Олег Тягнибок народився у Львові в сім'ї медиків. Найбільшими цінностями родини споконвіку були патріотизм і вміння відстоювати переконання. З дитинства Олег запам'ятав обшуки кагебістів у своїй квартирі. Його дід, український священик Артемій Цегельський, відмовився перейти на Московське православ'я, за що відбув з сім'єю сім років сибірського заслання.
Марта Цегельська, бабуся Олега Тягнибока, та Богдана Тягнибок - його мама - згадують Різдво в Сибіру, на засланні, куди сім'ю дідуся Олега Тягнибока українського священика Артемія Цегельського через відмову перейти на російське православ'я вислали на довгі 7 літ. Мамі Олега - Богдані Артемівні - було тоді 5 років.
Богдана Тягнибок.
- Післявоєнні 1949-1950 роки. Вулиця Некрасова у Львові. Ніч. Різкий стукіт в двері. Бабуся відкрила - солдати в хату. "Старуха, собірайся". Це до бабусі, якій всього 50 років. Пів години на збори. Бабуся одягала нас мовчки. Що могла - збирала в клуночок. Банку з молоком, яке налила дітям на дорогу - солдат копнув ногою, воно розлилося у нас на очах. Нас, трьох дітей, разом з бабусею посадили на відкриту вантажівку. ...Потім була довга дорога - кілька тижнів у вагонах. Баржі. Сибір. Ліси. Ріка Об. Батьки докладали багато зусиль, щоби й на засланні ми пережили диво Різдва.
Марта Цегельська.
- Перед Різдвом ми отримували від рідних з України посилку. Це була велика коробка з фанери, густо зацвяхована, підписана хімічним олівцем. Відкривати її - ритуал. Витягали мішечки з гречаною крупою, пшеницею, маком, горіхами, родзинками, грибами, сріблястим дощиком на ялинку. Слоїком з медом, який загортали в скатертину. Було кілька скляних бурульок і верхівка на ялинку. Потім я обмацувала рубці на полотняних мішечках і, знайшовши потрібний, порола лезом шов. З'являвся у багато разів складений папір, списаний дрібненьким письмом. Вістка від родини давала силу вижити і витримати важкі умови заслання.
Богдана Тягнибок.
- Різдво з мого дитинства - Свята вечеря в тайзі - стоїть перед очима, ніби це було учора. Хоча було мені 5 чи 6 років. Одна-єдина кімната. Стіл перед вікном, на який ставили пухнасту сибірську ялинку. Прикраси ми, діти, робили з бабусею. З кольорових обгорток з-під цукерок, які спеціально збирали цілий рік, народжувалися перетягнені соломкою "гармошки". Усі четверо з бабцею ми робили паперову хатку з дахом. На дах наклеювали багато вати, яку зверху поливали силіконовим клеєм. Коли клей висихав - блистів. Що то означає. Що в Сибіру сніг був не такий пухнастий, як у нас в Україні. А був "припечений" морозом - аж зверху утворювалася блискуча кірочка.
Після Святої вечері тато буквально виганяв нас з хати колядувати. Бо така традиція. І ми йшли від барака до барака. Люди розуміли нас і дуже тішилися. Пригощали - чим могли. Хтось давав хліб,хтось калачик.
У родині була традиція запрошувати на Свят-вечір чужого. В глухому "рабочому посьолку" до нас приходили студент Богдан Жеплинський, який опісля збере рідкісні дані про українське розстріляне кобзарство. Німкеня бабуся Шварц, яка йшла зі сусіднього поселення і приносила солодкі печені тістечка, лікар Ждан Новаківський..."
(
http://www.tyahnybok.info/dokumenty/inshi/005795/ )
Социальные закладки