Тема: 
А ты попробуй найти мнение официальной наукиСообщение от STK
.
Бо інша думка не в офіційноii науки, а у деяких наших полiтикiв.
| ||
А ты попробуй найти мнение официальной науки
Бо інша думка не в офіційноii науки, а у деяких наших полiтикiв.
Кстати, на одну начальную школу тогда положено было два учителя. Сейчас бы это называлось одним классом.
Ну а по поводу мещан - более 70% населения России были крестьяне. И если в городах грамотным был каждый второй, то в селах - каждый пятый...
Ну а в среднем - каждый третий...
Якщо ти в житті нічого не читав крім агітаційної літератури, я не виненА ты попробуй найти мнение официальной науки
Бо інша думка не в офіційноii науки, а у деяких наших полiтикiв.
Для прикладу що пише російська Вікіпедія, яку важко запідозрити в українському націоналізмі:
В XI—XII вв., в период установления феодальных отношений и зарождения украинской народности, как и народностей русской и белорусской, в основу письменного языка Киевской Руси лег, как известно, старославянский язык. Первоначальная литература, главным образом рукописи церковно-богослужебного и вообще религиозного характера, переписывалась со старославянских оригиналов, переведенных в большинстве с греческого языка и таким образом приносивших с собою влияние византийской литературы. Переписчики тщательно старались сохранить особенности оригиналов, но часто происходили и ошибки в переписке. Эти ошибки особенно важны для историка языка, потому что в них (конечно, не всегда) сказывалось влияние разговорного языка. Благодаря этому уже в древнейших памятниках, возникших на Украине, мы видим проникновение особенностей языка, свойственных вообще говорам восточнославянских племен, и в частности особенностей тех говоров, из которых впоследствии сформировался украинский язык. Когда содержание памятника выходило из узких рамок культа и захватывало текущую жизнь, живые говоры сильнее вторгались в узкие рамки письменности. Таким образом, возникновение письменности светской (в виде различных актов, договоров и т. п.) открывало широкую дорогу народным элементам, не уничтожая, однако, основы литературного языка — языка церковнославянского. Даже такой общий для всех восточнославянских племен памятник, как «Слово о полку Игореве», ярко обнаруживает эту основу. Уже в древнейших датированных памятниках («Изборниках» 1073 и 1076 гг.) имеются замены |ѣ| → |и|, |ы| → |и|, |в| → |у|. Чем дальше, тем больше и больше констатируется особенностей фонетического характера (в «Галицком евангелии», «Житии Саввы» и др.). С XIV же столетия благодаря изменению исторических условий существования трёх народностей увеличивается разница и в языковом отношении. Уже с XIV в., с присоединением Украины к Литве и с ростом элементов политической централизации, начинает развиваться особый тип письменного языка (так называемое койне) в разных официальных документах, юридических памятниках, — стиль, хотя и представляющий собою ту же церковнославянскую основу, но изменившуюся под влиянием украинских и белорусских говоров.
С развитием экономических связей между отдельными частями Украины и начавшимся на этой почве процессом создания национальных связей наступает новый этап в продвижении в литературу народных говоров. Правда, идея перевода книг церковных на народный язык далеко не всеми признавалась, и выдвигалась мысль о том, что народным языком можно писать только толкования к церковной литературе. Но во всяком случае продвижению народных говоров открывалось широкое поле в связи с реформатскими движениями, что отразилось в таких, например, памятниках, как «Пересопницкое евангелие», сочинения Ивана Вишенского и др. Это влияние народных говоров нарушалось благодаря насильственному внедрению польского языка (а через него и латинского), так как со второй половины XVI в. Украина была захвачена Польшей.
С конца XVI в. появляются грамматики, они стараются нормировать «славеноросский» литературный язык; особенное значение имели грамматика Мелетия Смотрицкого, вышедшая в 1619 г., и лексикографические работы XVII в., как «Лексикон славеноросский» Памвы Берынды и его продолжателей. «Славеноросский» язык был одним из ярких выражений роста национального самосознания на Украине, противопоставления польско-латинской культуре культуры греко-славянской и осознания близости восточнославянских языков.
Несмотря на искусственный книжный характер языка литературы XVII—XVIII вв., струя чисто народной речи пробивается все сильнее в произведениях, близких к «простым» людям, — интермедиях, разных виршах и т. п., иногда у отдельных писателей (Галятовского, Некрашевича, Конисского и др.). В конце XVIII в. в связи с присоединением Украины к России усиливается влияние русского языка (например, в сочинениях украинского философа Григория Сковороды).
На рубеже между XVIII и XIX вв., в связи с разложением феодализма и ростом капиталистических отношений в России и на Украине, книжный литературный язык окончательно изживается, уступая место новому литературному языку, развивающемуся на народной языковой основе. Наиболее ярко отразился переход к новому литературному языку в произведениях известного украинского писателя И. П. Котляревского, решительно порвавшего с консервативными традициями книжного литературного языка. Котляревский широко использовал лучшие образцы украинской литературы XVIII в. (интермедии, лирические и сатирические вирши, бурлески и т. п.) и в то же время чрезвычайно выразительно запечатлел в своем творчестве отличительные особенности современной ему народной речи и фольклора, тем самым положив начало дальнейшему успешному развитию нового литературного украинского языка. Именно поэтому произведения Котляревского («Энеида», «Наталка-Полтавка») пользуются неизменной популярностью и до сих пор, несмотря на наличие в их языке значительного количества архаических элементов.
В первой половине XIX в. сформировался современный литературный украинский язык. Творцом его считается великий украинский поэт, революционный демократ Т. Г. Шевченко. Шевченко окончательно закрепил как основу литературного украинского языка живой разговорный язык украинского крестьянства и вместе с тем неизмеримо обогатил и усовершенствовал украинский язык, возвысив его на уровень подлинно литературного языка, обладающего разносторонней лексикой, насыщенного эмоционально яркими образами, богатого синонимикой и звучной ритмикой. В пламенных обличительных стихах Шевченко, направленных против угнетателей народа, в его лирических и эпических произведениях с неподражаемым мастерством даны образцы истинно народного языка, черпающие свою мощь из неиссякаемого родника народного творчества (песен, сказок, дум). Значение Шевченко для развития литературного украинского языка огромно ещё и потому, что он не замыкался в рамках исключительно разговорного языка, обогащая литературный украинский язык интернациональными словами, необходимыми заимствованиями из других языков, в первую очередь — из русского языка, неологизмами, славянизмами, употребляемыми в различных стилистических планах. Благодаря творчеству Шевченко литературный украинский язык не только предстал в неведомом до тех пор блеске, обогащенный из сокровищницы живого народного языка, но и стал широко известен за пределами Украины.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
І англійська:
Порівняй!The era of Rus' is the subject of some linguistic controversy, as the language of much of the literature was purely or heavily Old Slavonic. At the same time, most legal documents throughout Rus' were written in a purely East Slavic language (supposed to be based on the Kiev dialect of that epoch). Scholarly controversies over earlier development aside, literary records from Rus' testify to substantial divergence between Russian and Ruthenian/Rusyn forms of the Ukrainian language as early as the era of Rus'. One vehicle of this divergence (or widening divergence) was the large scale appropriation of the Old Slavonic language in the northern reaches of Rus' and of the Polish language at the territory of modern Ukraine. As evidenced by the contemporary chronicles, the ruling princes of Halych and Kiev called themselves "People of Rus'" (with the exact Cyrillic spelling of the adjective from of Rus' varying among sources), which contrasts sharply with the lack of ethnic self-appellation for the area until the mid-nineteenth century.
One prominent example of this north-south divergence in Rus' from around 1200, was the epic, The Tale of Igor's Campaign. Like other examples of Old Russian literature (for example, Byliny, the Russian Primary Chronicle), it survived only in Northern Russia (Upper Volga belt) and was probably written there. It shows dialectal features characteristic of Severian dialect with the exception of two words which were wrongly interpreted by early nineteenth-century German scholars as Polish loan words.
After the fall of Halych-Volhynia, Ukrainians mainly fell under the rule of Lithuania, then Poland. Local autonomy of both rule and language was a marked feature of Lithuanian rule. Polish rule, which came mainly later, was accompanied by a more assimilationist policy. The Polish language has had heavy influences on Ukrainian (and on Belarusian). As the Ukrainian language developed further, some borrowings from Tatar and Turkish occurred. Ukrainian culture and language flourished in the sixteenth and first half of the seventeenth century, when Ukraine was part of the Polish-Lithuanian Commonwealth. Ukrainian was also the official language of Ukrainian provinces of the Crown of the Polish Kingdom. Among many schools established in that time, the Kyiv-Mohyla Academy (Kiev-Mogila Academy), founded by the Orthodox Metropolitan Peter Mogila (Petro Mohyla), was the most important.
In the anarchy of the Khmelnytsky Uprising and following wars, Ukrainian high culture was sent into a long period of steady decline. In the aftermath, the Kyiv-Mohyla Academy was taken over by the Russian Empire. Most of the remaining Ukrainian schools also switched to Polish or Russian, in the territories controlled by these respective countries, which was followed by a new wave of Polonization and Russification of the native nobility. Gradually the official language of Ukrainian provinces under Poland was changed to Polish, while the upper classes in the Russian part of Ukraine used Russian widely.
There was little sense of a Ukrainian nation in the modern sense. East Slavs called themselves Rus’ki ('Russian' pl. adj.) in the east and Rusyny ('Ruthenians' n.) in the west, speaking Rus’ka mova, or simply identified themselves as Orthodox (the latter being particularly important under the rule of Catholic Poland). Ukraine under the Russian Empire was called Malorossiya (Little or Lesser Rus' or Little Russia, where the inhabitants spoke the 'Little Russian or Southern Russian language', a dialect of the Russian literary language.
But during the nineteenth century, a revival of Ukrainian self-identity manifested itself in the literary classes of both Russian-Empire Dnieper Ukraine and Austrian Galicia. The Brotherhood of Sts Cyril and Methodius in Kiev applied an old word for the Cossack motherland, Ukrajina, as a self-appellation for the nation of Ukrainians, and Ukrajins’ka mova for the language. Many writers published works in the Romantic tradition of Europe demonstrating that Ukrainian was not merely a language of the village, but suitable for literary pursuits.
However, in the Russian Empire expressions of Ukrainian culture and especially language were repeatedly persecuted, for fear that a self-aware Ukrainian nation would threaten the unity of the Empire. In 1847 Taras Shevchenko was arrested and exiled, and banned from writing and painting, for political reasons. In 1863, tsarist interior minister Pyotr Valuyev proclaimed in his decree that "there never has been, is not, and never can be a separate Little Russian language". A following ban on Ukrainian books led up to Alexander II's secret Ems Ukaz, which prohibited publication and importation of most Ukrainian-language books, public performances and lectures, and even the printing of Ukrainian texts accompanying musical scores. A period of leniency after 1905 was followed by another strict ban in 1914, which also affected Russian-occupied Galicia.
For much of the nineteenth century the Austrian authorities favoured Polish culture, but the Ukrainians were relatively free to partake in their own cultural pursuits in Galicia and Bukovyna, where Ukrainian was widely used in education and in official documents. The suppression by Russia retarded the literary development of the Ukrainian language in Dnieper Ukraine, but there was a constant exchange with Galicia, and many works were published under Austria and smuggled to the east.
The name Ukrajins’ka mova 'Ukrainian language' became accepted by much of the Ukrainian literary class during the late nineteenth century under Russia and in the early twentieth in Austro-Hungarian Galicia. By the time of the Russian Revolution of 1917 and the collapse of Austro-Hungary in 1918, the former 'Ruthenians' or 'Little Russians' were ready to openly develop a body of national literature, to institute a Ukrainian-language educational system, and to form an independent state, named Ukraine (the Ukrainian People's Republic, shortly joined by the West Ukrainian People's Republic).
Последний раз редактировалось STK; 23.07.2007 в 22:59.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Неподражаемый но вполне предсказуемый СТК:
Гм....Для прикладу що пише російська Вікіпедія
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%...B8%D1%86%D0%B0Добро пожаловать в Википедию,
свободную энциклопедию, которую может редактировать каждый.
Официальным языком СТК сел в лужу по уши.
Ну то покажи офіційну історичну літературу, де написано інше! Бо Вікіпедія, яку пишуть українські націоналісти на всіх мовах світу тобі не підходить.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Я тебе показал результаты переписи 1897-го. Если для тебя это "агітаційна література" то что тут еще можно сказать кроме междометий.Якщо ти в житті нічого не читав крім агітаційної літератури, я не винен
Если ты не в курсе - Википедия это свободно изменяемый ресурсДля прикладу що пише російська Вікіпедія, яку важко запідозрити в українському націоналізмі:
Ну а после такого:
"Уже в древнейших датированных памятниках («Изборниках» 1073 и 1076 гг.) имеются замены |ѣ| → |и|, |ы| → |и|, |в| → |у|."
ну просто диву даешься как фонетику завязывают с письменностью. Причем с СОВРЕМЕННОЙ!
Да и "«Славеноросский» язык" в Польше ну просто верх национального самосознания на Украине.
ЗЫ. Так что там с украинской письменностью?
Від Монарха теж чекаю праць істориків і лінгвістів. де доведена його теорія. "Вчених" типу Фоменка не пропонувати!
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Результати перепису 19-го століття - це історично-лінгвістична праця з історії української мовиНезаперечний доказ, не те що всякі книжечки, які друкують в різних країнах і видають за історію!
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Ты сперва покажи "офіційну історичну літературу" где ТАК пишут
Таки нет ничего нового под СолнцемИ умные люди давно уже обо всем написали... Михайло Драгоманов (которого никто не упрекнет в отсутствии украинского патриотизма - я так надеюсь, хотя теперь все может быть). АНТРАКТ 3 ІСТОРІЇ УКРАЇНОФІЛЬСТВА (1863 — 1872):
http://litopys.org.ua/drag/drag08.htmЗ петербурзької громади української деякі люди, маючи широкі стосунки, стали старатися в міністерстві про те, щоб устав шкільний дав українській мові первенствуючу ролю в школах полудневої Росії, і міністерство напечатало в своєму журналі статтю, доказуючу окрімність і самостайність української мови, що була перепечатана й у «Правді». Мені здається, ця ревність щирих українців була трохи крайньою і безтактною: бо дати первенство, а то й виключне панування мові українській в школах, коли весь стрій держави користується другою, так званою в Росії «русскою», а у вас в Галичині російською або (не зовсім вірно) великоруською, і коли по-українському писано було ще дуже мало, а шкільних книг зовсім не було наготовлено, було б ділом більш руйнуючим, ніж будуючим, бо через те народ український відчужився б од усього ходу культури й державного строю в Росії і зводився б на пищу святого Антонія, на 5 — 10 книжок українських. Гаразд більш практичним було продовжати так діло, як началось: готовити книжки українські й уводити їх у школи рядом з російськими, вибираючи книгу не по мові, а по ціні того, що нею писано. Навичка читати по-російському не зашкодила б нашому народу, а читаючи по-своєму тільки справді гарне й цінне, народ би научився цінувати й нарождающуся рідну літературу, на котру він (особливо стоячи в патологічному стані «хлопства»), як на все нове, дивився часом не без недовіру. Замір же зробити мову, на котрій ще не виготовлено було самих елементарних книжок, офіціальною в школах міг тільки визвати реакцію, іноді між самим таки народом, що й справді случалось.
Ну а я тебе посоветовал-бы найти ДНЕВНИКИ Т.Г. Шевченко. И обратить особое внимание на их язык...Результати перепису 19-го століття - це історично-лінгвістична праця з історії української мови
Ты сперва покажи "офіційну історичну літературу" где ТАК пишутЛінгвістичний портал MOVA.infoЗ історією української мови пов'язано багато суперечок. Після розпаду гіпотетичної праслов'янської (протослов'янської) мовної єдності у IV-VI століттях утворилось три етномовні групи: західна, східна, південна (VII ст.). У VIIІ-ІХ століттях формується давньосхіднослов'янська (правдавньоруська, протосхіднослов'янська) мова. Ця мова не була однорідною, вона складалась з безлічі різних говірок, відомості про які суперечливі і недостатні, оскільки писемності не було (принаймні, вона не збереглась).
З утворенням Київської Русі у ІХ столітті, що об'єднала всі східнослов'янські племена державною мовою стала старослов'янська (староболгарська), а згодом її варіант - церковнослов'янська. Відтоді риси народної мови поступово почали проникати у ці мови, що сильно відрізнялись від тих говорів, якими говорили жителі Русі. Спочатку ці риси незначні - лише окремі слова, чи більш-менш послідовні фонетичні заміни. У XVI-XVII століттях паралельне існування двох літературних мов (старослов'янської і староукраїнської) вже переконливо засвідчене пам'ятками останньої (Учительні Євангелія, Пересопницьке Євангеліє). У XVII-XVIII століттях староукраїнська мова існує в двох варіантах - книжному і "простому". Перший дуже близький до старослов'янської мови, другий до народної. Проте диференціація за жанрами втрачається, твори одного й того ж жанру могли писатися різними варіантами мови - літопис Самовидця написаний "простою мовою", а літопис Граб'янки книжною (слов'яноукраїнською).
У другій половині ХVIІI століття у Центральній та Лівобережній Україні мовою ділового спілкування стає російська, що призводить до занепаду обох варіантів староукраїнської літературної мови. Деякий час книжна мова ще зберігалась у художніх творах високого стилю, але невдовзі була витіснена народною мовою.
Сучасна українська мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів.
У 1798 році виходить друком "Енеїда" Котляревського, від якої починає свою історію літературна українська мова. Наступні письменники сприяли виробленню її норм - Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ'яненко, поети-романтики і, звичайно, Тарас Шевченко. У 20-40-х роках ХІХ століття починають з'являтися перші граматики української мови (О.Павловського, 1818), словники (П.Білецького-Носенка, 1840). Загалом протягом ХІХ століття виникло більше 50 правописних систем і граматик, що говорить про відсутність єдиної норми.
Перший фонетичний український правопис було видано у 1-му томі "Записок юго-западного отдела Русского географического общества" 1873 року. Його уклали П.Чубинський, М.Драгоманов, П.Житецький та ін. Проте він був заборонений царським урядом, допускалося видавати українські тексти лише з російським написанням. Надалі українська мова пережила короткотривале піднесення за часів Гетьманату, коли була створена Академія наук, видавалось багато книг українською, вона була державною мовою. У 1918 році було видано проект правопису запропонований проф. І.Огієнком. Згодом його доопрацювали акад. А.Кримський та проф. Є.Тимченко і був виданий у 1919 під назвою "Головніші правила українського правопису". Цей правопис і був основою для всіх подальших. За Радянської влади його значною мірою русифікували. Новий правопис був введений у 1993 році, проте радикальних змін він не вніс.
Чекаю доказів того, що українська мова з'явилась в 20-му столітті!
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
І що?
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Сэтка не примените отведать
http://www.km.ru/magazin/view.asp?id=3A63A7169B4F46B2835511E6FCFDC316
Знайомий сайт! Це не там доводили, що українці - штучно створена нація, яку відділили від росіян і заставили говорити вигаданою мовою? (стаття була велика. в якій критикували всю українську історію)
На цьому сайті можна прочитати наступні новини
Ющенко депортирует всех русских
Украина объявила войну русскому
Как Украина будет заниматься наукой на мове?
Лидер Русской общины Украины мечтает о воссоединении с Россией
Украина: Даешь вторую Переяславскую Раду!
Ющенко испортил ветеранам Праздник Победы
Бандеровцы подхватывают начинание эстонских вандалов
«Оранжевые» готовятся к силовому захвату власти?
Детям Украины расскажут басни о «москальских душегубах»
Украину ждут массовые аресты: кто начнет первым?
Эксперт: США нужна сильная антироссийская Украина
Витренко намерена защищать в Раде славянское единство
В Европу через обыдлячивание, или Особенности «оранжевой» «национальной идеи»
Ющенко пошел на государственный переворот
Эксперт: Украина идет к распаду
В когось ще є питання про те, що таке km.ru ?
Монархіст, ну дуже мені хочеться побачити версію офіційної російської історії на рахунок часу виникнення української мови. Знайдеш?
Последний раз редактировалось STK; 24.07.2007 в 00:18.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Сначала прочтите, а затем делайте выводы. Хотя лично мне всё равно к какой вы себя нации причисляете меня раздражает что всех пытаются сделать такими же. Не желаете быть частью обще русского этноса скатертью дорога. Между германцами больше разницы чем малороссами и великороссами и они не парятся. Только как только пошёл процесс его не остановить и лемки себя украинцами не считают и русины да и в Одессе идёт процесс народа образования. И когда одесситы говорят что мы народ, украинофилы орут что нет такой нации так что не вы одни все такие самобытные. И желаете мнить себя исконными не перенёсшими влияние не поляков не литовцев не немцев не венгров не румынов – можете тешит себя надеждами, только как вы рассчитываете украинизировать нас даже за два поколения если сами якобы более 650 лет блюли свою самобытность? Наверное вы очередные сверх человечки.
Наверное праздник остался называться Масленица, а масло стало называться олией. Когда все украинские национальные герои стали поляками начиная с Мазепы.
Вы национальные СМИ слушаете так там и не такое про Россию рассказывают, вы сами её в разных смертных грехах обвиняете.
Це ти кажеш лемку по батьку
А між германцями, які на лежать до однієї підгрупи ще меньша різниця, як між східними слов'янами (південні германці взагалі однією мовою говорять), але вони себе вважають різними народами. Це тільки в багатьох росіян живе ідея об'єднати народи, які розійшлись ще в середні віки в один.
П.С. Я так зрозумів, офіційно визнаних хоч в якійсь країні доказів про штучність української мови не побачу, доведеться тільки читати маячню про слов'янську єдність? ))
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
А можна відповісти на питання, а не робити вигляд, що не зрозумів написане?
До речі, розшифруй набір слів в перших двох реченнях, бо я нічого не зрозумів.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Ваши права
Социальные закладки