Новинами з тобою не поділюсь, я зараз відпочиваю.
А от повідати тобі результати власного спостереження в змозі.
Відпочивав цього літа в одному кримському селищі.
Вирішили піти до церкви. Знаю, що там усі МП, але, оскільки Бог не є ні їхнім парафіянином, ні парафіянином моєї конфесії, то і не виникло ніяких темних думок. Час, щоправда був пізненький для того, аби церква була відчиненою (близко 18-19 год). Доречі, у нас ситуація аналогічна, котра викликає у мене певні мріяння про західну церкву. У нас теж церкви відчинені переважно в час богослужіння, або, як от у Великодні свята, лише кілька днів. А моя думка така, що спрагла душа у будь-який(!) час доби мала б могти прийти у Храм Божий. Ну це я відволікся. Так от, ми практично дійшли до церкви, її вже було видно метрів за 50. На шляху виріс парк слави Другої Світової Війни (ну назва дещо відмінна, гадаю ти здогадалась). Так от, хочу зауважити, гнітюче враження у мене від нього залишилось. Стоїть там якась гармата, всередині неї сміття, пляшки, випорожнення. Сам парк заріс бур'янами, неприбраний, непобілені стіни. Соромно стало внукові вояка ЧА, котрий дійшов до самого Берліна. Дійсно сумно.
А вже у вересні трапилась мені нагода вперше побувати у кількох селах моєї області. Що я там зауважив? Практично у кожному селі встановлені пам'ятні знаки молодим хлопцям та дівчатам, котрі в той чи інший спосіб, в тій чи іншій організації боролись за ідеали незалежності. Місця ці не золотом облаштовані, але переважно доглянуті, майорить блакитно-жовтий стяг, на могилі стоїть хрест, як ознака християнської приналежності загиблих, зустрічаються свіжі(!) квіти.
Я не роблю жодних висновків. Це лише інформація, котра висвітлює нашу спільну історію. Але й вона здатна говорити за себе.
P.S.: Звиняй, що звертався на
ти, але Ви до мене так звернулись, мабуть, бажаючи перейти на більш близький, товариський рівень спілкування. І я не міг Вам відмовити в цьому.

Социальные закладки