Тема: 
А что обозначает украинское слово "шопка"?Сообщение от Olivi@
| ||
А что обозначает украинское слово "шопка"?
Спостерігаючи, як наповнювалися кандидатами на вибори списки від партій ліку яким немає, як наповнювалися членами територіальні виборчі комісії побачив безліч молодих облич. Але яких! Готових на все. На все, що замовить гопницька босота. І чорнобриві і чорновусі - всі готові буквально на все. Де й поділися ті просвітлені обличчя 2004... Ресурс підлості в нашому суспільстві виявився величезним. І орди орків вже на порозі. Благо Міністерство освіти кидає всі сили в особі свого блискучого міністра на подальшу деморалізацію українців, коли мова - ніщо, коли історії немає і не було.
Хто в цьому винен? Та всі ми. І тим, що робили з 2004 по 2009, і тим, як виховували дітей з 1991 по 2010, коли "вже було можна", і як вчили братів та сестер своїх незрячих.
Але маємо, те, що маємо, - заражених цинізмом і гопництвом, що готові за мізерну плату "пособничать" в утвердженні суспільства, що не має жодної перспективи.
То що ж робити? Як на мене, то починати все спочатку. Мордор все одно впаде. Просто життя свого шкода - в нормальному суспільстві нам, принаймні мені, вже не жити. Починати з речей дуже простих і наївних.
І найнаївнішою річчю в спроба змінитися чи втриматися самому. Поставити експеримент над самим собою. Не подумайте, що маєте стати святими чи святошами. Чи, що я є таким. Але хоча б людьми з тверезим але не цинічним розумом.
Для мене таким наївним експериментом стала участь у цій самій виборчій кампанії. мене вразив результат попередньої виборчої кампанії. Вразив - бо тоді був вибір. Ще був. Було багато варіантів. Не все зводилося до двох Панів і однієї Пані. Однак народ тупо посунув у напрямку цього відпрацьованого з огляду історії і перспективи матеріалу. І закрив перспективу самому собі.
А найбільше мене вразила позиція Анатолія Гриценка, який свідомо взяв на себе роль камікадзе, почавши говорити просту правду не особливо стараючись сподобатися народу. Тут важливе саме - "не особливо стараючись сподобатися народу". Та ще й оголосивши себе "першим непрохідним". Явно всупереч всім настановам горезвісних політтехнологів. Очевидно розумів - народ правди не хоче. Чи точніше - народ до правди не готовий. До колисанок - так, готовий. Колисанок і від наших і від ваших. А до жорсткої правди - ні.
І наш мудрий та добрий народ уділив йому 1,2%. Іншим Інакшим теж далеко від лідерів.
Саме такий результат спровокував і мене провести експеримент, наскільки можна розраховувати саме на усвідомлений вибір. Нехай не Громадянської позиції Анатолія Гриценка, а взагалі. Тобто на кого можна все таки розраховувати на далеку перспективу. Не на перспективу хапка, земельної ділянки чи привітізілова.
Якоюсь відповіддю став дивний ріст рейтингу партій і кандидатів від партій, які сміливо можна назвати віртуальними. Вони по-простому обвішали все моє місто гламурними подобизнами свого політичного боса з Києва - і все. Рейтинг почав рости. Причому партія, яка взагалі ну палець у палець не вдарила за всю історію свого існування і повністю може всістися не те що на канапі, але й в одному фотелі. Зрештою таких віртуалій багато. Не перелічуватиму у розрахунку на тверезий розум читачів.
Отож гіркоти в усвідомленні, яким є ти особисто і народ, до якого ти належиш чимало. І це відчувається в певній "образі" тих, хто розуміє і бачить в який глухий кут заганяють і самих себе, і всіх нас всі ці орки. Не буду їх засуджувати - розумію. Людина все ж залишається людиною і має право на печаль з цього приводу.
Але собі я вирішив не давати права на песимізм. Може саме в цьому сьогодні і є та громадянська позиція, якої так мало в нашому суспільстві. Мусимо готувати і відкривати нові перспективи. Мусимо брати участь у грі з відомим програшним результатом, який влаштували сьогодні в Україні. І йти та голосувати і розширювати вибір. Попри все він все ще є. Може не всюди, але є. Так само, як є й інші камікадзе, які разом з тим самим Гриценком чи кимось іншим пробують дати народу вибір.
це вибірка, до того, що говорилось про кандидатів.......я з автором частково згідна
От англ. шоп...(мини-маркет, батискаф)
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
це різдвяне представлення героїв Біблії - народження Христа. лялькові герої біля ясел...можуть бути і рухомими. часто ставляться в європі. бувають і маленькими і на повний зріст. погугліть - стане ясно. а що в Росії на Різдво в церквах не ставлять ? в деяких містах і на площах є, і в установах
А как же традиции и борьба за чистоту языка?
вот вот, именно этот человек среди молодежи - не авторитетен. перебор....все понимают. я с журналистами и студентами общалась. все знают, что так действовать некорректно. хоть и многие уважают героев УПА, но не так же! надо взаимоуважение. в одной стране жить. одними дорогами ходить. общий бизнес у многих. проживают и там и там.....этот образец пещерной русофобии кандидата в мэры Львова от "Свободы" стоит все же процитировать:
Но сегодня мы не говорим только о политике и о выборах, мы говорим о войне. Какой войне? Той самой войне, которую они вели против нас в 30-40 годах, когда они пришли сюда, чтобы забрать нашу землю, чтобы забрать наш язык, чтобы нас депортировать и морить голодоморами.
Они - потомки тех самых "освободителей с георгиевскими ленточками" - сегодня ведут против нас ту самую войну. Я хотел бы передать им наш пламенный бандеровский привет и напомнить, что Львов не продается, а львовяне не сдаются. Они думают, что мы будем по лесам прятаться, бегать? Это они будут от нас бегать по улицам Львова
Однажды мы победили советских - победим и донецких!
напрасно все же ПР заигрывает с нациками на ЗУ.. никогда они ее не признают, а хлопот могут доставить..
да и свой электорат отвернется, если не уже.
мало того что в одессе мусолят вопрос федерализации, так там - вот такой. ни те ни те не правы....
Последний раз редактировалось nikmar; 26.10.2010 в 15:23.
А как Вы думаете, почему?
«ШОПКА» (польск. Szopka, букв. — вертеп) — одна из старейших форм польск. нар. т-ра кукол. Получила распространение в период средневековья. «Ш.» зародилась как часть богослужения зап. католич. церкви (в 16 в. возник обычай ставить в рождественские праздники в церквах ясли с деревянными фигурками, изображавшими персонажи евангельской легенды о рождении Христа)
на одещині, розмовляючи української можна почути повно русизмів (в селах взагалі 50/50 русифікована українська), там, діалекти - опольщені. в розмовній мові повно польських слів.
який батискаф 4 століття тому назад??????
а от вертепом вже називають театралізоване дійство....щоб якось відрізнити вживають 2 слова. а як правильно російською? коробочка з яслами? чи різдвяний макет?
от якби дослівно розкласти було " шоп " та "ка" - можна сказати магазин та машина?))
На жаль, абсолютна більшість народу України ніколи не зрозуміє , що ми всі- мешканці і Сходу , і Заходу, і Півдня - В ОДНОМУ ЧОВНІ , яким керують " жалкие, ничтожные человеки", яких ми самі вибираєм. Ну, "Кто виноват?" ясно, а "что делать?" в кінці кінців.
Насколько мне известно, то в православной традиции никакие скульптуры не используются, а на Рождество ставится елка с украшениями. Вертеп (пещера) - это производная католической традиции.
Ну и кто виноват?
Именно эти перекошеныеи показывали по ТВ. И вообще, как надоел этот "надрыв"... А Табачник пока единственный адекватный министр просвещения за все 19 лет существования страны Украина.просвітлені обличчя 2004
Лодки (похоже) не одна, а две или три, только поставленные друг на дружку...вот и не идет ровно (а нужно, наверно, как катамаран или тримаран рядышком закрепить...)
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Ясно. Благодарю.
Если бы нашу землю активно не украинизировала советская власть, украинизмов было бы намного меньше.
По-русски так и называется.
ВЕРТЕП, –а, м.
2. Большой ящик с марионетками — место кукольных представлений на библейские и комические сюжеты (стар.).
елка = это потом.вы б еще Деда Мороза к Рождеству прицепили......специально для вас (если вы в школе не учили традиций народов и небыло урока религиознавства или народознавства - у меня были
Заранее приношу извинение за длинную цитату, но изложенные в статье факты очень точно характеризуют наших (?) соотечественников (?) с ЗУ.
Еженедельник 2000 — Держава — Тест на совесть
«При перенесенні поховання прах героя-визволителя міста десь зник...»
Не думаю, что просто хулиганье, скорее все-таки провокаторы накануне годовщины освобождения Украины от немецко-фашистских захватчиков подожгли в Киеве легендарную «тридцатьчетверку», установленную на постаменте на Шулявке.
Впрочем, поскольку событие имело место в ночь на 14 октября, то получается, что «в честь годовщины ОУН-УПА», которую сторонники этого формирования и празднуют как раз на Покров.
Наверное, блюстители порядка разберутся-таки с этой историей — кто поджигал танк и зачем?
Но в канун хоть и не юбилейной даты (28 октября исполнится 66 лет освобождения страны от гитлеровцев), в нынешний юбилейный год — 65-летия Великой Победы — самое время поговорить о памяти.
Не денег просят, но уважения
«Вспомним всех поименно...» и «Это нужно не мертвым, это нужно живым», — такие мудрые поэтические строки звучали 9 Мая по всей Украине.
И вряд ли среди чиновников, присутствовавших на торжествах, нашелся бы хоть один, кто не согласился, что советский солдат в Великую Отечественную войну спас Европу от фашистского рабства, от коричневой чумы.
Во всяком случае не припоминаю, чтобы кто-либо из нынешних представителей местных властей Львовской области высказал такое несогласие.
Но вот читаю письмо, которое написали председатель Львовской областной организации ветеранов, Герой Социалистического труда Тимофей Махонёк и председатель Львовского антифашистского комитета Александр Калынюк.
Нет, не денег они просят, не дополнительных льгот и даже не жалуются на невнимание местных чиновников к их просьбам (а то, что такое случается, и нередко, — общеизвестно).
Они просят по-человечески относиться к памяти погибших.
Обращаются к Президенту Украины (копию послания они отправили в «2000») с такими словами:
«Шановний Вікторе Федоровичу! У відповідності до ст. 102 Конституції України Ви є Гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Змушені констатувати, що Ваш попередник В. Ющенко за час виконання повноважень Президента України постійно порушував Конституцію та Закони України.
Особливо нас турбує порушення законодавства щодо ветеранів та їх організацій, зокрема, ветеранів Великої Вітчизняної війни, а також Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років».
Цей закон порушував не тільки президент, але і органи державної влади та майже всі органи місцевого самоврядування у Львівській області.
9 жовтня 2009 р. у місті Кишиневі на Раді глав держав Співдружності Незалежних Держав Президент України В. Ющенко підписав відповідне рішення з застереженнями. Всупереч цьому рішенню Президент України В. Ющенко відповідного Указу так і не підписав, як і не підписав Указу «Про підготовку та святкування 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні».
Приклади порушень органів місцевого самоврядування на Львівщині ще більше вражають своїм цинізмом».
«...жодна з цих справ не дійшла до суду»
«Чого варте знищення пам'ятника старшому лейтенанту Федору Уланову у селі Риків Турківського району?
Чи чого варте знищення Монументу «Воїну-визволителю» у місті Комарно, ексгумація та перепоховання останків радянських воїнів-визволителів на Римокатолицькому цвинтарі?» — спрашивают ветераны у Президента Украины.
«А перенесення з могили гвардії генерал-майора, Героя Радянського Союзу Васильєва І. В. таблиці з написом та гвардійської гармати з місця поховання біля Дрогобицької міської ради на Монумент визволителям міста Дрогобича вражає! Бо при цьому перенесенні — прах Героя десь зник!
Вже шість років цей прах не може знайти ні прокуратура, ні органи державної влади ані органи місцевого самоврядування.
Львівська міська влада додумалася до того, що на місці колишнього німецького концтабору для військовополонених Шталаг-328 вирішила побудувати розважальні заклади, готелі з паркінгами тощо!
Владу не бентежить той факт, що через цей концтабір пройшло майже 284 тисячі в'язнів, з яких близько 142 тисяч було винищено. 90% це були радянські військовополонені. Також були в'язні з Франції, Бельгії, Голландії, Італії та інших країн. І жодної таблиці чи пам'ятного знаку на території концтабору немає.
Кримінальних справ проти посадових і службових осіб по наведених фактах порушено не було.
Це і зрозуміло. Бо по крадіжках кольорових металів та руйнуванню на Пагорбі Слави у Львові було порушено, завдяки нам, три кримінальні справи. Але жодна з цих справ не дійшла до суду!
У 65-у річницю визволення Львова від німецько-фашистських загарбників на Пагорбі Слави 27 липня 2009 року зі скульптурної групи «Мать-Родина» на братській могилі 30 радянським воїнам-визволителям вкрали бронзову гірлянду. Свідком цієї наруги того ж дня став начальник Львівської міліції Цикало І. Г. Кримінальну справу не порушили!
Єдиний на Західній Україні Монумент Бойової Слави Радянської Армії є тільки у Львові. Міська влада не приймаючи офіційного рішення змінила назву Монументу на «Переможцям над фашизмом». Це дуже прикро. Завдяки героїзму, самовідданості, жертовності воїнів Радянської Армії був подоланий фашизм і світ врятований від коричневої чуми».
Сообщения из Львова
Наш собкор во Львове провел собственное расследование по всем фактам, о которых с болью написали ветераны украинскому президенту.
И что же он выяснил? По поводу уничтожения памятника Федору Уланову в селе Рыкив Турковского района местные власти объяснили: дескать, «памятник был самовольно снят в 1990 году ночью неизвестными лицами. Соответственно эти лица не были установлены».
Насчет уничтожения монумента «Воїну-визволителю» в городе Комарно, перезахоронения останков советских воинов на римско-католическом кладбище, то — цитирую коллегу — «согласно информации руководства ЛКП «Доля», принадлежащего Львовскому облсовету, это предприятие осуществило санкционированное перезахоронение останков. Для этого предприятие имело все разрешения, в частности, решение Комарнинского сельсовета. Официальное объяснение причины перезахоронения состояло в том, что кладбище находилось в центре города, памятники были разрушены, кладбище находилось в ужасном состоянии и было превращено чуть ли не в свалку».
Львовское областное управление охраны культурного наследия — в истории с перезахоронением праха наших воинов в Дрогобыче — ничего особенного не усматривает. Согласно информации чиновников, в указанном месте захоронения не было. А пушку действительно перенесли. Причем «на проведение указанных действий были все официальные решения, распоряжения».
Что касается планов на строительство паркинга на месте бывшего концлагеря Шталаг-328, то — опять же ссылаюсь на информацию Львовского горуправления по охране исторической среды — возведением указанных объектов на месте бывшего концлагеря намерена заняться не городская власть, а частный инвестор, который выкупил у разорившегося концерна «Электрон» территории с «какими-то неказистыми строениями».
Вот так... Бывший концлагерь с «какими-то неказистыми строениями».
«...По крадіжках кольорових металів та руйнуванню на Пагорбі Слави у Львові було порушено, завдяки нам, три кримінальні справи, — пишут ветераны. — Жодна з цих справ не дійшла до суду!», на что дирекция музея «Личаківський цвинтар» (за которым «закреплен» «Пагорб Слави») отвечает: мол, ущерб данному памятнику наносили бывшие осужденные, охотники за цветными металлами.
Первый раз уголовное дело не было открыто, поскольку старое законодательство не позволяло — размер финансового ущерба был недостаточен. Но виновный к административной ответственности был привлечен. По факту же второго нанесения ущерба «Пагорбу Слави» уже и следствие завершилось, и суд состоялся.
Впрочем, руководство музея «Личаківський цвинтар» объясняет разрушения и другими причинами. Мемориал, дескать, был возведен без гидроизоляции, поэтому облицовочный материал обсыпается. Дирекция музея «Личаківський цвинтар» текущий ремонт на «Пагорбі Слави» осуществляла за свои средства. Для капитального ремонта определен исполнитель. На этот год запланировано начать капремонт.
Директор музея «Личаківський цвинтар» утверждает, что в письме ветеранов президенту многие темы устарели, мол, авторам важно не столько состояние монументов и сбережение памяти, сколько политический шум.
Каждый волен оставаться при собственном мнении (для «политики» пишут письмо или чтоб сохранить память о павших), но когда городская власть — без всякого на то обсуждения «громадою» — меняет название монумента на более «нейтральное», то... Это как называется?
Стоял во Львове Монумент «бойової слави Радянської Армії». Но решили кое-что переиначить. Суть вроде бы и та же, но звучит уже иначе: «Переможцям над фашизмом».
«...Коли 23 лютого 2010 року Львівський міський голова Садовий А. І. з командувачем ЗОК Куциним М. М., за участю військових, громадськості в ста метрах від цього Монументу у актовому залі Львівської Академії Сухопутних військ проголошували здравиці на честь Збройних сил, — написали ветераны Президенту Украины, — в цей час гранітні плити з цього Монументу обвалювалися та розбивалися вщент».
Ничего удивительного и в этом факте не усмотрела Галицкая районная администрация Львова. Она считает, что «стела, входящая в комплекс, построена с нарушениями. Поэтому гранитные плиты, из которых состоит стела, являются угрозой для прохожих».
Послесловие Горбаля
В начале сентября гостем редакции «2000» был губернатор Львовской области Василий Горбаль. В интервью с ним тема монументов погибшим в Великую Отечественную тоже затрагивалась.
«...Зачастую инициатива по установлению новых памятников взамен тех, что стояли прежде, исходит от местных громад, — сказал тогда Василий Михайлович. — Старые памятники сносят, обещают построить новые. Но не достраивают, потому что, как правило, на это нет денег. Поэтому так и стоят «полупамятники» — как символы бездарности и безответственности».
«Демонтаж, разрушение — не из-за желания по-новому пересматривать историю и бороться с павшими в войне советскими солдатами, — уточняла у губернатора коллега, — а только лишь из-за нехватки денег?»
Глава области подтвердил: «...Чаще всего даже разумные инициативы на местах не доводят до логического завершения по той причине, что я и назвал: безответственности и недомыслия».
Много ли ответственности, средств из бюджета или собственного кармана надо, чтобы могила погибшего в Великую Отечественную советского солдата не зарастала травой? Кто должен спрашивать за «безответственность и недомыслие» и добиваться справедливости в отношении к павшим советским воинам от сегодняшних чиновников?
И сколько распоряжений надо написать, чтобы подновить бетонные плиты, которыми устелена дорожка, ведущая к Монументу погибшим?
Сколько указов издать, чтобы отремонтировать покосившийся крест на погосте?
Кто знает ответ? И кто поверит, что за время, оставшееся до Дня годовщины освобождения Украины от немецко-фашистских захватчиков, в селах и хуторах, поселках и городах восстановят историческую справедливость?
А памятники павшим воинам не просто подновят «к 28-му», подреставрируют, почистят, украсят цветами — но станут они для «громад» местами особо почитаемыми?
Хотелось бы верить, но гложет сомнение. Найдется отговорка: либо времени не хватило, либо денег.
Как и прежде.
«Это нужно не мертвым, это нужно живым».
Вот я и спрашиваю: это нужно живым?
Светлана ВАСИЛЬЕВА
А каким боком тут православие?
Доктор Калембет, отбывший пять лет своего лагерного срока, не справился с послелагерной волей и через год покончил с собой, оставив записку: «Дураки жить не дают».
Если бы нашу землю активно не украинизировала советская власть, украинизмов было бы намного меньше.
а якщо б ще насильно не завозила ........то б і не потрібно було українізувати - все б лишилось так як було......
сюди ж частину росіян насильно завезли - але ж адаптувався народ! і діти їх спокійно себе почувають.
Перше місце серед національних меншин в Україні за чисельністю представників займають росіяни - 8.3 млн. осіб, або 17.3% від загальної кількості населення. Їх чисельність постійно збільшувалась до 1989 р. (за переписом 1926 р. їх було 3.2 млн. осіб.).
Росіяни належать до давніх жителів України. Селитися на нашій землі вони почали ще з XV ст. Багато їх поселилось на Слобідській Україні у XVI-XVII ст., а у XVIII ст. - на узбережжі Чорного та Азовського морів, у так званій “Новоросії”. Наприкінці XIX і на початку XX ст., внаслідок бурхливого розвитку промисловості у Придніпров'ї, Донбасі в ці райони пересилилась велика кількість російських робітників. Значна їх частина залишилась на постійне проживання в цих місцевостях. Чимало росіян пересилилося в Україну після жовтневого перевороту 1917 р., в роки радянських п’ятирічок. Так, з 1926 по 1970 рр. російське населення в Донбасі та Придніпров’ї збільшилось в 2.9 рази. В 1959-1965 рр. імміграція в Україну досягла близько 3 млн. осіб, переважно росіян. З ініціативи союзних відомств у 80-90-х роках відбувався процес масового переселення росіян в Україну. Внаслідок цього суттєво збільшилось населення областей Подніпров’я, Донбасу, Одещини, Криму та інших регіонів України. Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська області та Крим - це ті регіони, куди впродовж століть відбувалось переселення людей з Росії.
Особливістю розселення росіян в Україні є те, що вони нерівномірно розміщені у її регіонах. За часткою росіян у загальній кількості населення у державі виділяються Донецька область (22 %), АР Крим (14.1 %), Луганська (11.8%), Харківська (8.8%), Дніпропетровська (7.5%), Одеська (6.1%),
Показать скрытый текст
ИМХО
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки