Тема: 
За час цього "порабощения" Скоропадський в умовах військової анархії запустив економіку з твердою валютою та організував Академію наук, яку нинішній постсовок в стилі "рашен" успішно її дорозвалює.Украина была порабощена немцами.
А тепер розглянемо, як Україна вийшла з "порабощения" москово-суздальцями:
НАСЛІДКИ КОЛОНІАЛІЗМУ В УКРАЇНІ Частково розвалившася (процес остаточного розпаду ще не завершився) Російська імперія залишила по собі катастрофічні наслідки в Україні. Зруйнована екологія колись квітучого краю. Донбас, Дніпро, виснажений і засипаний дустами чорнозем, розриті Кривбас та Кіровоградщина, знівечене бездумною меліорацією Полісся, Чорнобиль, чорні від смогу примітивних підприємств Запоріжжя та Маріуполь, викачаний газ Слобожанщини і Галичини (ще відносно недавно Україна "годувала" газом Москву), знищені сотні річок - ось неповний перелік господарювання московських зайд. Але найбільшу шкоду було нанесено національній культурі. Ізольована від цивілізованого світу, вона застигла в розвитку, обвішана як реп'яхами недолугої російщини та залишками архаїчної шароварщини з далекого минулого. Яскравий доказ цьому є стан нашої пісні. Колись один із саме співучих народів Європи (видатні композитори Європи в ХІХ столітті не соромилися живитися цим арсеналом) живе зараз в полоні чужої недолугої "попси", не взмозі продукувати щось якісне для себе і навколишнього світу.
Крім пісні майже знищена колись жива і розвинута мова. Москаль печеться зараз долею своєї в Україні, але в нього немає шляхетності вибачитися за довготривале нищення ним місцевої, яку вони продовжують називати діалектом. Тільки цьому невігласу ніколи не зрозуміти – чому цей «діалект» зберіг перед поНЕДІЛКОМ НЕДІЛЮ, а «сирники» по ньому роблять з «сиру», чи чому в ньому зберігся спільний корінь слів «прапор» та «прапорщик», а російське призвіще Ковальов знаходить свій корінь не в російській, а в українській мові. І цьому «лінгвіністу» недостає розуму розібратися в походженні слів «творог» чи «папа», бо до суті мови йому «по барабану», а він просто хоче продовжувати бути в центрі уваги і жити скрізь по «своїм понятиям». Яскравим прикладом колоніального спадку в цьому відношенні може слугувати підмічена мною чиновницька нарада в Харкові, де державною мовою користувалися лиш два освічених нацмени – бурят Єхануров і ректор ХДУ, який теж неслов’янського коріння. А місцевим українцям-яничарам було «удобнее пользоваться общепонятным для них языком». Отже з гострою проблемою української мови все досить ясно, а ось хто і як піднімає загальне «мовне питання» розглянемо трохи далі.
Соціально-культурний спектр населення України має на даний час менший шар інтелігенції ніж, навіть, сто років назад. Ще в цьому спектрі є невелика частина постсталінських рабів, а основу складає примітивне міщанство (основна частина цих сучасних Голохвастових помилково вважає себе за достатньо цивілізованих людей) та вирвавшийся на волю жлоб, який мріє стати вказаним Голохвастовим. Цей малоцивілізований стан українського суспільства штучно контролювався бувшою метрополією, яка нещадно глушила паростки нашої інтелігенції і підтримувала "сірість" нашого культурного середовища. Так для цього був зміщений П.Шелест, який спробував реанімувати нашу культуру, і замість нього поставлений "сіренький" В.Щербицький. Українські таланти Москва навіть не завжди вбивала напряму як Курбаса в 30-х роках, а також глушила по єзуітськи, наприклад, простим переводом в Москву, відірвавши від національного середовища (О.Довженко, Ф.Прокопович та багато інших). Я навіть не уявляю масштаб таланту того ж Тичини, який був змарнований в вгамівній сорочці від тієї ж метрополії.
Але Москва робила подібне не тільки в галузі культури. Маса талановитих вчених, інженерів, господарників прямо виривалися з України навіть для штучного занепаду за її межами. Приклад цьому - зачахання в Москві так потрібного для свого народу П.Шелеста, який вимушений пройти стежкою примусового забуття в Нечорнозем'ї слідом за П.Дорошенком. Якщо останній лишив по собі хоч примітивний слід в вигляді Н. Гончарової (дружини А. Пушкіна), яка була нащадком великого гетьмана, то П.Шелест просто зник в московській ізоляції. Подібними прикладами ми лишній раз вкажемо на справжнього «надкушувача яблук», згадуваного раніше, бо вказані особи були насильно законсервовані в Московії для перешкоди їх діяльності на благо України.
Навіть в наш час ми маємо масу прикладів, коли українець служить розвитку чужої культури, тому що в свій час імперія створювала умови для розкриття таланту лиш в Москві, а в Україні залишалася полова. Ось така “полова” і брала участь в фальсифікації твору М.В.Гоголя на користь Росії, яку геній не дуже полюбляв. Йдеться про свіжий фільм “Тарас Бульба”, в якому цей завершений яничар Бортко (він вже стовідсотковий Бортков) набрався нахабства додавати до думок Гоголя його міфічну любов до російських культури та народу. Але що з яничара візьмеш, а ось з наших “великих” типу обох Ступок, О. Сумської та Сердюка потрібно здирати за жлобство три шкури, бо вони за гроші і свої оголені сідниці готові показувати. Цим горе-артистикам так і не дійшла суть зрадництва Андрія. А це був свій персонаж, то чи зрозуміє ця фахова та духовна полова тонкощі психології якогось принца датського.
Отже наш народ не знайшов в собі сили захистити свою еліту, тому й був вихований імперською "сірістю", яка зробила з нас те, що на цивілізованому Заході в цей час зневажливо називають "рашен". Так ми "русские" по своїй відсталій, аморальній культурі, від таджика до білоруса, тому що без масового опору варилися в тому багні, яке цивілізованому світу до цих пір "умом не понять". Тому, не маючи достойної еліти, ми "маємо те, що маємо". А далі трохи розшифруємо суть свого теперішнього”я”.
РАБ. Законсервовані залишки російського кріпосного ладу, включаючого і сталінський період, все ще сумують за тим часом, коли "пан" придумував для них роботу, встановлював режим життя і інколи забеспечував ковбасою за 2 рублі. Цих людей досить радикально охарактеризував Ніцше, як недостойних уваги. І нам, я думаю, потрібно залишити їх без особливого розгляду.
ЖЛОБ. Є такий вираз - "Із грязі та в князі". Цим сам народ показав майже неможливість швидкої культурної трансформації людини з низів. Життя показало нам лиш унікальні винятки, коли генна жадоба до знань та благодійне навколишнє середовище прискорювало цей процес. Але прикладів типу Т.Шевченка чи М.Щепкіна історія нам надала мало. Тому, щоб з раба перетворитися в цивілізовану людину зазвичай потрібно пройти проміжкові етапи. На них можна застрягти протягом багатьох поколінь (і ніякі бірки типу "коренной киевлянин" не прикриють цього), а можна (при наявності хорошого оточення і впертості в досягненні мети) пройти цей шлях прискорено. І ніякі нинішні дипломи не прикриють цього статусу, бо вихованням в ВУЗах нікому займатися. Тому серед робітників можна зустріти більш цивілізованих людей ніж власники дипломів. Все залежить від самого пацієнта – ким він хоче бути. Яскравий приклад цього нам надала англійська література в образі продавщиці квітів, яку талановиті й наполегливі вчителі досить швидко вивели в леді. Але проблема в тому, де найти такого сумлінного учня, а ще більше - таких вчителів.
Отже йдеться про черговий щабель виходу з рабства. Цей соціально-культурний прототип мало чим по суті відрізняється від свого аналога ХІХ століття. На відміну від раба він вже пробує сам побудувати своє життя. Але, маючи мізерний світогляд, він по мавп'ячому просто старається лиш копіювати більш "просунутих". Своє невігластво наш герой пробує прикрити прибамбасами типу вживання малознайомого йому іноземного суржика, на яке він проміняв рідну мову. Він вже відгороджується від свого рабського прошлого з батьками чи дідами та їх культурою, соромиться цього. Хоча при цьому у першого покоління жлобів часто виникає туга за рабським дитинством з вишневим садочком. Не маючи достатнього розуму, він не може знати суть шляхетного способу життя та оцінити його ефективність, тому замінює його хитрістю, підлістю та іншими рисами своєї моралі. Звідси в нього весь час напоготові гострі і енергійні лікті.
Якщо в раба життєве кредо "вижити", то в цього нашого "героя" інше завдання на життя - пробитися любим шляхом хоч трошки "наверх" (подивіться склад наших "керівників"). Хоч він і любить напитися на Великдень чи Різдво, але в нього відсутнє навіть уявлення про християнську мораль. Жлоб любить показуху в вигляді нового жупана, подачки на церкву чи щеголяння в "мерседесі". Дітей своїх він хоче "вивести в люди", маючи для прикладу досвід сусідського міщанина. При цьому він все ж приділяє їм менше уваги ніж собачці, яку він замав, щоб "було як і у людей". Ремесло його відносно обмежене: десь щось вкрасти; купити дешевше – дорож-че продати; якщо і виробляти продукцію, то по злодійськи фальсифіковану. Він не погребує і вбивством для потреб свого "его", а також марить грошовитою посадою з тим, щоб його боялись і "поважали". Ради грошей він готовий принижуватися, поміняти свою релігійну віру чи, навіть, знову повернутися до вживання рідної мови, хоча йому і далі "удобно думать на суржике".
Любиме його культурне середовище - це так звана "поп"(жлобська) культура, хоча "для понта" через силу він може відвідати музей чи театр. А ще він обожнює показушні "тусовки" подібних собі. Рабів і шляхетних людей він називає "лохами" за їх невміння жити по його правилах. Цей сурогатний індивідуум, не створивши нічого корисного за своє життя, користуючись збудованим німцем "мерседесом" чи американцем Інтернетом, вже причисляє і себе до цивілізованих людей, але в силу свого обмеженого інтелекту не може оцінити свою справжню нішу в сучасному світовому суспільстві. Це все тому, що в школі його намагалися вчити, а не він сам вчився (мається на увазі пасивний і активний спосіб сприйняття інформації) , а оцінювали його знання через витвір його культури - шпаргалку. Хоча він може вже вникнути в якийсь підрозділ знань людства, але обширність інтелекту його не цікавить. Тому, щось знаючи з якогось правового кодексу, яким його напихнули в університеті, він абсолютно не цікавиться роллю професійної етики в суспільстві. Тому основне його чтиво – детективи та останні історії з життя подібної йому Пугачової. До Шекспіра чи історії Давнього Риму у нього "руки не доходять", хоча він уже може мати "для показухи" на полиці подібні видання. Далі "дванадцяти страв на різдвяному столі" вивчення основ християнства у цього "віруючого" справа не пішла. Тому, видаючи себе за православного, він хреститься, вибігаючи на футбольне поле, як його бабушка вчила (справа – наліво), але потім по мавпячому (так модно) цілує по-католицьки собі руку. Він, як і його давній попередник (плебей) з Риму, взяв для життя тільки дві складові - хліба та розваг, не цікавлячись багажем, залишеним давніми греками чи італійським Відродженням. Не знаючи своєї вітчизняної історії та культури частина з них живе під скопійованою назвою "новый русский", не розуміючи свого справжнього імення –УКРАЇНСЬКИЙ ЖЛОБ. Ще його можна назвати старим грецьким словом "ідіот", що 2500 років назад означало - "той, хто живе не для суспільства, а виключно навколо себе і для себе". Ось такий наймасовіший в Україні герой і створив далі описувану сурогатну державу під свої "понятия", бо йому так "удобнее жить".
Єдиний шлях оцивілізувати цього культурного недоросля - це через його любиме мавпування привити йому моду "бути шляхетним" і вдовбачити в його голову, що крім моди шляхетність ще й може бути ВИГІДНА, як йому особисто так і суспільству.
МІЩАНИН - це вже "просунутий" жлоб. Цю категорію автору найбільш складно оцінювати, тому що, в великій мірі, він відноситься до неї. А з самоаналізом у нас слов'ян "не густо". Тим не паче, попробуємо.
Це слово пішло від назви «житель міста». А місто наше майже завжди було колонізоване чужою культурою, тому в рідкі часи спромогалося породжувати щось достойне своє. В такому стані наш “житель міста” відмежовувався і залишав в занепаді “своє”, але при цьому по багатьох причинах не овоював в повній мірі “чуже”. Після попадання під «опіку» Москви цей наш «герой» вже майже не мав достойної освіти і був ізольований від європейської культури, а також не мав достатньо прикладів більш цивілізованого життя. Тому далі поверхневого аналізу нашого людського буття у нього справи не йшли. На даний час цей "герой" вже пробує читати більш серйозні ніж детективи книжки, але ментальна відсутність аналізу не дає йому в цьому відсіяти полову від зерна. Тому він вірить часто всьому, що написано, нерідко діаметрально протилежному. Міщанин пробує вже зрозуміти суть французького балету, але вперто обходить тему історії виникнення гопака. Ще можна сказати, що деякі з цих наших героїв мріяли з дитинства стати шляхетними, навіть деякий час старалися бути ними, але сил виявилося замало для плаву проти течії жлобсько-міщанської річки. Цей період життя вони потім називають "дитячою романтикою", не розуміючи велич щастя подовше зберегти оту дитячу моральну чистоту.
Він, як і його попередник - жлоб, падкий на моду, але вже щось починає аналізувати в ній, тому інколи навіть обходить хибні її течії. По цій причині він вже може стати на захист рідної мови, хоча продовжує жити іноземною. У сучасного Голохвастова мрія, щоб його сприймали за справді цивілізовану людину. Але для цього у нього немає достатнього світогляду, тому оті розрізнені кусочки останнього не дають змоги йому вирости до омріяного ідеалу, до того ж для шляхетності потрібно мати ще й певну мораль, з якою у нашого міщанина не дуже густо. А це все тому, що у цього культурного недоросля немає по кількості і якості достойного вчителя, про якого мова піде далі.
ШЛЯХЕТНА СУЧАСНА ЛЮДИНА. Тут потрібно було автору вже давно пояснити суть згадуваного пропольського слова "шляхетний". Йдеться про тотожність більш відомого моєму земляку слова - інтелігентний чи аристократичний. В даному розгляді йдеться про суто теоретичні припущення, тому що ми достойних представників цього класу просто на даний час не маємо. "Сірість" нашого буття останнього століття просто знищила цю породу людей. Можливо і проросли одинокі паростки, але вони десь сидять забиті в глухий куток нашим теперішнім невіглаством. Ця категорія людей крім інтелекту має ще й таку забуту категорію як скромність і совість, тому ми їх не бачимо на недолугих екранах і не маємо уяви про їх наявність та кількість.
З попереднього ви змогли оцінити стан нашого суспільства, а також повинні прийти до висновку, що Україна в культурі має зараз жлобсько-міщанську основу. В цьому відношенні ми відстали навіть від сусідньої Білорусі, де Москва не так нав'язувала через Щербицьких "сірість", тому Машерову і вдалося зберегти суспільство від такої масової культурної деградації, особливо серед керівних кадрів. Виходячи з цього - не дефіцит енергоносіїв повинен нас в першу чергу турбувати, а нестача розумних і порядних людей і вміння їх оберігати. Інакше ми будемо продовжувати жити по згадуваних "понятиям" чи, навіть, «беспределу», які приведуть нас до руїн і повного краху.
Крім дефіциту професійних і патріотичних керівних кадрів імперія залишила також незбалансовану промисловість. Москва в "союзе братних народов" все робила, щоб контроль у вигляді кінцевого продукту залишався в метрополії. Хай на 80% комплектуючих робив білорус чи таджик, але продаж кінцевої продукції йшов через Росію. Прикладом цього можуть бути газові задвижки трубопроводу в Європу, які Москва розмістила ще в 70-х роках біля самого кордону України, але не в ній. До цього ще можна додати малоефективне по енергозатратах та застаріле (Москва вперто не йшла на модернізацію наших виробництв, вкладаючи кошти в свої) виробництво. Для прикладу останнього можна привести кинутий фактично напризволяще висмоктаний Донбас, який на мою думку є ще більш масштабним лихом ніж Чорнобиль. Комунальне господарство теж залишилось після «планової» економіки примітивним і суперенергозатратним, що до цих пір тримає нас, як наркоманів, "на голці" залежності від імпортованого газу.
Село після кріпацтв ХVIII і ХІХ століть і подібного їм колгоспного ладу залишилося без справжніх господарів. На даний час ще залишився постарівший бувший колгоспний наймит, який доживає на натуральному господарстві, а також вже ожлобившийся більш молодий невіглас, який не проти просто поживитися на виснаженні землі. До того ж і бувші наймити вимирають, а їх діти масово виїжджають в місто, щоб далі там продовжити трансформуватися в «просунутих». Автентична культура українського села майже повністю знищена, тому вона заміщується отим сурогатом псевдоцивілізованості з міста. Яскравий приклад цього процесу деградації в ХХ столітті - як дід Щукарь («Поднятая целина» М.Шолохова) виклянчував "керівного портфеля", спотворюючи гідність селянина, чи персонажі Часника і Галушки з корнійчуківських "В степах України". Якщо століття назад український селянин освоював Кубань, Далекий схід чи Канаду, то зараз нікому професійно господарювати навіть на своїй землі.
Єдине, що на момент розпаду Союзу мене особисто тішило - це непоганий науковий потенціал (крім гуманітарної сфери) та розвинуту інженерну школу, які могли б витягти застаріле виробництво. Українець непогано зарекомендував себе в цих галузях, хоча більшовики і не дуже жалували зарплатнею цю братву. Як кажуть москалі - "голь на выдумки ...", а це здорово могло поправити ситуацію в промисловості. Тому в цьому я був згоден з експертами з Заходу, які непогано оцінювали потенціал України. Єдине, що вони не могли знати - це стан нашого організаційно-керую-чого кадрового потенціалу та нашу вперто анархічну ментальність. Якби це було в нас в кращому стані, то були б ми вже в справжній Європі. Але "якби" не відноситься до реального життя.
Ще на нашому тілі Москва залишила чергову виразку в вигляді своєї "5-ї колони", яку вперто і наполегливо будувала в часи колонізації. Йдеться не просто про росіян, багато з яких досить толерантно прижились на цій землі, але й про своїх манкуртів. Москва виявилася достойним партнером туркам-османам по спадкоємництву від Золотої Орди. Турків – османів називали "пастухами рабів", вирощених ними ж. Йдеться про загальновідомих яничар, яких ці турки готували для служби своїй імперії. Для цих майбутніх гвинтиків держапарату за рахунок зради своїй батьківщині не було обмежень в подальшій кар’єрі на службі Османській імперії. Таким чином і Москва готувала собі подібних. Вона брала молоденького раба з якогось добитого Сталіним села, одягала на нього обмежуючі світогляд шори, дозволяла дивитися на світ тільки через свою скривлену лінзу і виховувала для своїх імперських потреб в якомусь, наприклад, військовому училищі. Так з'являлися тисячі сучасних яничар, в яких через "политзанятия" вибили навіть той мізерний український культурний багаж, який їм встигла дати обездолена мати. Ці культурні перевертні до цих пір ностальгують за тим часом, коли імперія дозволила їм вирватись з рабства і стати імперським "охвицером" (парт-секретарем чи іншим "начальником" при партійному квитку) завдяки відмові від своєї мови та інших атрибутів національної культури. Ці Симоненки, Коновалюки, Колісніченки, відірвані від свого родового коріння, стоять, як справжні яничари, на сторожі чужої імперії в шкоду своїй батьківщині. І поки в Україні не відбудеться загальнонародне освідомлення і осуд злодіянь на її теренах імперії, доки в нашій хаті будуть діяти безкарно зальотні Азарови та їх місцеві поплічники-яничари типу жлоба з Вінничини Грача, які є відкритими ворогами нашого національного відродження.
Ответить с цитированием
Сообщение от ромстеп
Показать скрытый текст
Я думав, що на Одесько форумі тільки москальські захребетники виступають проте є справжні сини Україні
Социальные закладки