних шляхах руху втікачів". Було арештовано 11.774 особи транспортним відділом та 7.534 - іншими органами. Пізніші зведення інформацій показували, що за шість тижнів від Сталінської січневої директиви ОгПУ заарештувало 219,460 осіб, з них частину покарано на місці, а 186,588 повернено до сіл умирати з голоду.50 Ця акція була скерована проти населення України і Північного Кавказу, особливо Кубані. Подібної репресіі для селян у інших регіонах РСФСР та БРСР не було.51
Жертви i свідки української трагедії були свідомі, що Сталін нищив українську націю. Правильно пише український історик, що події "справили шокове враження на українське суспільство, породивши в частині його тверде переконання в тому, що людомор 1933 р. - не просто 'помилка' у 'господарських розрахунках', а цілеспрямована акція комуністичної влади проти українців"52. Сучасники говорили, що саме "на Україні голод, селяни умирають, а ті що зберегли життєздатність розбігаються, виїжджають у другі райони СРСР", а "всі ті лиха спадають на українського селянина і випливають з політики партіі і Радянської влади. [...] Український народ буквально гине від голоду, населення вимирає цілими селами, положення безвихідне"53. Італійський консул в Харкові зрозумів Голодомор, як знищення української нації. У звіті з 31 травня 1933 р. він писав: "Мої висновки: сучасне лихо приведе до російської колонізації України. Колонізація перетворить етнографічний характер України. В можливо недалекому майбутньому уже не можна буде говорити про Україну, ані про український народ, ані навіть про українську проблему, тому що Україна стане фактично російським регіоном."
Роман Сербин
Роман Сербин
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B8%D0%BD,_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD(род. 1939, с. Викторов, ныне Галичского района Ивано-Франковской обл., Украина) — канадский историк и политолог украинского происхождения, профессор (в отставке с 2002 г.) истории России и восточноевропейской истории, Квебекский университет (Монреаль). Эксперт по политике Украины, нередко выступает со статьями и комментариями по украинской истории и современным политическим событиям. В годы войны его семья бежала в Германию, затем в 1948 году в Канаду. Наибольшую известность получил как исследователь проблемы Голодомора (одним из своих идейных предшественников считает Ф. Пигидо, к книге которого написал предисловие)
Устал от всех… Хочу пожить немного один. [I](с) изобретатель водородной бомбы[/I]
Социальные закладки